Рубрика "ВИДАТНІ ДІЯЧІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ"

 Народився 29 квітня 1949 Дніпропетровськ, Українська РСР, СРСР  Помер 25 червня 2017 (68 років) Київ, Україна)

  Діяльність журналіст, політик   Alma mater Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка

 Посада Народний депутат України Народний депутат України

і Народний депутат України[3]Партія Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина»

  Нагороди - Почесна грамота Кабінету Міністрів України Заслужений журналіст України.

 Правденко Сергій Макарович (1949—2017) — український журналіст і політик.

 
Ректор Українського інституту підвищення кваліфікації працівників телебачення, радіомовлення і преси Держкомтелерадіо України.(2008-2017)

 
Народився 29 квітня 1949 (місто Ігрень, нині житловий масив міста Дніпра); українець; дружина Людмила Юхимівна (1947–2008) — інженер; син Вадим (1972) — журналіст-міжнародник; дочка Ганна (1976) — юрист.

Освіта  Київський університет імені Тараса Шевченка (1967—1972), журналіст.

Трудова діяльність 

  1965–1967 — слюсар-інструментальник Дніпропетровського заводу «Металопобут».

 1967–1972 — студент факультету журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка.

 1972–1980 — кореспондент «Робітничої газети».1980–1983 — редактор багатотиражної газети на борту турбоходу «Максим Горький», Чорноморське пароплавство.

 1983–1987 — кореспондент газети «Радянська Україна».

 1987–1990 — власний кореспондент «Экономической газеты» (місто Москва) в Україні.З жовтня 1991 — головний редактор, з 1998 — головний редактор з творчих питань, головний редактор газети ВР України «Голос України».

 Був членом Президії Комітету з Державний премій України імені Шевченка; член комісії України у справах ЮНЕСКО; віце-президент Спілки орендарів та підприємців України.
Був координатором ТКУ.

 
Лютий 1996 — червень 1997 — член політвиконкому і Політради Народно-демократичної партії.
Член президії Політради Політичної партії «Слов'янський народно-патріотичний союз» (березень 2003–2005).

 
Член НСЖУ (з 1975).

Заслужений журналіст України (1995). Почесна грамота Кабінету Міністрів України (травень 2004).

Володів англійською мовою.  Сергій Правденко є автором численних статей, репортажів, документальних книжок, книжки для дітей "Королівський обід" 1992, кількох документальних книжок у різні роки.
Захоплення: веслування, риболовля, лижі, ковзани, велосипед, робота на городі.

Похований на Байковому кладовищі.

Рубрика "ВИДАТНІ ДІЯЧІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ГАЛУЗІ"

 Мех Людмила Григорівна, президент Всеукраїнського благодійного фонду "Журналістська ініціатива".

Народилася 30 грудня 1951 року в Переяславі-Хмельницькому Київської області. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім. Тараса Шевченка (1976) і відділення журналістики Вищої партійної школи при ЦК Компартії України (1983). Почесний професор Східно-Української Академії бізнесу з 1997 року. Член Національної спілки журналістів України (1981), Національної спілки краєзнавців України (2015).

Журналістську діяльність почала в газетах Київської області. Після закінчення Вищої партійної школи при ЦК Компартії України працювала за направленням редактором Макарівської районної газети (Київська область).

Через рік роботи журналістські колективи Бородянської, Іванківської, Поліської, Чорнобильської і Макарівської районних газет обрали її керівником творчого об'єднання газет Київського Полісся.

Влітку 1990 року Людмила Мех представляла українських журналістів у делегації колишньої Спілки журналістів СРСР, запрошеної до США Асоціацією головних редакторів Америки.

У грудні 1990 року затверджена відповідальним секретарем Спілки журналістів України. З жовтня 1992 по квітень 1997 року - заступник голови Спілки журналістів України з міжнародних питань і зв'язків.

З ініціативи та за особистої участі Людмили Мех, а також завдяки її переговорам з Генеральним секретарем міжнародної федерації журналістів Енсом Лінде, Спілку журналістів України прийнято в члени цієї міжнародної структури. На ознаменування дня офіційного рішення Міжнародної федерації журналістів про входження Спілки журналістів України у світову професійну структуру Президент України видав Указ про щорічне святкування Дня журналіста 6 червня. 

