Ігор Пелих, шкода журналіста. я любив його проекти. він був класним, але....

ЧОМУ ЙДУТЬ З ЖИТТЯ ГАРНІ ЛЮДИ?

http://suveren-ua.info/index.html

В Україні зявивися суверенний народ. Ваші коменти?

28.04.09 17:18

херня, виживем. запустим колайдер, розженео двы кырпечини ы розыбэмо ъх. нубыру буде пизда. вона нахуй з орбыти зыйде. а єсі шо то в погребах пересидим.

а вопше ахуєнно наблюдать конецю світу. прикинь. сидиш на балконі, а над головою два сонця. і ти знаєш що за тиждень пизда всьому.
а коли залишиться пять хвилин до кінця світу потрібно помолитись.
а раптом після буде життя?
апокаліпсис! крутту! з 1990 року чекаю. думав як я недождксьтак хоть правнуки побачать. дочекався


аааааааааааааааааааааа! судний день! все в бібілії описано. пізда нам. неблаговаірним правидникам.

До чого доп’ється молодь?

   Нещодавно в Чернігів-ському прес-клубі реформ відбулося засідання під назвою «Підлітковий алкого-лізм: чому спивається майбутнє України і кому це вигідно». Звичайно, в ході захо-ду конкретних імен названо не було, про-те цифри, що на-штовхують на роз-думи, все ж були оголошені.Так за даними Всесвіт-ньої організації охорони здо-ров’я Україна займає перше місце в світі з підліткового алкоголізму. Але ще більше вражає той факт, що за ста-тистичними даними 70% ук-раїнських дітей вперше спро-бували алкоголь з рук бать-ків. Статистичні дані також свідчать про таке: за перше півріччя цього року на профі-лактичному обліку перебуває 102 підлітки, які зловживали алкоголем, наркотиками та токсичними речовинами. Але насправді алкоголезалежних підлітків набагато більше.

   Та це обласний показник, а що ж у нас із підлітковою пиятикою? Статистику із цьо-го питання я отримав у опер-уповноваженої кримільної міліції у справах неповноліт-ніх Вікторії Кириченко. З її слів, за вісім місяців цього року трьох підлітків взято на облік як таких, що система-тично вживають спиртні на-пої. За цей же період складе-но п’ять протоколів за 156 статтею – порушення прав торгівлі тютюновими та алко-гольними виробами.

   За останні роки молодь та підлітки підсіли на приваб-ливо розрекламовану так звану «слабоалкоголку» та «спортивне» пиво. Здавало-ся б, ну що тут такого, коли дитина вип’є пляшечку-другу шипучої ром-коли чи пля-шечку пінного пивця. Так, фактично нічого, окрім того, що дитина після цього пере-буватиме в стані алкоголь-ного сп’яніння.  

   Слабоалкогольні напої – це лікеро-горілчані напої міц-ністю від 1,2% до 8,5%, виготовлені на основі водно-спиртової суміші з викорис-танням інгредієнтів, напівфаб-рикатів та консервантів, наси-чені чи не насичені діоксидом вуглецю. Особливість впливу таких напоїв в тому, що вони містять у собі вуглекислий газ. Він прискорює прохо-дження алкоголю через шлу-нок і його всмоктування в кишечнику, а через це швид-ко створюється висока кон-центрація алкоголю в орга-нізмі.

   Вживання слабоалко-гольних напоїв небезпечне не стільки біохімічним впли-вом на організм людини, скільки формуванням у нього стилю алкогольної по-ведінки, подібної до пове-дінки алкоголіка.

   Половина 15-річних шко-лярок вважають нормальним вживання ром-коли або джин-тоніка щотижня. На-стирлива, а ще краще сказати – агресивна реклама пива вже зробила його націо-нальним «напоєм» українців. Стереотип нібито пиво – це безневинний «напій», роб-лять свою справу: людей, що пристрастилися до пива, стає все більше.

