а ви знали?
- 24.11.24, 17:45
Усі наші рішення - результат біологічних й соціальних причин, і було б ілюзією думати, що ми можемо робити вибір суто з власної волі, вважає Роберт Сапольські, відомий нейробіолог, професор Стенфорда.
Його лекції мають величезний резонанс, а книжки розкуповують мільйонними тиражами.
Журнал New Scientist вважає його одним із найшанованіших науковців сучасності.
Три десятиліття Сапольські вивчав диких бабуїнів у Кенії, щоб зрозуміти біологію поведінки людини й механізми стресу.
Він твердить, що люди не мають свободи волі - концепції, яка тривалий час була наріжним каменем нашого розуміння відповідальності й моралі.
ВВС поговорила з науковцем про людську природу, теорію добра і зла та його погляди, які викликають чимало дискусій.
На думку Сапольські, найкращий спосіб пояснити поняття свободи волі - це розібратися, чим свобода волі не є.
"Саме тут люди помиляються найбільше. Щодня ми стикаємось із вибором у простих життєвих ситуаціях. Наприклад, вирішуємо, де поїсти. Але це не має жодного стосунку до свободи волі", - пояснює вчений.
"Роблячи вибір, ми знаємо, яким буде імовірний результат. Ми також знаємо, що ми повинні чи не повинні робити, у нас є альтернативи. Для більшості людей інтуїтивно це означає, що ми маємо свободу волі".
"Це формує наші уявлення про особисту відповідальність, етику і навіть правосуддя. У Сполучених Штатах уся правова система ґрунтується на ідеї, що люди мають вибір і свідомо могли ухвалити інше рішення".
Але, за словами Сапольські, його бачення йде значно далі.
"Як ви стали тією людиною, яка схильна мати саме такі наміри чи ухвалювати саме такі рішення? Як це сталося? Саме тут свободи волі просто не існує, вона випаровується", - розмірковує вчений.
Він переконаний, що усі наші рішення обумовлені на молекулярному рівні. І кожен крок повністю залежить від досвіду попередніх поколінь.
Ми діємо певним чином, реагуючи на навколишній світ. При цьому і сам світ, і наша реакція на нього перебувають поза нашою владою.
На наше рішення впливають не лише спогади, думки, емоції та інформація від органів чуття, а й рівень гормонів та індивідуальні особливості окремих ділянок мозку - які, своєю чергою, залежать не лише від спадковості, а й від таких чинників, як умови нашого внутрішньоутробного розвитку і родини, в якій нам пощастило чи не пощастило народитися.
Тож, приміром, нашу реакцію на те, що хтось підрізав наше авто дорогою на роботу, визначає наше оточення і досвід - особистий і незліченних поколінь до нас.
Сапольські перестав вірити у свободу волі ще підлітком.
"Для мене було моральним імперативом сприймати людей без засудження й віри в те, що хтось заслуговує на щось особливе. Тобто жити без ненависті й переконання, що я заслуговую на привілеї", - пише вчений у своїй останній книзі "Визначено наперед: наука про життя без свободи волі".
"Якщо ви визнаєте, що свободи волі не існує, що усі ми - не більше ніж результат біології й оточення, то поняття провини й покарання втрачають сенс", - пояснює він BBC.
"Візьмемо, приміром, морського зайця, який був предметом великих досліджень у галузі нейронаук. Ми знаємо: якщо вдарити його по голові, це викличе відповідну реакцію".
"Але ви робите це, щоб зрозуміти його поведінку, а не тому, що вважаєте поганим", - пояснює науковець.
"Те саме з похвалою і винагородою. Вони можуть бути інструментом, але самі по собі не мають сенсу".
"А якщо це так, то ніхто не має права вважати свої потреби важливішими за потреби інших. І ненавидіти когось має стільки ж сенсу, як ненавидіти коронавірус".
Сапольські каже, що будь-який нейрон (клітина в нервовій системі людини) функціонує у зв'язці з тисячами інших нейронів.
Професор також пропонує згадати наше дитинство.
"Ким були ваші предки: пастухами чи фермерами? Де вони жили: в тропічних лісах чи в пустелі? Уся ця інформація передається від батька до сина. Завдання кожного покоління - сформувати мозок своїх дітей так, щоб вони мали спільні культурні цінності".
Це стосується й інших механізмів організму.
Візьмемо, приміром, аденозинтрифосфат (АТФ) - молекулу, що є основним джерелом енергії для клітин.
Якщо ви погано спали минулої ночі або не їли, певні клітини матимуть менше АТФ, ніж зазвичай.
Інший приклад - гормони. Підвищений рівень певного гормону може вплинути на те, чи будемо ми більш дратівливими, схильними до ризику, чутливими до певних зовнішніх подразників.
