За 2 дні на паркет вийшло більше 1000 спортсменів зі 158 спортивних танцювальних клубів України, Молдови, Польщі, Білорусі, Італії, Німеччини, а їх виступи оцінили 72 учасники суддівської колегії з України, США, Італії, Британії, Китаю та інших країн світу

9-10 березня 2019 року столичному виставковому центрі «АККО Інтернешнл» пройшов ювілейний фестиваль зі спортивного танцю «Парад надій 2019». Організатори фестивалю – Школа танців Федорчук (Київ), Асоціація спортивних танців України за підтримки Групи компаній «Фокстрот».

Валентина Федорчук емоційно розпочала урочисту церемонію відкриття Параду: «Я у захваті, що бачу такі сильні колективи на паркеті турніру. Дякую вам за те, що ми святкуємо наше свято разом. Дуже багато спортсменів починали свій шлях з цього паркету, і я бажаю, аби сьогодні перемогу отримали найсильніші, а судді були об’єктивними та справедливими».

За 2 дні турніру на паркет вийшло більше 1000 спортсменів зі 158 спортивних танцювальних клубів України та світу. Серед них були розіграні медалі у всіх вікових категоріях. Найсильнішою категорією виявилися «Дорослі, латина» (1 місце посіла пара з Харкова Олексій Мордвинов та Анастасія Осадчук) та «Дорослі, стандарт» (переможці в категорії кияни Катерина Байсарова та Андрій Зінченко). В конкурентній боротьбі кращих українських спортсменів (29 пар) блискуче виступили харків’яни Софія Зіль та Євген Борушко, посівши 1 місце («Молодь1, латина»). А в стандартній програмі «Молодь.1» на першу сходинку піднялися їх земляки Марія Савчук та Олександр Безкровний. У категорії «Молодь 2» золоті медалі в стандартній програмі взяли одесити Ганна Янкул і Кирило Корчмар.

Натомість кияни стали володарями «Кубку Фокстроту» за виконання однойменного танцю від генерального партнера фестивалю Групи компаній «Фокстрот» та його очільника Геннадія Виходцева. Вихованці столичного клубу «Альта» Єлизавета Перепелиця та Дмитро Родін, триразові Чемпіони Світу зі спортивних танців вкотре довели, що вони краще за всіх танцюють в нашій країні фокстрот.

Враженнями щодо організації фестивалю поділилися Максим Федоренчік та Анна Макарова з Запоріжжя, фіналісти Параду в категорії «Молодь 2+Дорослі Rising Stars»: «Дуже гарний та великий зал, класний паркет, хороша музика та світлове оформлення. Нам, загалом, усе сподобалось. Роздягальні – просторі, нема натовпу, у тому сенсі, що ніхто нікому не заважає, як це зазвичай буває. Для всіх є багато місця щоб перевдягнутися. Ми обрали цей турнір тому що він доволі великий, тут зібралось багато учасників з усієї України і не тільки».

На «Параді надій» майстерність спортсменів оцінювали висококваліфіковані судді світового рівня з Європи, США, Китаю та України. Один з суддівської колегії, Віктор Палій, тренер з Одеси, останні 10 років працює суддею на «Параді надій» й так пояснив специфіку своєї роботи: «Ми ретельно стежимо за парами та порівнюємо їх. У танці оцінюємо лінії, рух, ритмічність та техніку».

Подарунком для організаторів змагання став «Партнерський віденський вальс». На паркет вийшли співробітники партнерів Параду надій – Групи компаній «Фокстрот», ТМ «Секунда», мережі Фокстрот, медіа партнери «Дзеркало тижня. Україна», УНІАН та Першого туристичного центру. Валентина Федорчук, незмінний організатор турніру, заслужений тренер України, подарувала партнерам Параду 7 безкоштовних занять з віденського вальсу. Запрошуючи партнерів на паркет, вона зауважила: «Багато років існує традиція, що саме з Параду маленькі «починашки» категорії «Бейбі» розпочинають свій творчий шлях, а глядачі їх підтримують. У ювілейний Парад ми не зрадимо нашій традиції, але сьогодні будуть дорослі «початківці», які вперше вийдуть перед вами на віденський вальс. Вони приходили після роботи та трудилися, щоб зробити подарунок 30-му «Параду надій». Спасибі вам, партнери!»