   Виробники пива, рекла-муючи свій товар, прагнуть збільшити приплив покупців тим твердженням, що пиво – слабоалкогольний, нібито нешкідливий і ледве не ко-рисний напій. І це незважаю-чи на те, що за останні роки вміст алкоголю в пиві сягнув у деяких сортах 14%, у той час як за СРСР міцність пива коливалася (залежно від сорту) в межах 1,5-6%, а частіше – від 2,8% (у «Жи-гулівському») до 3,5% (у «Московському»).

   Свою думку з цього при-воду висловили і наркологи. Але уряд України (звичайно, не без допомоги виробників пива, що одержують за своє смертоносне зілля надзви-чайні прибутки) закрив на це очі. Офіційно пиво виключе-не з розряду «алкогольних напоїв», а отже, на нього не поширюється заборона на рекламу й багато інших об-межень. Як результат – на очах у батьків тверезі діти перетворюються в питущу молодь, а питуща молодь – у батьків-п’яниць.

   99% наркоманів почина-ли з пива та сигарет. Іншими словами – пиво є надійним трампліном у пияцтво, алкого-лізм та наркоманію. За дани-ми опитувань, школярі систе-матично п’ють пиво, почи-наючи з 10-13

років.

Це не молодіжний сленг, це інша мова

  Прочитавши текст розмови одного студента по телефону, ви, мабуть, погодитесь, що це не молодіжний сленг, а  якась інша мова. Юнак нібито й спілкується вільно українською, непо-гано володіє англійською, та все ж рідні його інколи не розуміють.   – Прикинь, вчора був та-кий масдай. Зайнявся апг-рейдом компа. Почистив ба-тони, і тут сидюк полетів. Короче, савндтрек шо купив на днях я не бачив. При-йшлось втикать солянку на вертушці.

   Сьогодні з ранку трохи друшлятив. Сходив до брат-ської могили, думав до сті-пухи бабок стрельнуть. А там мусора, бо один чувак ліг в кроватку.

   Пішов, короче, я на пару, а там старий бивень загру-жать давай зачотом. Кажу кенту, шоб дав шпору, так той тормоз поки роздуплився… Короче, поплив я, добре, шо хоч одна дока знайшлась і врубилась шо мені треба. Пішов я, значить, на шпорах, да тільки засипавсь. Хай ме-не покрасять, я ж списував правильно. Ну і шо мені те-пер робити із хвостом? Пре-под той малахольний, поїхав, мабуть. Хотів вирішить питан-ня знаннями із зачотки, так староста крисою став, каже, шоб стольнік давав. Таку ці-ну запросив, хай мене покра-сять. Я йому шо, лимони но-чами малюю?

А тим, хто нічого не зрозумів подаємо невеликий словничок «термінів» і «понять»: масдай (крайній ступінь невдоволення), апгрейд (поліпшення, модернізація комп’ю-тера), батони (клавіатура комп’ютера),  сидюк (дисковод та диски CD-ROM), вертушка (CD-програвач), савндтрек (мелодія, що супроводжує відеофільм), солянка (збірний концерт), друшляти (прогулювати пари), стіпуха (стипендія), братська могила (гуртожиток), хвіст (заборгованість), шпора (шпаргалка), плавати (погано знати матеріал), йти на шпорах (списувати), врубитись (зрозуміти), засипатись (не скласти іспити), бивень (розумово відстала людина), дока (знаюча людина), квасити (пити спиртне), мусор (міліціонер), малахольний (ненор-мальний), лимон (мільйон грошових одиниць), поїхати (збожеволіти), стріляти (просити), хай мене покрасять (подив), криса (той, хто краде у своїх), лягти в кроватку – (покінчити життя самогубством), скинься в тюбик (поводься тихіше), тормоз – (людина, яка повільно реагує на все), чувак (чо-ловік, хлопець), кент (у кримінальному жаргоні дане слово має значення «друг»), труба – телефон.