Сапольські нагадує: гормони регулюють гени, а гени, своєю чергою, мають стосунок до пошуку рішень.
З огляду на все це, він ставить завдання: "Підіть і змініть усі ці чинники. Покажіть мені, що ваш мозок щойно згенерував абсолютно нову поведінку. Якщо ви це зробите, то продемонструєте свободу волі".
На думку нейробіолога, наука у XXI столітті довела, наскільки важливими є гени, гормони й оточення. Вони роблять нас такими, якими ми є.
"Не я маю доводити, що свободи волі не існує, а ті, хто наполягають на протилежному", - твердить вчений.
"Покажіть мені гормони, які відхиляються від звичної функції. Покажіть мені, що ви щойно змінили послідовність своєї ДНК. Зробіть це, і тоді ми поговоримо про свободу волі".
Але чи не надто песимістично це лунає?
Зрештою, який сенс прагнути чогось кращого, якщо, як він пише у своїй книзі, "ми не більше, ніж сума того, що ми не можемо контролювати".
"Це абсолютно песимістично", - погоджується професор.
І пояснює, чому він не вважає себе тією людиною, яка може відповісти на це запитання:
"Мені пощастило в житті, все складалося вдало з причин, які я не можу контролювати. А от багатьом іншим пощастило менше, і це не їхня провина".
Він вважає, що ідея про те, що ми не є господарями власної долі, може бути дуже гуманною й давати більше свободи.
Ідеї Сапольські викликають різні реакції.
Адам Піоварчі з університету Нотр-Дам твердить, що вчений припускається помилки, вважаючи, що концепцію свободи волі "можна пояснити, спираючись суто на науку".
І додає: свобода волі - це також метафізичне і моральне питання, яке філософи вивчають вже тривалий час.
Джон Мартін Фішер, філософ і професор Каліфорнійського університету, також ставить під сумнів підхід нейробіолога.
За його словами, якщо сприймати проблему з погляду філософії, сценарій буде зовсім інший: "Наука, звісно, має значення, але це не робить свободу волі науковим питанням".
Сапольські вважає інакше: "У певному сенсі тільки наука має що сказати з цього приводу, бо саме вона допомагає нам зрозуміти, як ми стали тим, ким стали".
На думку письменника Олівера Беркемана, теорія Сапольські "не обов'язково прирікає нас на аморальність або відчай".
Навпаки, на перший план виходить його гуманістичний світогляд. "Він зворушливо доводить абсурдність ненависті до будь-кого з будь-якої причини".
Оглядач Times Кейран Саузерн вважає, що "ідеї вченого можуть призвести до глибоких соціальних змін, не в останню чергу в системі кримінального правосуддя".
"Ми вже знаємо достатньо, щоб розуміти, що мільйони людей, чиє життя склалося менш вдало, ніж наше, не заслуговують на зневагу й ігнор".
Маргарита Родрігес, BBC News Mundo
Коментарі
Nech sa paci
126.11.24, 02:24
Теж свого часу замислювався над цим питанням. Можна розглянути крайній варіант: чи винен злочинець у тому, що він обрав шлях злочину?
Мені здається, що цей гордіїв вузол можна розрубати. Якщо хтось став злочинцем, то не настільки важливо, чому так сталося. Головне — маємо "браковану" людину. Є два типи дії, які можна застосовувати одночасно:
1. Ізолювати його від суспільства.
2. Вплинути на людину (перевиховати), щоб та стала кращою.
Якщо це не злочинець, а просто безпечна для суспільства людина зі внутрішніми проблемами, є два шляхи також:
1. Підтримка-супровід, тобто зменшення наслідків проблем. Знайти безхатьку хату, наприклад.
2. Перевиховання або лікування, тобто боротьба з причинами проблем.
Nech sa paci
226.11.24, 02:35
При цьому ніякий гуманізм автоматично не втрачається й не замінюється на цинізм і нігілізм. Як не дівається добро і зло. Покарання — це різновид перевиховання злочинця та потенційних інших злочинців. Якщо лбдина хоче вкрасти, але знатиме, що є високий ризик потрапити до в'язниці на 10 років, то попри всю свою бракованість вона може передумати й не вчиняти злочин.
Чи ж сенс ненавидіти того ж пітуна? Саме тут науковець дає підказку, що, можливо, не варто. Просто треба його ізолювати або знищити (намагатися перевиховувати не обов'язково в даному випадку). Коли керуюся розумом, то й ненависть відступає. Коли емоції беруть верх — вона повертається. Емоції можуть слугувати додатковим стимулом для досягнення раціональної цілі, якщо їх дозовано.