Геннадій Виходцев, генеральний директор ГК «Фокстрот», прокоментував цьогорічний турнір «Парад надій»: «17 років з тридцяти ювілейних років Параду ГК «Фокстрот» є його генеральним партнером, і ми пишаємось тим, що долучилися до розвитку спортивного танцю в Україні. Ми порахували, що близько 26 000 спортсменів були на цьому паркеті за 30 років, близько 1000 суддів оцінювали ваші зусилля. Це наша інвестиція в реалізацію надій десятків тисяч спортсменів».

«Парад надій» відрізняється тим, що цінує зусилля кожного з учасників турніру, а тому усі зареєстровані спортсмени на старті отримали подарунки від одного з партнерів – ТМ «Сандора» на знак підтримки. Свою вдячність спортсменам засвідчили ТМ Секунда, Oriflamе, фабрика дитячих іграшок «Гуллівер Україна», Українська асоціація прямого продажу. А Перший туристичний центр надав путівку в Європу для всіх відвідувачів турніру 9 березня.

Прикрасив Парад надій вокал молодих вокалістів з талант студїї Наталії Могилевської  – виступи Галини Солодкої, Саші Фадєєвої, Христини Брутян, Діани Горбатюк, Володимира Сергієнко, Ані Климчук. Також, на паркеті свій вокальний майстер-клас дав Сергій Костецький – хореограф, вокаліст, учасник «Голосу країни-9», переможець «Танців з зірками» та «Танцюю для тебе», постановник шоу та фільмів.

Промо-партнером заходу є PR-агентство BeMyMedia. Інформаційну підтримку «Параду надій» надали Генеральний медіа-партнер «UA:Суспільне» та спеціальний медіа-партнер телеканал «ZIK», інтернет-портал «Обозрєватель», всеукраїнська газета «Дзеркало Тижня – Україна», інформаційне агентство «Інтерфакс-Україна» та всеукраїнська газета «День». Також, інформаційно фестиваль підтримали он-лайн видання для активних людей: «Рубрика», блог-журнал України про цікавих людей та події «Lucky Ukraine», lifestyle-видання та інтернет-портал «Glory», модний онлайн журнал «VTrendi», всеукраїнський інформаційно-розважальний портал «Tut.ua», портал про шоу-бізнес та культурне життя «Eurostar», видання про кінематограф «Cut Insight», портал «Studio of my dreams» та «My Kiev.com».

Визначено лауреатів премії імені В’ячеслава Чорновола за 2023 рік

12 жовтня 2023 року відбулось засідання комітету з премії імені В'ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики. Вів засідання голова Держкомтелерадіо Олег Наливайко.

Після обговорення поданих на конкурс робіт члени комітету одноголосно ухвалили рішення про присудження цього року премії авторам  книги «Україна: журналісти на передовій» - заступниці голови Київської організації НСЖУ Аллі Малієнко, завідувачу кафедри соціальної комунікації Інституту журналістики КНУ ім. Шевченка Юрію Бондарю, кандидату філологічних наук, доценту кафедри медіа комунікацій та комунікативних технологій Навчально-наукового інституту міжнародних відносин КНУ ім. Шевченка Анатолію Яковцю. Книга вийшла у видавничому домі журналу «Пам’ятки України» в 2023 році.

Видання розповідає про журналістів, які з початку повномасштабної російської агресії боронять Україну як на інформаційному фронті, так і на полі бою. Книга містить журналістські матеріали, створені в різних жанрах. Окремий розділ складають матеріали, в яких вшановано пам’ять загиблих журналістів.

Книга розрахована на фахівців інформаційної сфери, професіональних журналістів і тих, хто хоче опанувати цю професію, а також на широке коло читачів.

Нагадаємо, премія імені В’ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики заснована Держкомтелерадіо і присуджується щороку до дня народження В'ячеслава Чорновола - 24 грудня у розмірі двадцяти тисяч гривень.