   Да не квашу я, в мене ж і капусти немає. Короче завтра підтянусь. Ану, малий, скинься в тюбик, не бачиш, я по трубі з мамою розмовляю.

На чужині знайшла кохання

  За радянських часів між США та СРСР точилася напружена холодна війна. У кож-ному іноземцеві вба-чали агента таємних спецслужб. Тоді навіть припустити було неможливо, що хтось із-за кордону проживатиме й пра-цюватиме в Україні. Та часи змінюються, стереотипи теж. Протягом двох років в Іч-нянській ЗОШ №4 працює американка із штату Індіана Мішель Руньйон. Приїхала вона в наше місто як волон-тер від Корпусу миру. До цього приблизно п’ять міся-ців працювала в населеному пункті Гайворон Кіровоград-ської області. Її місія – про-паганда здорового способу життя та допомога у вивченні англійської мови.

   Коли приїхала в Україну, а потім і в Ічню, то подумала: «Куди я потрапила? Я не знаю, де я, я загублюся». Ви-бору, в яку країну поїхати, вона фактично не мала. Кор-пус миру запропонував одну- єдину країну і дав на розду-ми лише вісім днів. Вибір було зроблено.

   Батьки Мішель сприйня-ли це нормально і були раді, що їхня донька їде не в якусь країну африканського конти-ненту. Її мама була приємно вражена, коли в бібліотеці по-бачила багато книжок про Україну.

   Та в книгах всього не бу-ло написано. Найбільше в нашій державі Мішель зди-вувала маршрутна система, у тому числі й метро, що люди в маршрутки «трамбуються». Найбільше волонтерці спо-добались діти в українських школах і наша кухня, особ-ливо червоний борщ, варе-ники й картопля. Мішель каже:

   – Американські та ук-раїнські діти подібні, вони ма-ють одні й ті ж проблеми – здоров’я, наркотики, паління, спиртне. За розвитком і своєю психологією діти не відрізняються, хіба що є від-мінність у фізичному наван-таженні. Діти в Україні ба-гато працюють, особливо в селах, школи  в їх жит-ті віді-грають дуже важливу роль. В Америці, крім школи, є дуже багато місць, куди ді-ти мо-жуть піти для сво-го роз-витку. Україн-ські ж ді-ти прак-тично обме-жені школою. Особли-во чітка розбіжність між українською та американською школою в тому, що тут стосунки побу-довані на принципі родини, на більш сімейних відносинах.

   За спостереженням Мі-шель, люди в Україні багато працюють фізично. Роблять постійно, а грошей не мають. Американці ж за свою працю отримують непогані гроші. Волонтерка говорить, щоб жити в Україні, потрібно мати велику силу духу.

   За час перебування на чужині молодій американці пощастило знайти україн-ського бой-френда Олек-сандра (нареченого в нашо-му розумінні). Історія їх зна-йомства цікава. Хлопець їхав додому в громадському транспорті. Аж раптом почув, що на задньому сидінні якась дівчина розмовляє по телефону англійською. Він зрозумів, що дівчина потра-пила в халепу, бо не знає куди їхати. Олександр повер-нувся до неї і запропонував їхати з ним. Була вже майже десята вечора. Мішель спер-шу вагалась, та все ж погоди-лась. Звичайно, вона була налякана, але коли приїхав Сашків батько та з автомо-біля вийшла жінка – мама хлопця, у дівчини від серця одразу відлягло.

Чемпіон світу народився в Бережівці

   Хто б міг подумати, що в нашому районі може наро-дитися чемпіон України, або чемпіон світу. Неймовірно, але молодий і енергійний уродженець Бережівки

Олег Кравець став

чемпіоном світу. Спочатку Олег займався футболом. Грав за команди Бережівки, Іваниці, Парафіївки. З часом зрозумів, що це не те, адже це командна гра і рости професійно в ній дуже важко.

