У Марпл и Вискаря опять радость, Жуков вернулся в Харьков.

Його запроторювали до тюрем, таборів і навіть до психіатричних лікарень. 16 жовтня українському правозахисникові Петру Григоренку виповнилося б 111 років. Чому бойовий радянський генерал відмовився від усіх привілеїв системи й повстав проти неї?

Радіо Свобода поспілкувалося про це із радянським політв’язнем Павлом Литвиновим. Він був серед сімох осіб, які вийшли на Красну площу в Москві з протестом проти окупації радянськими військами Чехословаччини. Литвинов, фізик за фахом, онук наркома закордонних справ Максима Литвинова, був близьким другом і соратником Григоренка у боротьбі за права людини в Радянському Союзі.

Григоренко був серед нас дуже яскравою фігурою. Радянський генерал. Герой Другої світової війни. Григоренко сподівався, що після смерті Сталіна відбудуться реформи в країні. Але він побачив, що Хрущов розвиває свій особистий культ. Григоренко був з перших, хто виступив проти цього. Він втратив роботу, всі звання. Його заслали далеко з Москви, а потім взагалі запроторили до психлікарні.

Тільки не сповна розуму, а особливо радянський генерал, може протестувати проти всесильної комуністичної партії. Так радянська влада хотіла пояснити «божевільний вчинок» Григоренка.

У психлікарні його труїли моторошними ліками. Але коли він вийшов, продовжив дисидентську роботу.

Одного разу мій приятель розповів, що знає «дивного» генерала, який розповідає про помилки та злочини Сталіна й радянської верхівки під час війни. Я попросив покликати генерала до мене додому. Зібралися десять моїх друзів. Зі свого досвіду Григоренко розповів про злочинні безглузді дії радянської влади, про багатотисячні марні жертви. Я ним тоді страшенно захопився, полюбив. Ми стали зустрічатися.

У перші мої півроку дисидентської роботи я був дуже близьким з генералом. Одного разу ми поїхали на дачу під Москвою. Там виявилося кілька кримських татар. Я тоді про них майже нічого не знав. Сидів там і маленький красивий чоловік з вусиками. Це був Мустафа Джемілєв.

Завдяки Григоренку я зрозумів, що проблема кримських татар дуже важлива. Так ми з ним й познайомилися. Це був 1967 рік.

Він вважав себе українцем, говорив з українським акцентом. Його дружина Зінаїда завжди кликала його Петро, а не Пьотр. Але в кінці 1960-х років Григоренко не так багато говорив про Україну. Він просто був справжнім борцем за права людини. І в той час національне питання його хвилювало менше. Це стосувалося лише кримських татар. Але поступово він став займатися й українськими справами.

Коли його вислали з Радянського Союзу, він активно вимагав у американського й інших європейських урядів визнання незалежності української нації. Він пояснював, що Україна перебуває під радянською окупацією. Григоренко страждав через те, що цю проблему часто не розуміли.

Це був жах. У першій психушці його кололи моторошними ліками. Зінаїда розповідала, що у нього від них були мимовільні конвульсії на обличчі. Він був у несвідомому стані. Але в якийсь момент, після її протестів, вони перестали його колоти. Під час другого ув’язнення в психлікарні йому вже не давали ніяких препаратів. Просто довго тримали. Тоді я вже був у таборі. Моя сестра його відвідувала. Вона згадувала: була величезна кімната, в якій стояло близько ста ліжок, щільно поставлених одне до одного. Тобто щоб пройти до пацієнта, потрібно було йти по ліжках. Не було проходів. Лежить людина – а ти повинен через неї якось переступити. І так поки не дійдеш. Ось умови, в яких його тримали.

Вона була чудовою жінкою. Дуже яскравою, розумною. Але із дуже складним характером. Ми з нею часто сварилися. Петро і вона виглядали дуже гармонійною парою. Вони в дуже складних обставинах змогли виростити дітей. У них також була одна хвора дитина. З таким діагнозом люди доживають максимум до 30 років. Вона прожила 60! Це був син від попереднього шлюбу Зінаїди. Петро Григорович цю важку дитину не покинув, виростив. Скільки співчуття й любові було в ньому! Григоренко був дивовижної теплоти людина.

Він був чоловік великої честі. Він зрозумів, що ця система – брехня. Він почав боротися проти неї. Він був людиною дії. Якщо щось приходило йому в голову, він боровся за це до останнього.