З 1997 року Людмила Мех створила ряд журналістських громадських організацій. Міністерство юстиції України зареєструвало її як співзасновника Асоціації працівників ЗМІ України (1998), Всеукраїнського автомобільного клубу журналістів (1999), Академії Української преси (2000).

Із серпня 2001 – засновник і президент Всеукраїнського благодійного фонду "Журналістська ініціатива". 
Президент Всеукраїнського автомобільного клубу журналістів, заступник голови правління Українського фонду миру, член координаційної ради і голова комітету свободи слова і ЗМІ Громадянського парламенту жінок України. Член Комітетів з присудження премій імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності (з 2010) та імені Вячеслава Чорновола (з 2011), член журі Всеукраїнського конкурсу на краще періодичне друковане видання для дітей та юнацтва (з 2011), член журі Творчих конкурсів НСЖУ (з 2015). Член громадської ради при Держкомтелерадіо України. Співголова журі Міжнародного відкритого творчого конкурсу журналістів "Срібне перо" (2013).

Лауреат премії Спілки журналістів України "Золоте перо" за оперативне і професійне висвітлення у ЗМІ подій, пов'язаних з аварією на Чорнобильській АЕС (1986). Лауреат Міжнародного творчого конкурсу „Срібне перо” (2005–2006). Переможець Всеукраїнського рейтингу професійних досягнень "Лідер України" (2001, 2005).

 Кавалер ордена княгині Ольги III ст. (2012), Заслужений журналіст України (2016), Заслужений журналіст Автономної Республіки Крим (2011). Нагороджена медаллю Українського фонду культури "За подвижництво в культурі" (2001), відзнакою "Почесний працівник туризму України" (2003), та міжнародними відзнаками Асамблеї ділових кіл України "Золотий Меркурій" – за розвиток вітчизняних засобів масової інформації (1997), "Лаври Слави"  – за високий професіоналізм, активну участь у ринкових і соціальних реформах у країні (2011), почесною відзнакою "Інтелект нації" Міжнародної іміджевої програми "Лідери XXI століття" (2006) – за вагомий внесок в інтелектуальний розвиток українського суспільства та високі професійні досягнення. Має почесні грамоти Держкомтелерадіо України (2017), Голови Київської міської ради і Громадянського парламенту жінок України. У 2009 році нагороджена відзнакою Державтоінспекції – нагрудним знаком МВС України «За бездоганну службу» (II ст.) за багаторічне плідне співробітництво у справі пропаганди безпеки на дорогах нашої держави, у 2013 році – почесною відзнакою Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди.

   Михайло Павлович Зяблюк — (нар. 17 січня 1939, Романківці, тепер Сокирянський район Чернівецька область) — український видавець, журналіст, правознавець, кандидат юридичних наук (1974). Заслужений працівник культури України. Лауреат Міжнародної премії імені Дмитра Нитченка.

 Біографія

Народився 17 січня 1939 року в селі Романківці, тепер Сокирянського району Чернівецької області. У 1963 році закінчив факультет журналістики Львівського держуніверситету імені Івана Франка, у 1974 році — Академію суспільних наук у Москві по кафедрі держави і права, здобув ступінь кандидата юридичних наук. З 1956 року працював у пресі: два роки (1956—1958) коректором, літпрацівником у Сокирянській районній газеті «Колгоспне життя» (тепер «Дністрові зорі»), редактором районного радіомовлення у Сокирянах Чернівецької області, відтак — відповідальним секретарем Красилівської районної газети «Прапор комунізму» Хмельницької області, літературним працівником Одеської обласної газети «Чорноморська комуна», завідувачем відділу теорії і практики ідейно-виховної роботи, згодом заввідділу міжнародного життя журналу «Комуніст України» (1974—1979). Впродовж 1966—1971 років та 1980—1986 років був на партійній роботі: в апараті Львівського обкому — інструктор з питань преси і ЦК Компартії України — консультант, завідувач сектора газет і журналів.

