Чому  без  любові?
Кому  вона  потрібна…
Хіба  що  залишку
Просвітленим,
Осоромленим,
Тим  хто  чекає
І  постійно  плаче  –
Такому,  як  ти.
Чому  без  надії?
Багато  реалізму
В  хаотичному  світі.
Згоріли  рожеві  окуляри
І  вигадані  мрії  –  
Схожі  на  твої.
Чому  без  метафор  та  гри  слів?
Вони  закінчилися
В  той  день,
Коли  прийшла  весна,
Коли  пролилися  сльози  неба
І  нічого  не  залишилося,
Окрім  тебе,  любові,  надії
Та  солодких  слів…

З.Н.Я.

Аметист  –  самоцвіт  життя,
Зречення,  протест  без  дияволізму,
Брахманічний  запал  і  війна,
З  натовпом  простого  оптимізму.
Циліндричні  шматки  каміння,
Пробивають  шкіру  до  крові,
Каплі  червоної  фарби  –  прозріння,
Шлях  від  смерті  до  любові.
Аналіз,  самозаглиблення,  душа,
У  руці  скляний  аметист,
Ниткою  спадає  з  язика,
Білий,  дощем  помитий  лист.
Скинуте  з  серця  брудне  каміння,
У  потаємному  серпантині  істини,
Накрилось  ковдрою  нічне  проміння,
З  думками  про  те,  у  що  ми  вірили.

З.Н.Я.

Обличчя  вкрите  ранками,
Руки  тремтять,
Серце  вискакує  з  грудей…
Не  можу  ходити…
Лежати…
Стояти…
Падаю  і  підіймаюсь,
Випиваю  таблетку
Надії  та  очікування…
І  знову  –  сон…
Меланхолія…
Апатія…
Роздуми…
Раптовість  без  компромісів…
У  голові  –  дим  
З  присмаком  зіпсованого
Меду…
Холодний  лід  –  
Єдине  полегшення
Від  зимового  жару…
Сум  –  радість  –  ностальгія…
Дзвінок.  Лікар…
Діагноз  невтішний  –  
Алергія
Від  твого  незрозумілого
Кохання…

З.Н.Я.

Категорія  Схід, З  елементами  містики, Де  згубився  наш  слід   І  мистецтво  політики? Легко  жити,  як  всі, Під  крилом  дядька  «Велеса», Ніж  побачити  правду З  піщаного  берега….

****

Залетіла  пташина  В  холодну  печеру, Захотіла  відчути  ТВОРЦЯ  атмосферу. І  вдихнула  наркотик  -   «Богемне  життя», Як  екстаз,  як  багно, Смерть,  «гламур»,  каяття.

****

Що  таке  правда? Що  таке  світло?   Два  протиріччя, Темні  й  помітні, Дві  особливості, Два  кольори. Правда  –  стан  істини, Світло  –  це  ти. З.Н.Я. Фото - Інни Зайченко

Інтеграція  в  душу,  інтеграція  в  мозок,
Східний  світ  для  Европи  непізнаний  космос,
Щось  бурхливе,  містичне  і  дуже  страшне,
Мов  ридає  в  колисці  дитятко  мале.
В  утробі  зародження  ціла  культура,
Там  зібралися  веди,  галактична  цензура,
Яджну  серця  і  тіла  поглинає  вогонь,
Бхакті-йога  дзеркально  схожа  на  сон.
«Індо-Індія»  віри,  забутих  основ,
Захід  кличе  тебе,  він  втратив  любов.
На  вівтар  поклоніння  зібрались  боги,
У  руках  щиросердних  духовні  дари.
Джая,  джая  Гопала,  слава  богам,
За  виставу  комічну  з  пелюсток  троянд,
Інтегрується  в  душу  молекула  східна  -  
Золота,  наче  сонце,  й  по-справжньому  вільна.

З.Н.Я.

Фото - Інни Зайченко
Замінська Н. Чорно-білий світ. Поезія. - Львів: "Тріада плюс", 2010. - 96 с.

