Здоровий спосіб життя

Двадцять років практики - і одне з найчастіших звернень у кабінеті це жінка, яка прийшла "не за вагою". Прийшла за тривогою, за стосунками, за вигоранням, за дитиною, за матір'ю. А через півроку терапії раптом каже: знаєте, я схудла. Не намагалась. Просто десь зникло.

Ось це "десь зникло" - воно і є ключ.

Бо вага у жінки, яка двадцять років бореться зі своїм тілом, ніколи не про їжу.

Це про щось зовсім інше. Те, чого більшість дієтологів, тренерів і мотиваційних коучів не бачать. Та й не їхня це робота.

Тіло - не машина для спалювання калорій. Тіло - це орган пам'яті. Біологічний архів. Усе, що з вами було і чого ви не пережили до кінця, осіло десь у тканинах. У жировій. У м'язовій. У фасціальній. У гормональній системі, яка реагує на стрес зовсім не так, як обіцяють у фітнес-блогах.

І перш ніж я піду далі - одразу межа. Я психотерапевт, не лікар. Якщо у вас довго тримається вага попри зусилля - спочатку до ендокринолога. Щитоподібна залоза, інсулін, кортизол, статеві гормони. Це базова медицина. Психотерапія її не замінює. Ніколи. Не починайте з мене!!!!!

Починайте з аналізів.

Тепер про те, що бачу я.

Жінка приходить виснажена. Працює, тягне дім, дітей, чоловіка, маму. Вона вже не пам'ятає коли востаннє хотіла чогось для себе. Не "відпочити". А справді хотіла.

Бажала. Жадала.

Запитую: коли ви востаннє сказали "ні"?

Тиша.

Запитую: коли ви востаннє відчували в тілі задоволення? Не від того що "встигла все", а просте, тваринне задоволення - смак, дотик, обійми, оргазм, спека сонця на шкірі?

Тиша.

Запитую: коли ви востаннє плакали?

І тут вона починає плакати. Бо це питання було довго забороненим.

Розумієте, в чому фокус? Її тіло не товсте. Її тіло переповнене. Перетримане. Перенасичене всім, що вона не виплакала, не сказала, не прожила, не дозволила собі відчути.

Жирова тканина - це ендокринний орган. Вона активно виробляє гормони - лептин, естроген, цитокіни запалення. Вона спілкується з мозком. Вона бере участь у регуляції стресу. І коли психіка хронічно в режимі "тримай-витримай-не розсипайся", тіло біохімічно переходить у режим запасу. Кортизол блокує розщеплення вісцерального жиру. Інсулінорезистентність наростає. Тіло чує одне повідомлення з усієї цієї хімії: треба вижити. Треба запастись. Бо завтра можуть знову не дати.

Це не метафора. Це нейроендокринологія травми.

(продовження далі)