М. П. Зяблюк — видавець

Видавничою справою займається з 1963 року: редактор видавництва «Каменяр» (Львів, до 1966 року), головний редактор видавничого об'єднання «Вища школа» (Київ, 1979—1980 роки). Від 1986 року — у видавництві «Українська радянська енциклопедія» (керівник М. П. Бажан): заступник головного редактора, головний редактор, виконувач обов'язки директора, а з 1998 р. — директор.

 Наукові інтереси

М. П. Зяблюк публікується з 1954 року. У колі його наукових і публіцистичних інтересів — політично-правові погляди сучасного лівого екстримізму, проблеми політичної організації суспільства, політичної культури, суспільно-політичні функції преси, видавничої справи.

 Авторські праці

Політична інформація в газеті (1969).

Дієвість друкованого слова (1969).

Критика сучасних анархістських державно-правових поглядів (1974).

Критика політичних поглядів сучасного анархізму (1974).

Лівий екстримізм — зброя світової реакції" (1980),

Прискорення" (1986),

Рукотвориний пам'ятник часові. Українська енциклопедія: вчора, сьогодні. А завтра?" (1998).

Інтелектуальний паспорт держави (1999).

Енциклопедист"…

М. П. Зяблюк — керівник науково-редакційної підготовки фундаментальних енцеклопедичних видань: Українська літературна енциклопедія в 5 томах, 2-томна Червона книга України (1994—1996), Енциклопедія української мови (1999), довідник «Живий світ геральдики» (1997) та інших. Заступник голови редколегії і керівник науково-редакційної підготовки Юридичної енциклопедії.

 Енциклопедична діяльність

Останніми роками у видавництві «Українська енциклопедія» вийшли такі капітальні праці як 3-томна Географічна Енциклопедія України, 6-томна Юридична енциклопедія, енциклопедія «Українська мова», 1-й том енциклопедії «Мистецтво України», «Кореневий гніздовий словник української мови» та інші. Здійснюється великий видавничий проект — Звід пам'яток історії і культури України (26 томів у понад 100 книгах), розпочата робота над Малою національною енциклопедією України, багатотомною «Енциклопедією міст і сіл України». У цих виданнях — велика частка праці М. П. Зяблюка як керівника і розробника багатьох видавничих проектів, відповідального редактора, автора.

 Відзнаки, нагороди

Самовіддана праця, висока професійна майстерність пошанована державою, громадськістю. Він нагороджений кількома медаллями, Грамотою Верховної Ради України, почесними відзнаками Київської міської держадміністрації та Українського фонду культури.

 Джерела

Зяблюк Михайло Павлович / Юридична екциклопедія, Київ. — С. 651.

Зяблюк Михайло Павлович // Буковина. Імена славетних сучасників. — Київ: ТОВ «Світ Успіху», 2004. — С. 152—153.

Зяблюк Михайло Павлович // Ю. Гусар. Дністровий зорепад. Штрихи до ециклопедичного довідника «Літературно-мистецька Сокирянщина» / Юхим Гусар. — Чернівці: Місто, 2010. — С. 43-44.

Гусар Ю. Рядок в анкеті: вони працювали в нашій газеті [є про Михайла Зяблюка] /Юхим Гусар // Дністрові зорі. — 1974. — 28 грудня (№ 155). — С. 2.

Гусар Ю. 17 січня народився видавець, правознавець, журналіст Михайло Зяблюк (1939) / Юхим Гусар // Вечірні Чернівці. — 2007. — 11 січня. — С. 6. — (Зі скрині чернівецького літописця (15-21 січня).

Рубрика "ВИДАТНІ ДІЯЧІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ"

 Олег Ігорович Наливайко (нар. 10 жовтня 1961, Львів) — український журналіст, громадський і державний діяч. Голова Державного комітету телебачення та радіомовлення України. Заслужений журналіст України (2008).

 
Член Національної спілки журналістів України (2003).

Народився 10 жовтня 1961 року у Львові;

українець;

батько Ігор Іванович (1940—1998) і мати Світлана Володимирівна (1939—2000) — інженери; дружина Ірина Анатоліївна (1973) — економіст, директор рекламної фірми;

дочка Анастасія (1985);

син Максим (1991) — журналіст;

син Андрій (2003).