До конкурсного відбору на здобуття премії цього року було подано 17 робіт.

2004 рік. Лауреатом премії став Василь Кривий редактор Кельменецької районної газети "Рідне слово» за публікацію «Пуста хата» в газеті «Буковина», м. Чернівці;

2005. Лауреатом премії стала журналістка з Вінничини Розумович Серафима Олександрівна (літературний псевдонім Адель Сковронек) за публікацію в «Літературній Україні» «Сутінки в імперії бідності». Адель Сковронек – прозаїк і публіцист, яка паралельно працює у надзвичайно складних жанрах – новели і дитячої казки. Її твори слухали в ефірі жителі Торонто, Мюнхена, Лондона, Копенгагена.

2006 рік Лауреатом премії присуджено позаштатному власному кореспонденту газети «Северодонецкий химик» у Києві, голові редколегії Всеукраїнського журналу «Молодь і підприємництво», редактору «Вісника Мережі громадянських дій в Україні» Костянтину Семеновичу Перцовському за публікацію «Я-українець», оприлюднену в газеті «Голос України» 1 жовтня 2004 року № 183 (3433);

2007 рік. Лауреатом  премії  визнано КОРСАКА Івана Федосійовича, головного редактора газети «Сім’я і дім», члена Національної спілки письменників України, члена Національної спілки журналістів України за художньо-документальну повість «Гетьманич Орлик».

Це публіцистичний твір про минуле і сучасність, де події і документи ще першої хвилі української еміграції доповнюються документами і спогадами середини минулого століття. Проблематика повісті надзвичайно дотична до проблем сьогодення, проблем творення української державності;

2008 рік. Лауреатом премії у 2008 році визнано журналіста, автора і режисера Леоніда Мужука (Київська державна регіональна телерадіокомпанія) за документально-публіцистичний фільм-дилогію «33»: фільм 1- «Материнський спогад», фільм 2 - «Материнський заповіт»;

      2009 рік. Премію в 2009 році присуджено колективу Закарпатської обласної державної телерадіокомпанії за фільм «Гіркота солодкої землі» (авторський колектив: Дмитро Кешеля, Мелінда Янкович, Олександра Талабіра, Наталія Штефуца). Телевізійна стрічка присвячена 70-річчю Карпатської України.

Перевагу ми віддали Закарпатській ОДТРК. По-перше, авторський колектив звернувся до теми, яку досі майже ніхто не порушував, а по-друге, втілив цю тему на екрані на досить високому професійному рівні, хоча обласні ОДТРК у порівнянні з загальнонаціональними мовниками мають гірші матеріальні та технічні можливості;

2010 рік. Завідувач редакції радіо «Новий Чернігів», письменник та журналіст Сергій Дзюба став лауреатом премії за 2010 рік. У книзі "Замінований край" розповідається про героїзм українських миротворців, які нерідко ціною власного життя рятували десятки тисяч людей. Сергій Дзюба пише про українських миротворців, які визволяли наших моряків із захопленого піратами корабля, за допомогою гелікоптерів знімали з дерев тубільців під час повені в Ліберії, невтомно перевозили біженців у джунглях Сьєрра-Леоне, спілкувалися з племенем канібалів, під шаленим шестигодинним обстрілом захищали найважливіші об’єкти в іракському місті Ель-Кут, розміновували ліванські землі, ризикували життям у Косовому, Ефіопії, Еритреї, Грузії;

2011 рік.     Премію присуджено в 2011 році науково-популярній книзі Мирослава Мамчака «Тарас Шевченко і флот». Книга заслуженого журналіста України Мирослава Мамчака є першим в Україні комплексним журналістським дослідженням маловідомої сторінки біографії Тараса Шевченка під час його дворічної служби на засланні у складі Аральської морської експедиції. Разом з тим, праця висвітлює також морську тематику в художній і мистецькій творчості Кобзаря;