   Вступив до Чернігівського педаго-гічного університету ім. Шевченка. Навчаючись за спеціальністю «Фізичне виховання та спорт», юнак почав займатися боксом, теквандо. Але й це було не те, до чого він прагнув. Будучи студентом третього курсу, Олег запи-сався до секції кікбоксингу. Тренувався, брав участь у змаганнях, але до збірної не потрапляв. На довгі для спорту 2,5 роки хлопець «закинув» бійцівські рукавиці.

   Лише у вересні минулого року він знову одягнув рукавиці і вийшов на ринг. Сталося це коли Олег працював викладачем на кафедрі теорії та методики фізичного виховання у Київ-ському педагогічному університеті ім. Грінченка. Розпочав юнак свій новий бійцівський шлях із міських змагань Києва, потім вийшов і на чемпіонат України. Зрозуміло, що ставши її чем-піоном, Олег Кравець потрапив таки до збірної України. В її складі і вирушив на чемпіонат світу із кікбоксингу.

   У перших числах травня на Кіпрі, де на змагання прибули збірні команди з 30 країн світу, Олег провів п’ять боїв. Із суперників його спромігся перемогти лише один, і то в останньому бою. В результаті Олег став срібним призером світу. Збірна України тоді зайняла перше загальнокомандне місце і при-везла з собою 25 золотих, 16 срібних та 23 бронзових медалей.

   Та навряд чи наш земляк став би чемпіоном такого рівня без спонсор-ської допомоги. Фінансово йому допоміг голова правління ВАТ «Ічнянський завод сухого молока та масла», депутат обласної ради Віктор Кияновський. Вдячності Олега Кравця немає меж, адже якби не Віктор Павлович, то взяти участь у змаганнях він би не зміг. Депутат пообіцяв юнаку й надалі підтримувати його у спортивній кар’єрі.

   Зараз хлопець готується до чемпіонату Європи, який відбудеться у Латвії.

За коханням по направленню

   У перші жовтневі вихідні відзначають своє професійне свято вчителі. Цього року до святкування долучились і молоді фахівці, що приїхали в наш район за направленнями.

   Після закінчення Ніжин-ського державного університету прибув у Монасти-рище і Дмитро Козачок, виходець одного з сіл Житомирщини. До вступу у вуз юнак закінчив комп’ютерні курси, трішки працював викладачем, навчаючи комп’ютерної грамоти. Ма-буть, саме тому, при виборі між двома університетами, перевагу надав педагогіч-ному.

   Ось так, провчившись на фізико-математичному факультеті за спеціальністю математика і економіка, він отримав нап-равлення в своє рідне село на Житомирщині.

   Та доля вно-сить свої ко-рективи. Сталось так, що майбутня дру-жина Дмитра проживає на Ічнянщині, не-забаром за-кінчує теж цей навчальний заклад. Тож хлопець вирішив бути поряд із коханою. Кожні вихідні він при-їздить до неї в село, а з початком робочого тижня повертається в Мона-стирище, де навчає учнів математики, інформатики, праці та образотворчого мистецтва.

   Вчителює Дмитро Анато-лійович із задоволенням, хоча й очікував труднощів. Міняти професію не збирається, однак у майбутньому планує розвиватися в галузі еко-номіки та інформатики. Задоволений він і педаго-гічним колективом, у якому пощастило працювати. Проблем із житлом немає, адже йому виділили шкільну квартиру. Сусіди теж добрі люди, каже Дмитро, один з них навіть телевізор приніс.

Новий вид спорту, для нас

   Звичне явище для вели-ких міст – брейкери, які тан-цюють просто неба, ролери – мчать скверами, скейт-бордисти, що виконують несамовиті трюки на дошці з колесами. Зустрівши в Ічі юнака, що досить профе-сійно почувався на скейті, я не стримався і зав’язав з ним розмову.

   – Ти місцевий?  