Освіта: Львівський державний університет імені Івана Франка, факультет журналістики (1986), який закінчив з відзнакою; аспірантура Львівського університету за спеціальністю політологія. Стажувався в Агентстві США з міжнародного розвитку (1994), Академії народного господарства (Німеччина, 1995) за спеціальністю зв'язки з громадськістю.

1978-1980 - регулювальник радіоапаратури Львівського телевізійного заводу «Електрон».

1980-1982 - служба в аварійно-рятівній групі Балтійського військово-морського флоту (м. Кронштадт).

1984-1991 - зав. відділом політики і преси Львівського обкому, ЦК комсомолу України.

1985-1991 - кореспондент газети «Молода Галичина»; «Молодь України».

1991-1992 - президент рекламно-поліграфічної фірми «Вета».

1992-1996 - помічник Першого віце-прем’єр-міністра України, радник Міністра економіки – керівник прес-служби.

1995-1996 - автор і ведучий економічної програми «Крок за кроком» (телеканал «ТЕТ»).

1996-1998 - генеральний директор рекламної фірми «Довіра», президент радіо «Довіра».

1998-2002 - голова правління корпорації «Інформаційні системи України» (ТІА«Вікна», «Приват ТБ Дніпро», «Приват ТБ Харків», радіо «Довіра», радіо «Прем’єр», «Комсомольская правда в Украине», «Киевские ведомости», фірма «Довіра», УНІАН).

2002-2009 - генеральний директор інформаційного агентства «УНІАН».

2007-2009 - генеральний директор холдингу «Главред-Медіа» ("Газета по-київськи", газета "Известия", журнал "Профиль", портал "Телекритика", сайт "Главред", рекламна фірма "Довіра").

2009-2010 - в. о. Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України.

2010- 2012 - генеральний директор інформаційного агентства УНІАН;  президент інформаційного агентства УНІАН

З квітня 2012 – по березень 2014 – Голова Національної спілки журналістів України

З 17 березня 2014 – Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України

Заслужений журналіст України 2008.

Рубрика ВИДАТНІ ДІЯЧІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ

Усе своє життя Віктор Федорович Чамара присвятив вітчизняній журналістиці, утвердженню в нашому суспільстві ідеалів правди, справедливості, добра, захистові й розвитку національного інформаційного простору.
Народився Віктор Федорович Чамара 8 жовтня 1952 року в селі Ковалівка на Полтавщині. У 1975 році закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка.

 У 1984–1985 роках — слухач Академії суспільних наук у Москві.

 
З травня 1975 року почав трудову діяльність на штатних засадах у Радіотелеграфному агентстві України — РАТАУ (нині — Українське національне інформаційне агентство Укрінформ), змінивши на цій посаді Олександра Решетняка. Був старшим редактором, оглядачем, відповідальним випусковим, завідувачем редакції, заступником головного редактора.

У 1985 році призначений головним редактором, а в липні 1990 року Постановою Ради Міністрів УРСР — заступником директора Укрінформу.
З липня 1993 року — перший заступник генерального директора.
З лютого 1997 року — перший заступник генерального директора ДІНАУ (нині Укрінформ).

Указом Президента України від 24.05.1999 р. призначений генеральним директором Державного інформаційного агентства України (Укрінформ), звільнений 2011 року.

Згодом працював у апараті Національної спілки журналістів України (перший секретар), редакції газети «Голос України».
Член Всесвітньої ради керівників інформаційних агентств.

Був секретарем Національної спілки журналістів України, головою Ревізійної комісії НСЖУ трьох каденцій.

Одружений, має двох доньок.

Багатогранна, активна професійна і громадська діяльність Віктора Федоровича відзначена багатьма нагородами й преміями, у тому числі орденом «За заслуги» II і III ступенів, медалями, почесними грамотами Верховної Ради і Кабінету Міністрів України.