2012 рік. Лауреатами премії стали колектив Полтавської ОДТРК «Лтава» за документальний фільм «Соловецькі в'язні з України. Микола Зеров» (автор сценарію - Ольга Ніколенко, режисер - Наталія Іванченко, режисер-оператор - Дмитро Старіков, Микола Ляпаненко, генеральний продюсер, Олена Шарбенко, інженер відео монтажу і комп’ютерного дизайну). 60-хвилинна стрічка розповідає про життя і творчість українського поета, перекладача, історика літератури Миколи Зерова. Авторська група Полтавської телекомпанії побувала на Соловецьких островах, де відбував ув'язнення поет, та в урочищі Сандармох (Карелія) - на місці розстрілу Миколи Зерова. Фільм насичений документальними кадрами епохи 20-30-х років ХХ століття з фондів Центрального державного кінофотофоноархіву ім. Г.Пшеничного, документами з архівів Служби безпеки України тощо. Спогади сучасників поета і перекладача у стрічці відтворюють професійні актори. Як зазначили члени комітету з премії, саме поєднання журналістської, акторської, режисерської та операторської роботи визначило високий рівень публіцистичності фільму «Соловецькі в'язні з України. Микола Зеров»;

2013 рік. Лауреатом стала Сніжана Потапчук автор і режисер за  документальний фільм «Корюківка. Злочин проти людяності» (Національна телекомпанія України).

Фільм присвячено 70-м роковинам найбільшої каральної акції на території України часів Великої Вітчизняної війни, що сталася 1-2 березня 1943 року в місті Корюківка Чернігівської області. За даними Чернігівської обласної комісії з розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників, у Корюківці було знищено приблизно 6 700 людей. Сімдесят років цю трагедію замовчували, і от настав час відкрити історичну правду;

2014 рік. Лауреатом премії став журналіст Сергій Шевченко за нарис «Соловецький вівтар української незалежності».  Нарис опубліковано впродовж 2013 року дев’ятьма подачами у всеукраїнському тижневику «Українська доля».

Яворський та ін. Пишучи про них, автор цитує матеріали оперативної розробки в’язнів;

2015 рік.  Лауреатом став Аркадій Музичук за публіцистичну збірку «Рік Бика», до якої увійшли публікації останніх 5 років, що друкувалися у провідних вітчизняних загальнодержавних періодичних виданнях.«Тематика виступів Аркадія Музичука дуже широка – як саме життя. Публіцистика цього журналіста – це його візуальний майдан, з якого він веде безкомпромісну боротьбу за найвищі національні цінності свого народу, виявляючи послідовність і мужність та високий професіоналізм»;

2016 рік. Лауреатом премії у 2016 року став журналіст Володимир Земляний. Нагороду присуджено за публіцистичну збірку "Русский разухай, или украинские грабли", у якій на основі фактів із історії й культури України спростовуються міфи російської пропаганди, розвінчуються ідеї "руського міра";

У 2017 році лауреатом премії став Зиновій Суходуб за роботу-диптих (книга разом із компакт-диском) «Ліна Костенко: «Любов’ю-пам’яттю причастя» (Діалоги з Поетесою). Перемогу здобула робота-диптих (книга разом із компакт-диском) заслуженого журналіста із Львова Зіновія Суходуба «Ліна Костенко: «Любов’ю-пам’яттю причастя» (Діалоги з Поетесою), що вийшла у львівському видавництві «Апріорі» в 2016 році. Автор пропонує читачеві та слухачеві свій погляд на винятковість особистості класика української літератури – Ліни Костенко, діалоги з якою, зокрема, про постать В’ячеслава Чорновола, дають можливість читачам сповна відчути дух епохи боротьби за незалежність України;

2018 рік. Лауреатом Премії 2018 року став письменник-публіцист, головний редактор тижневика «Культура і життя» Євген Букет за статтю «Ханська Україна», надруковану в газеті «Кримська світлиця». «Стаття "Ханська Україна" є спробою автора розібратися у політичних процесах, що відбулися в Україні в XVII-XVIII століттях. В ній йдеться про захоплюючі події вітчизняної історії, публікуються маловідомі, цікаві факти», - йдеться в повідомленні Держкомтелерадіо;

2019 рік. Лауреатом премії став став мистецтвознавець, культуролог, кінодраматург Андрій  Топачевський за книгу «Одним життям. Публіцистика доби Незалежності», що вийшла у видавництві «Веселка» у 2018 році.У книзі представлено публіцистичні твори автора останніх тридцяти років, роздуми про Тараса Шевченка, Михайла Грушевського, Олександра Довженка та інших видатних діячів історії, науки, мистецтва України ХІХ-ХХІ століть. На думку членів Комітету з присудження премії, «це та публіцистика, яка з роками не втрачає своєї актуальності, сприяє відродженню історичної пам’яті й утвердженню національної свідомості українців».