Серце,  як  кактус…
Покрите  голками  недовіри
Скептицизму  та  прагматизму…
Коли  торкаєшся  
До  верхівки
З  пальців  одразу  йде  кров
Хіба  не  реакція….
Не  потрібна  волога  
Підтримка…
Дивна  рослина
Дивне  створіння…
Радіє  раз  на  рік
Без  причини
Просто  радіє…
Адаптовується  
І  сумно  мовчить…
Без  органічних  добавок
Просто  маленьке  
З  голками
СЕРЦЕ…

Жінка-сонце,  жінка-скульптура,
Не  побита  щастям  та  горем,
Вкрита  глянцем  гучна  увертюра
Чорних  брів,  її  синя  безодня.
Жінка  ангел  без  крил  обезчещених,
З  сильним  голосом  правди  та  ніжності.
В  молитовнику  віри,  безмежності,
Рве  бруківку  байдужої  сірості.
Жінка-сором,  жінка-повія,
Полонена  вовчиця  алюзії.
Її  плід  ненароджена  мрія,
Її  серце  –  прірва  байдужості.
«Три  валети»  -    потрійна  надія,
Не  для  мене  з  печаткою  «бачення».
Жінка  –  сонце  –  ангел  –  повія,
Світло  й  темрява  вищого  значення.

З.Н.Я.

Фото - Інни Зайченко

Болить  до  смерті,  бо  тебе  не  знаю,
В  амброзію  надії  проникаю.
Тремчу,  мов  пташка  на  холодному  морозі,
Щодня  ридаю  на  побитому  порозі.
Борюсь  до  гробу,  до  кінцівок,  мозку,
За  порохом  іскрю  смертельну  бочку.
І  розриваюсь  на  молекули  бінарні,
Як  згадую  слова  твої  останні.
Не  треба,  хочу  мить  цю  зупинити,
З  годинником  страждання  мушу  жити.
На  нерозгаданому,  темному  балконі,
Тюремній,  на  війні  обтертій  зоні.
Я  полонена  на  віки,  твоя  раба,
З  пустелі  Сонця  випала  сльоза.
Та  не  з  моїх  очей,  їх  вже  немає.
Гроза  канону  простір  розмиває.
Потоптана  тканина  гри  та  суду,
Знебарвлює  червону  кіпу  бруду,
Що  нагромадився  у  тернових  колючках,
Зажурених  жоржинових  пелюстках.
Дарована  з  небес  Його  привабливість,
Висмоктує  твою  просту  оманливість,
А  я  в  польоті  знищую  отруту
І  лезом  правди  скріплюю  спокуту…

З.Н.Я.
Фото - Інни Зайченко

Самотність  -  моя  спокута,
Побитий  життям  реалізм,
Сузір’я,    прокляття,  туга,
З  срібла  іржавий  ніж.
Кохаюсь  в  самотності,  каюсь,
Мов  привид  блукаю  тунелем,
Хапаю  надію,  читаю
Серця  свого  бестселер.
На  чорному  тілі  плями,
Щастя  одного  року.
Видавлюю  давні  рани,
З  плодів  чуттєвого  соку.
Самотність  –  напрям  у  вічність,
Зустріч  з  самим  собою,
Зародок  нової  сили,
Промоутер  вічного бою.

З.Н.Я.

Нас  двоє  –  я  і  Мелларме,
Холодний  піт  біль  обмиває,
На  вулиці  Бодлер  шукає,
Щось  біле,  чорне  і  нове.
Нас  двоє,  але  я  одна,
Самотність,  мов  нектар  вечірній,
Зриває  квіти  зла  осінні,
І  досягає  мого  дна.
Усі,  як  одиничний  вектор,
Об’єднані  в  космічний  острів,
Ми  є  незнані  світу,  гострі,
Новітній  для  пізнання  сектор.
Роздвоєність  мистецтва,  віри,
Свідомості,  думок  і  дум,
Навіює  в  поетів  сум,
Й  краде  останні  наші  сили.
Я,  Рембо,  Бодлер  і  По,
Із  горя  випили  вино,  
Що  всім  нагадує  психози,
Марихуани  нові  дози.
Прості  і  щирі  сподівання,
Як  вияв  творчих  сублімацій,
Де  я  й  Бодлер,  там  вік  вагання
І  не  прочитаних  нотацій.

З.Н.Я.
Фото - Інни Зайченко
Замінська Н. Чорно-білий світ. Поезія. - Львів: "Тріада плюс", 2010. - 96 с.