Помер 4 вересня 2018 року

Усе своє життя Віктор Федорович Чамара присвятив вітчизняній журналістиці, утвердженню в нашому суспільстві ідеалів правди, справедливості, добра, захистові й розвитку національного інформаційного простору.

Народився Віктор Федорович Чамара 8 жовтня 1952 року в селі Ковалівка на Полтавщині. У 1975 році закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка.

  У 1984–1985 роках — слухач Академії суспільних наук у Москві.

 
З травня 1975 року почав трудову діяльність на штатних засадах у Радіотелеграфному агентстві України — РАТАУ (нині — Українське національне інформаційне агентство Укрінформ), змінивши на цій посаді Олександра Решетняка. Був старшим редактором, оглядачем, відповідальним випусковим, завідувачем редакції, заступником головного редактора.

У 1985 році призначений головним редактором, а в липні 1990 року Постановою Ради Міністрів УРСР — заступником директора Укрінформу.
З липня 1993 року — перший заступник генерального директора.
З лютого 1997 року — перший заступник генерального директора ДІНАУ (нині Укрінформ).

Указом Президента України від 24.05.1999 р. призначений генеральним директором Державного інформаційного агентства України (Укрінформ), звільнений 2011 року.

Згодом працював у апараті Національної спілки журналістів України (перший секретар), редакції газети «Голос України».
Член Всесвітньої ради керівників інформаційних агентств.

Був секретарем Національної спілки журналістів України, головою Ревізійної комісії НСЖУ трьох каденцій.

Одружений, має двох доньок.

Багатогранна, активна професійна і громадська діяльність Віктора Федоровича відзначена багатьма нагородами й преміями, у тому числі орденом «За заслуги» II і III ступенів, медалями, почесними грамотами Верховної Ради і Кабінету Міністрів України.

Помер 4 вересня 2018 року

Рубрика ВИДАТНІ ДІЯЧІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ

БОЙКО Олена Олександрівна (03. 01. 1933, Київ) – видавець. Орден «Знак Пошани» (1982), Орден княгині Ольги 3-го ступ. (1999). Закін. Київ. пед. ін-т іноз. мов (1954). У 1961–67 працювала в «Зовнішторгвидаві», 1967– 69 – кер. групи відділу наук.-тех. інформації Ін-ту надтвердих матеріалів АН УРСР; 1969–73 – зав. ред. видавн. об'єдн. «Вища школа»; від 1973 року до 06 жовтня 2021 року – дир. вид-ва при Київ. ун-ті (нині вид-во «Либідь»), яке є провідним спеціаліз. вид-вом із випуску навч., довідк., наук. літ-ри.

Почавши сходження професійними сходинками у книговиданні після закінчення 1954 року Київського державного педагогічного інституту за спеціальністю викладач французької мови, Олена Бойко здобувала досвід роботи на посадах Національної бібліотеки імені Ярослава Мудрого, на той час Національної бібліотеки імені КПРС, завідувачки редакції видань французькою мовою у Зовнішторгвидаві, завідувачки редакції Видавничого об’єднання «Вища школа».

 Набутий упродовж 17 років досвід у царині бібліотечної справи та книговидання дав їй змогу очолити з 1973 року видавництво при Київському державному університеті імені Т.Г. Шевченка, яке на той час входило до видавничого об’єднання «Вища школа», а від 1989 року стало самостійною юридичною особою — Державним спеціалізованим видавництвом «Либідь».

Саме на цій посаді повною мірою розкрився її талант як перспективно мислячого керівника, чудового організатора видавничої справи. Їй вдалося зібрати у видавництві коло однодумців, сформувавши потужний колектив професіоналів видавничої справи, якому навіть найскладніше завдання до снаги. Органічно поєднуючи досвід і життєву мудрість із навичками високопрофесійного управлінця, який вміло застосовує традиції книговидання і вимоги сучасності, Олена Бойко завжди дбала не тільки про долю свого видавництва, а й про долю національного книговидання загалом як член Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів, займаючи державницьку позицію щодо розвитку української книжки, підвищення її якості, а також гідного позиціювання в сучасних реаліях України і світу.