   – Я із Кременчука. Звуть мене Дмитро Подолян. При-їхав до братів погостити на час канікул. В Ічні ж провів все своє дитинство.

   – Як давно ти займа-єшся скейтбордом?

   – Ось уже більше трьох років я стою на дошці. Зараз у майстерності переступив рівень початківця. За цей час відвідував фестивалі скейт-бордистів «Урбанія», «Спа-лах». Там переймав досвід.

   – Чи розділяється скейтборд за стилем, як, на-приклад, брейк?

   – Так. Має три види: флет – їзда на асфальті, стріт – їзда по бордюрах, перилах, вьорт – їзда між конструкціями, що нагадують чашу. А от рівень їзди теж ділиться на три гру-пи: початківець, ама-тор і експерт. Остан-ні, до речі, досить непогано зароб-ляють. Вони без-коштовно отримують одяг від магазинів спортивного споря-дження. Цим самим вони їх рекламують.

   – Яке потрібно мати обладнання для їзди на дошці?

   – Звичайно, перш за все дошку. Її ціна коливається. Наприклад, професійні дошки продають розбірні, і вартість самої дошки без коліщат досягає 700 гривень. Пот-рібно мати спеціальний за-хист, але я його сюди не брав. Не завадить і спеціальне взут-тя – кросівки зі збільше-ною підошвою, язичок, тоді нога добре фіксується.

   – Чи були в тебе трав-ми і чи важко їздити на дошці?

   – Були, звичайно, і синці, і травми. Навіть у експертів це звичне явище. А на дошці кататись неважко, якщо це робити постійно. Після зими складніше, доводиться від-новляти форму. Бувало, аби підтримати її, навіть при деся-тиградусному морозі катався.

Без грошей на чужині

   Якось в Ніжині мою увагу привернув юнак років двадцяти п’яти. Він стояв із клаптем паперу, на якому було написано: «Дуже хочу додому. Допоможіть на квиток». Прохання, на перший пог-ляд, смішне та наївне. Та справа ось у чому: хлопець влаштувався на роботу в обласному центрі. Отримав-ши першу солідну заробітну плату, він зібрався їхати додому в Миколаїв, де жила його старенька бабуся. Це була його єдина рідна душа, оскільки батьки, коли йому було п’ять років, отруїлись грибами і померли.

   Взявши гроші, хлопець вирушив на автовокзал, але до нього не дістався. По дорозі на нього налетіли молодики, добряче побили та відібрали гроші й докумен-ти. До міліції він не звер-нувся, бо все одно напад-ників не розгледів. Крім того, боявся, що його запроторять до буцегарні до з’ясування особистості та місця про-живання. Друзів там він ще не встиг завести. Додому вирішив добиратися чим доведеться: попутним транс-портом, потягами.

   Ось така історія. Став-лення до цього хлопця мо-же бути різним, хтось щиро-сердно поспівчуває, а хтось скаже, що то звичайний аферист. Аферист він чи ні, це не так важливо, адже в такій ситуації може опини-тись кожен із нас. Добре, якщо є друзі чи знайомі, додому недалеко, місто знайоме. Що робити, якщо ви насправді потрапили в таку ситуацію?

   У даному випадку юнаку варто було звернутися до міліції. Навіть якщо злодіїв і не знайшли б по гарячих слідах, то через добу-другу видали б папірець, що пос-відчує особу. Крім того, право-охоронні органи посприяли б у безперешкодному проїзді залізничним транспортом. Можна, звичайно, і без доку-ментів на попутку, та навряд чи вам зупинять, якщо ви в обірваному одязі. До того ж необхідно мати й неабиякі знання з географії. У даній історії юнак збирався пішки дістатися Миколаєва за три дні, не знаючи навіть, в яку сторону прямувати.