2020 рік.     Лауреатом премії імені В’ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики 2020 року стала журналістка Світлана Орел за книгу «Ті, хто не хотів помирати мовчки», видану КП «Регіональна інформаційно-поліграфічна агенція» в Кропивницькому 2018 року.

 У книзі Світлани Орел викладено факти спроби жителів нинішньої Кіровоградщини боротися з комуністичною владою

Книга висвітлює новий аспект у вивченні історії Голодомору — опір українців організаторам штучно заподіяного голоду, інформують "Вікна".

Досі увага дослідників Голодомору 1932-1933 рр. переважно акцентувалася на інформації про страждання українського селянства. «Подібний дисбаланс в увазі до проблеми призвів до появи шкідливих міфів на кшталт: «селяни покірно корилися вбивцям», «що це за нація, яка не чинить спротиву, коли її нищать?», «ніякого опору організаторам Голодомору не було»;

2021 рік.  Лауреатом стала письменниця Людмила Житня та її книга «Чорнобиль – очима жінок. Інтерв’ю з атомною катастрофою» (видавництво «Стелла-Град», м. Київ, 2020). У книзі подано інтерв’ю з жінками-ліквідаторами та евакуйованими, сповіді про пережите очевидців Чорнобильської катастрофи, архівні та документальні матеріали»;

2022 рік Доцент кафедри української преси факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, кандидат філологічних наук, письменник, публіцист, багаторічний шеф-редактор журналу «Універсум» Олег Романчук став лауреатом  премії.

Олегові Романчуку присудили за книгу публіцистики воєнного часу під назвою «Не бійсь. Не зраджуй. Не мовчи», у якій він представив матеріали про роки гібридної війни росії проти України, розпочатої у 2014 році.

Ця книга вийшла 2020 року у львівському видавництві «Універсум» й отримала багато рецензій та відгуків у ЗМІ. У виданні зібрані публіцистичні статті та есе, написані у різний час, але усі вони є вагомими дослідженнями драматичних і трагічних подій в Україні на військовому та інформаційному фронтах, а також в тилу. У книзі автор ретельно проаналізував політичні, економічні, соціальні процеси в Україні упродовж шести років російської агресії проти України.

Додамо, що премія імені В’ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики присуджується щороку за твори, що сприяють утвердженню історичної пам’яті народу, його національної свідомості та самобутності.

Олександр Куценко

  Большое горе собрало нас здесь. Принимаем скорбь и разделяем ее.

  12 марта 2014, на 79 году жизни после тяжелой болезни безвременно ушел из жизни близкий нам всем человек Виктор Михайлович Филячев.

     Виктор Михайлович Филячев родился 3 апреля 1934 года в селе Вельков Рязанской области в простой рабочей семье. В 1953 году переехали с матерью и сестрой в Иркутск вместе с авиационным заводом.

      С 1953 по 1956 годы служил в рядах Советской Армии.

     Трудовую деятельность начал в 1956 году на киевском заводе «Арсенал».

      Виктор Михайлович Филячев принимал активное участие в развитии технического прогресса на заводе. Он был инициативным, требовательным, принципиальным работником коллектива и производства, пользовался заслуженным авторитетом. Он был чутким, внимательным к людям. Учился, повышал квалификацию. Окончил техникум. Как один из лучших рабочих завода вступил в ряды КПСС.

     В Киеве встретил свою первую и последнюю любовь, жену Евгению Викентьевну Фабинскую. С ней прожил много лет в любви и согласии.