Од кінця 1980-х років видавництво «Либідь» було незмінним учасником міжнародних книжкових форумів, як-от Франкфуртський книжковий ярмарок (ФРН), Салон де Лівре (Франція), Варшавський книжковий ярмарок (Польща) та інших, демонструючи рівень своїх видань, гідних найвищих світових стандартів.

Упродовж усього періоду діяльності Олена Бойко охоче ділилася знаннями з організації видавничої справи з керівниками новостворених видавництв, які приходили в книговидавничу галузь, знаходячи найбільш конкретні й доступні для неофітів видавничого бізнесу форми і методи передання цих знань.

Під керівництвом Олени Бойко за часи незалежності видавництво «Либідь» перетворилося на справді національне за духом і буквою. 

За останні 30 років завдяки діяльності видавництва побачили світ майже 2 тисячі видань різного тематичного та жанрового спрямування загальним накладом понад 15 мільйонів примірників. Поряд із виданнями спадщини видатних українських істориків, літераторів, громадських та політичних діячів, як-от Михайло Грушевський, Іван Огієнко, Микола Костомаров, Володимир Антонович, Михайло Драгоманов та інші.

Вагомою подією у культур. житті України став вихід у «Л.» після багаторіч. перерви творів Л. Костенко: «Берестечко», «Гіацинтове сонце» (обидва – 2010), «Річка Геракліта» (вперше в комплекті з аудіо­дис­ками), «Мадонна Перехресть» (обидва – 2011). Кращими творами вид-ва остан. років стали подарунк. вид.: ювілейні – рукописна зб. поет. творів Т. Шевченка «Три літа» (2014), його вибр. вірші та поеми «Я так її, я так люблю…», «Вечори на хуторі біля Диканьки. Миргород» М. Гоголя (обидва – 2012), «“Душа мов має крилами…”: Перлини українських перекладів» М. Лермонтова (2014); яскраві мистецькі – «Історія української ікони Х–ХХ ст.» (2004), «Київська обитель Святого Кирила», «Майстер» (про Б. Ступку), «Декоративне мистецтво України ХХ ст. У пошуках великого стилю» (усі – 2005), «Маестро художнього скла Андрій Бокотей», «Людмила Жоголь – чарівниця художнього текстилю» (обидва – 2008), «Ангели Врубеля» (2012), «Стефан Турчак» (2013); з укр. минув­шини – «Українська міфологія» (2002), «Дитина у звичаях і віруваннях українського народу» (2006), «Скарбниця потребна й пожиточна: Українські монастирські літописи, житія, повчання ченцям, чуда та ін.» (2012). Щороку видає бл. 100 назв друк. видань; кн. «Л.» стають лауреатами рейтингу «Книжка року». За останнє десятиліття з 2011 по 2020 рр. побачили світ 900 книг загальним тиражем 10 млн екземплярів. Видавництво нагороджено головним призом «Золотий Нестор-літописець» премії Г. Нарбута.

Очолюваному Оленою Бойко видавництву вдалося сформувати високоавторитетний актив сучасних авторів з-поміж науковців, письменників, викладачів, практиків, громадських діячів, що стало запорукою видання високоякісної гуманітарної, освітньої, науково-технічної та художньої літератури.

Перелік імен, які входять до цього авторського активу, може вразити будь-кого з читацьких гурманів. Це Ліна Костенко, Іван Дзюба, Валерій Шевчук, Микола Жулинський, Оксана Пахльовська, Анатолій Гальчинський, Володимир Мельниченко та багато інших.

Свідчення найвищої якості видань, які вийшли зі стін «Либеді», — численний перелік вітчизняних і міжнародних відзнак, які вони отримали, а відповідно і рівень організації роботи під керівництвом людини, яка віддавала улюбленій справі весь час, таланти й душу.

Олена Олександрівна Бойко — це ціла епоха в національному книговиданні, людина, яка заслуговує на найвищий рівень поваги й подяки за свою неперевершену працю на ниві просвітництва української нації. Вона завжди наголошувала, що всі досягнення - це командна робота

За невтомну й плідну діяльність Олену Бойко, першу і єдину з-поміж книговидавців України, нагороджено орденом Княгині Ольги трьох ступенів, удостоєно інших високих державних відзнак — ордена «Знак пошани», звань «Заслужений працівник культури України», «Відмінник друкування та вищої освіти». І хоча нині, після 48 років керівництва видавництвом, Олена Бойко на заслуженому відпочинку, вона й надалі переймається проблемами і тривогами виплеканого нею видавництва.