Наймолодший фермер в районі

  Передивляючись список фермерських господарств району, натрапив на наймолодшого зареєстрованого в нас фермера. Народився він  в не такому вже й далекому вісімдесят шостому році. Володимир Лощина розповів, що своє власне гос-подарство створив минулого року. Займатися фер-мерством вирішив після шко-ли. Мабуть, не останню роль у прийнятті цього рішення зіграв батько, який ось уже багато років фермерує у Максимівці, на батьківщині.

   Наскільки Володимир ус-пішний, можна судити з та-кого факту. Першого року батько допоміг своєю техні-кою обробити землю, реалі-зувати продукцію. Володи-мир узяв кредит і купив новий трактор МТЗ. За нього віддав 80 тис., з яких держава повернула 25. Із боргом повністю розрахувався, тому планує в цьому році придбати вантажний автомобіль марки ЗІЛ. Звичайно, в тому разі, якщо урожай буде хороший.

   Вирощує він продукцію, яка в нашій державі завжди матиме ринок збуту. Ідею взяв із журналу «Пропози-ція», а потім ще й батько, повернувшись із конференції, розповів про знайомство з менським фермером. Він і запропонував відвідати його господарство, перейняти досвід та закупити посівний матеріал.

   Отримавши три гектари землі, хлопець засівяв її вруч-ну картоплею та столовими буряками. Несе затрати на гектар близько десяти тисяч. Як результат досягнута вро-жайність – 430 центнерів з гектара. Для збирання вро-жаю використав тракторну копалку КТН. Коли наймані працівники вийшли на поле, то просто розгубилися, побачивши таку велику за розмірами картоплю. Воно й не дивно, адже «Слов’ян-ка» спромоглася вирости найбільшою майже в півтора кілограма, а «Белароза» мала найбільшу вагу в сімсот п’ятдесят грамів. Здивувати може і плата найманим правникам в тридцять гри-вень за день, плюс до всього триразове харчування. Во-сени майже відразу реа-лізував картоплю, зокрема на Київ. Продавав її й одно-сельцям із Максимівки на посадку. 

   До речі, Володимир  говить, що насінням із се-лекційних станцій залишився незадоволений. Коли кар-топлю придбав на базі, то багато траплялось гнилої і без вічок.  Справжньою за-гадкою став сорт картоплі «Загадка», яка вся вродила дрібною. Сортову картоплю «Беларозу» довелося ку-пувати на Чубинській вис-тавці у фермера із Терно-пільської області.

   На питання, чи важко фермерувати, Володимир відповів, що фермером бути важко, бо вранці встаєш і не знаєш що спершу робити: орати, сіяти чи звіт писати. Крім того, не задоволений відсутністю паритету цін. А взагалі каже, що працювати можна, якби тільки землю давали. Хоче розширюватись, але землі не дають. Говорять, що нічого дати, мовляв, земля перебуває в оренді, хоча є поля, що толокують. Тому молодий фермер вирішив узяти п’ятдесят гек-тарів у Прилуцькому районі. Адже він там постійно про-живає. У Максимівці він перебуває на час сезонних польових робіт.

і вже декілька разів. кожного разу по новому. одного разу приснилось що весь кисень вийшов з планети і всі люди задихнулись. востаннє снилась війна люцифера із янголами. хто переміг незрозуміло. а ще ядерний мегавибух. таке видовище красиве. горизонт рожевий-рожевий. тільки жарко дуже відразу стало. і вітер сильной подув.

цікаво, а який він, кінець світу?

і чому мені хрінь така сниться?

один ізсвященників мені сказав, що існування сіту закінченням біблії не закінчується. адже цілком можливо, що десь в якомусь закутку  нашої планети який пророк пише другу главу біблії.  

до введення нових смайлыв було зрозумыло що вони значать. тепер хрын поймеш. даю тлумачення. так, як бачу їх я.

  дуполиз

  неможе проблюваться

 може

  зараз чхне

 ааааа! де мої очі!

 дебіл

 хітродупий

 ща воздух спорчу

 не так воня як очі ріже

 оргазм