     За многолетний плодотворный труд, высокий профессионализм и досянути успехи Виктор Михайлович Филячев был награжден медалями «Ветеран труда» и «За добросовестный труд», многочисленными почетными грамотами, дипломами.

   Виктор Михайлович имел удивительные человеческие качества. Он любил жизнь во всех ее проявлениях, глубоко разбирался в своей работе, имел широкий кругозор. Жизненный путь Виктора Михайловича - образец человеческого достоинства, трудолюбия, ответственности, порядочности, умения толерантно работать с людьми.

   Он был интересен собеседником, веселым рассказчиком, человеком широкой души, верным, надежным товарищем. К нему всегда тянулись люди, любили коллеги, друзья. Он вырастил двух сыновей Александра и Игоря, построил дом, вырастил деревья на даче. Очень любил рыболовство и садоводство. Последние годы находился на пенсии.

        Мне, как и Вам всем трудно поверить в то, что ушел из жизни близкий нам дорогой родной человек.

       Смерть неумолима, она забрала от нас не просто прекрасного человека, хорошего семьянина, замечательного, любящего отца и дедушки, но и настоящего киевлянина. Не стало Виктора Михайловича Филячева, но светлая память о нем навсегда останется в наших сердцах. 

Велике горе зібрало нас тут. Приймаємо скорботу і розділяємо її.12 березня 2014 року, на 79 році життя після тяжкої хвороби передчасно пішов з життя близька нам всім людина Віктор Михайлович Філячев.   Віктор Михайлович Філячев народився  3 квітня 1934 року в селі Вельково Рязанської області в простій робітничій сім’ї. В 1953 році переїхали з матір’ю та сестрою в Іркутськ разом з авіаційним заводом.    З 1953 по 1956 роки служив в лавах Радянської Армії.

     Трудову діяльність  розпочав у 1956 році на київському заводі «Арсенал».

      Віктор Михайлович Філячев брав активну участь у розвитку технічного прогресу на заводі. Він був ініціативним, вимогливим, принциповим працівником коллективу і виробництва, користувався заслуженим авторитетом. Він був чуйним, уважним до людей. Навчався, підвищував кваліфікацію. Закінчив технікум. Як один із найкращих робітників вступив до лав КПРС.

     У Києві зустрів своє перше і останнє кохання, дружину Євгенію Вікентіївну Фабінську. З нею прожив багато років в коханні та злагоді.     За багаторічну плідну працю, високий професіоналізм і досянуті успіхи Віктор Михайлович Філячев був нагороджений медалями «Ветеран труда» та «За добросовестный труд», багаточисленними почесними грамотами, дипломами.      Віктор Михайлович мав дивовижні людські якості. Він любив життя в всіх його проявах, глибоко знався на своїй роботі, мав широкий кругозір. Життєвий шлях Віктора Михайловича  - зразок людської гідності, працелюбності, відповідальності, добропорядності, вміння толерантно працювати з людьми. Він був цікавий співрозмовником, веселим оповідачем, людиною широкої душі, вірним, надійним товаришем. До нього завжди тяглися люди, любили колеги, друзі. Він виростив двух синів Олександра та Ігоря, побудував дім, виростив дерева. Дуже любив рибальство та садівництво. Останні роки перебував на пенсії.

      Шановні друзі, дорогі рідні Віктора Михайловича  - сини Олександр Вікторович Філячев  та Ігор Вікторович Філячев, невістки Лариса, Світлана, внучки Інна, Євгенія, внук Дмитро.

    Мені, як і Вам всім важко повірити у те, що пішов із життя  близька нам дорога рідна людина.

       Смерть невблаганна, вона забрала від нас не просто прекрасну людину,  хорошого сім’янина,  чудового, люблячого батька та дідуся,  але й справжнього киянина. Не стало Віктора Михайловича Філячева, але світла пам’ять про нього навічно залишиться в наших серцях.

     Висловлюємо своє глибоке співчуття родині Віктора Михайловича Філячева. Ми завжди будемо пам’ятати цю порядну людину, доброта, чесність та порядність якої, залишатиметься зразком для нас усіх.