16.05.2003 р. О.Бойко присудили довічну державну стипендію Президента України видатних діячів інформаційної сфери.

Олександр Куценко, Київ

НА ТУРНІРІ ЗІ СПОРТИВНИХ ТАНЦІВ "StarLight "Grand Prix" Cup 2022", КИЇВ

12-13 лютого 2022 року у Києві, вул. Вадима Гетьмана 6 відбулись міжнародні танцювальні змагання StarLight "Grand Prix" Cup 2022, які вже увійшли у число кращих змагань України.

Організатори змагань - Миркін Роман та Буланий Максим,

Список суддів Головний суддя Оксененко Андрій, Харків Голова лічильної комісії Гарасимів Ігор, Львів.

Судді - Albina Habrle, USA. Christopher Hawkins, England. Christopher Short, England. Donskoy Denis, Russia. Marcus Hilton, England. Massimo Giorgiani, Italy. Warren Boyce, England. Балла Олексій, Київ. Васютяк Юрій, Київ. Григорович Віталій, Київ. Кравчук Віктор, Харків. Мальований Кирило, Дніпро. Мулляр Олександр, Тернопіль. Andrej Skufca, Slovenia. Bryan Watson, Germany. Goran Nordin, England. Ivanets Alex, England. Marcus Hilton, England. Robin Short, England. Кочнєв Олег, Харків. Лаптєва Олександра, Львів. Мартинюк Олена, Київ. Река Денис, Київ. Росенко Дмитро, Полтава. Яременко Ігор, Київ та інші.

Статистика змагань Кількість міст 61 Кількість клубів 189 Кількість танцюристів 1382 Кількість пар 1200 Кількість соло 443 Кількість участей 1643.

На паркеті одного з найкращих бальних залів Києва зібралися найсильніші українські пари та світові зірки, а оцінювали їх справжні легенди світового бального танцю, судді світового рівня. Окрім цього танцюристів чекав танцювальний зал світового стандарту. Ведучий турніру Сергій Тюткало. Він, як завжди, чудовий, чітко вибудовуючи програму турніру, забезпечув усім чудовий настрій, затишну атмосферу для учасників та незабутні емоції для глядачів.

Окрім цього танцюристів чекав танцювальний зал світового стандарту.

Танцюристи продемонстрували чудовий рівень майстерності і подарували публіці унікальну можливість спостерігати одного вечора виступ чудових дуетів відразу в двох дуже різних програмах.

Спортсмени із клубів України, Росії, Англії, Турції, Польщі, Швеція, Молдови, США, Республіки Білорусь, Казахстану та інших країн світу виступили на турнірі та показали свої досягнення на танцювальному паркеті, підкорили глядачів майстерністю та талантом.

В рамках турніру було організовано BIG Dance Pro-Am Cup. Кубок зібрав багато танцювальних пар Pro-Am. Кількість та «якість» танцювальних пар Pro-Am продемонстрували високий рівень розвитку категорії Pro-Am в Україні. Напрямок Pro-Am динамічно розвивається та має великі перспективи. Глядачі отримали від турніру море натхнення та танцюристи, тренери задоволення від виконаної роботи та витрачених праць, енергії та сил. Ніхто не пішов із цього чудового заходу скривдженим. Підбиваючи підсумки, можна з упевненістю сказати, що це був не просто турнір, а подія для спортивного бального танцю України.

РЕЗУЛЬТАТИ ФІНАЛІВ

У професійному турнірі зі стандарту на паркет вийшло 6 пар. Переможцями стали Ярослав Белей та Лілія Белей,представники США.

Фінал Professionals - ST

Участников: 6 Клубов: 6 Городов: 4

№ Место Участник 1 Город Клуб Тренер

71 1 Bieliei Iaroslav / Bieliei Liliia Los-Angeles NA NA NA

80 2 Одінцов Володимир / Ноговіцина Марія Київ BIG Dance - -

580 3 Антоненко Віктор / Кулік Ольга Харків Imperial Антоненко Віктор

635 4 Oblikas Argo / D’Orazi Alessia BOURNEMOUTH Nice and Easy Boyce Warren - Boyce Kristi,

550 5 Гончаренко Назарій / Тузова Марина Київ Максимум Буланий Максим - Спаситель Катерина,

627 6 Салін Сергій / Саліна Олена Харків Фантом Салін Сергій - Саліна Олена,

Серед професіоналів в змаганнях з латиноамериканських танців танцюристи Кравчук Олександр та Гецко Олеся Київ стали переможцями.

Фінал Professionals - LA

Участников: 8 Клубов: 5 Городов: 2

№ Место Участник 1 Город Клуб Тренер

720 1 Кравчук Олександр / Гецко Олеся Київ Данс-Центр Васютяк Юрій

719 2 Бідюк Дмитро / Сова Майя Київ Body Feet Яременко Ігор

740 3 Хільченко Владислав / Сиськова Марія Київ Данс-Центр Васютяк Юрій - Васютяк Яна,

638 4 Почтаренко Олександр / Богуславська Анастасія Київ Данс-Центр Васютяк Юрій - Васютяк Яна,

714 5 Торкот Валентин / Якушева Анна Львів ДЮСШ Academy

33 6 Боднар Максим / Зіль Софія Київ Шанс Боднар Максим

Переможцями в категорії Дорослі в європейській програмі бальних танців стали Резнік Ігор та Поліщук Марія Київ.

Фінал Adults Open - ST

Участников: 13 Клубов: 6 Городов: 6

№ Место Участник 1 Город Клуб Тренер

637 1 Резнік Ігор / Поліщук Марія Київ Максимум Портаненко Станіслав - Буланий Максим,

618 2 Безкровний Олександр / Савчук Марія Харків Sparta Іліч Марко - Садовська Юлія,

703 3 Добровольський Данило / Мальована Анастасія Київ Максимум Буланий Максим - Спаситель Катерина,

636 4 Єфремченков Андрій / Сябро Анастасія Київ Максимум Буланий Максим - Портаненко Станіслав,

643 5 Шипілін Клим / Алєксєєва Анна Харків Sparta Іліч Марко - Садовська Юлія,

233 6 Савицький Денис / Ковальова Міла Київ Максимум Спаситель Катерина - Буланий Максим,

570 7 Куташевський Андрій / Васіна Ганна Київ Максимум Буланий Максим - Спаситель Катерина,

У латиноамериканській програмі серед дорослих своє лідерство довели Броварський Ярослав та Ісаєва Олександра Київ.

Фінал Adults Open - LA

Участников: 29 Клубов: 21 Городов: 10

№ Место Участник 1 Город Клуб Тренер

193 1 Броварський Ярослав / Ісаєва Олександра Київ Inter-Dance Мартинюк Олена - Kovgan Roman,

96 2 Соломович Артур / Розгон Ангеліна Київ Inter-Dance Мартинюк Олена - Kovgan Roman,

642 3 Мордвінов Олексій / Чиркова Вікторія Харків StarDance Гайдаш Олександр - Гайдаш Наталія,

701 4 Ротар Микита / Тимуш Антоніна Одеса Royal Dance Team Гоцуляк Олексій

184 5 Олигов Роман / Бойко Олена Київ Inter-Dance Kovgan Roman - Мартинюк Олена,

639 6 Горобченко Ігор / Скоробогач Софія Харків Respect Dance Hall Скасків Антон - Скасків Поліна,

Категорія Rising Star - чудова можливість для молодих нових зірок заявити про себе на таких міжнародних заходах. В категорії Молодь до 21 року+ Дорослі в стандарті кращими були Chen Riccardo та Сорока Дар'я Київ.

Фінал Youth Under 21+Adults Rising Stars - ST

Участников: 12 Клубов: 10 Городов: 6

№ Место Участник 1 Город Клуб Тренер