Случай із жизні. Будучі подростком, мені часто доставалось от старшаків. Чому? Може... за мій вредний характер. А може... із за того, що в мене не було батька і не було кому стати на захист. Для задир старшаків, я був лакомим кусочком. Тоді я чомусь знав, не знаю звідки, але знав. Що колись я виросту і зможу поквитатися з своїми обідчіками. Час йшов. Я про це давно забувся живучі в далені. Та так сталось, що доля мене повернула до того села. І дала можливість поквитатися. І щож з того вишло. Я так і не ским не поквитався. Життя та час зробили це самі. Когось із задир не було в живих, хтось доживав своє життя під магазіном попрошайнічая на опохмелитись та на покурить а хтось прикований хворобами до ліжка. І який же тут висновок?

Історія із жизні. Був один предпренематель, який мав свій пилорамний цех. Точніше, теріторію, на якій були встановлені, різноманітьні станки. Завозилось дерево, і навиході шли, поддони з бортами любой висоти. Це основний здобуток, а так же, доска, брус любого розміру. Біседки, паркет. На теріторії працювало около 10 людей. У предпренемателя справи йшли добре. Бізнес був успішним, справи йшли норм. Підход предпринімателя. Він слухав поради людей які в нього працювали. І зрозумівши, що люди, які роблячі якусь роботу, краще за всіх знають що і як робити краще і де треба покращіти. Він даже бува сам казав, що якщо на думку працівника, щось можно покращіти, то щоб казали. І він таких людей благодарив преміей. І цього предпринімателя можно віднести до категорії успішних предпренемателей. Ви вловили нотку? Якщо да, то продовжемо. Я так розумію, що нас! Простих людей в Україні ніхто не чує. І чути не хоче. Випадок був. Як солдат, работающій на 0. Прийшов до камбріга. Солдат є з тих, хто своєю роботою доводить відданість своїй країні. Не бумашками десь у штабі. Так ось. Цей солдан, як ніхто інший, знає що і як робити. І щоб ви знали. Це не промене. Це про побратима. Давайте ставать успішною країною! Не на словах. Признаюсь чесно. Будущеє можно іспортіть, одним неловким двіженіям, даже случайно. Про це не будемо. А якщо о хорошем. То вроде как, формула успешних людей виведена. На вот такіх вот людях і строїлась Європа. Були історії і неуспешних предпрінімателей. Вернемось . До справи. Якщо мої слова дойшли куди треба. То я хотів ось що побачіти. Якщо це правда, що солдат прийшов до комбріга і той не прислухався до того що той йому говорив. То ось яке рішення. Комбріг вибачаєдця перед солдатом і робить так як той каже. 100%успешність. А я хотів би таке побачіти десь у новинах. Як кампрбріг вибачається перед содлатом.. Можно артісти. Це буде значіти що слова дойшли куди треба. А там як хочуть, ну вислухати і зробити так як кажуть, обовязково. І ось ще. Недавно переглядав мульт. Де город відірвали від землі і підняли в небо, і там остались самі багаті, яких обслуговували роботи. Мусор з цього острова скидали на землю. На острові були ще науковці. Під час експеременту, де роботу вставляли нескончаємий істочнік пітанія,(там був червоний плохой і хороший зелений), погіб син головного науковця. Якщо не дивились, то рекомендую. Так ось. Суть. Я шепотом: я хотів би пітать зелену енергію. І ще один секрет. В зеленої енергії немає крепкіх спиртних напоїв. В неї є тількі легкі. І то в малих, дуже малих дозах. Напіватьца це жадность. Щось я тут с вамі розбалакався. Да ну ладно. Можно і побаловать. Вернемось к баранам. Я не шучу. В країні війна і гібнут люді. Многіє на нервах. Неправельне ріщеня, може навлексти рекі крові. Будьте акуратни і взаємо вічливі. Бережіть себе!



Россіяне!!! ви тоже можете скористатись может...хоть... поумнеєте...

Кто і как доказиваєт свою правоту. Хітростью. Умом. Умінням. Добротой. Сілой. Злобой. Жестокостью. Мудрістью. Упорством. Хітриє люді доказивают свою правоту хітростью. Уперті своїм упорством. Злой - злобой. От мені цікаво. Якою треба бути людиною, щоб доказивать свою правоту убійством. Тем що приказивают, переживати нетреба. Вних все хорошо. Все 100% лягає на плечі виконавця. Ті що приказивают, то їх даже сумліня не мучає. Це тільки попервах, а потім осознают, що на них нічого не лягає, чудить почінают вже по сірйозному. Войни устраївают.Тож повторюсь. Вся вина ляга на виконавця. Отмаска. Мне приказал командір. Не проканаєт. До чого повина бути готова сторона, яка свершила нападеніє.Другімі словамі. Людина яка влезла в чужой дом і убила там другу людину, або пришла убивать. Должна бить готова к смерте. Закон природи. Це я так предупредив. Щоб не думали, що у всіх все буде добре. Вкогось буде. Добре. Ну не увсіх. Українці вони уперті. Від свого не оступлять. А на добавок в них є приімущество. Вони захищяють свою землю. Протилежна сторона, виполня приказ. В природе такого нема. В природе, ніхто, нечьї прикази, невиконує. Щоб виконувати прикази. Нужно бути дрісірованим. Можно на приклад, видресеровать собаку, вона виконає ваш праказ, і убє другу собаку. Або нападе на людину і покусає після приказа. Так само с людьмі. Є тварі, які піддаються такой дрісіровке і нападают на мірних людей. Ну можливо, що це зомбі. Їх створила внутрішня пропаганда. От іменно, внутрішьня пропаганда і заставля людей ідти на вбивство. Внутрішьня пропаганда, чі то в шайке бандітов, чі тот в обйоме, цілої страни.

Назва цієї замітки "нож в спіну" пішла благадаря войне, яку Россія розпочала проти України. Брат який ударив в спину. Нанесті удар в спіну, может... людина якій ти довіряєш. Довірял. Чаще всего пріходітца довірять, так це самим блізкім. Брат
сестра. Так устроєн наш мір. Людей коториє когдато... були під одною кришою. Воєвать заставіть одніх, протів дугіх. Россія немає ніякого права указувать как кому жить. Россія не є матірю України. Я могу допустіть, рожденія Совецкого союза, под кришей которого були разом країни. Ну як в природі буває, діти виростають і хочуть жити окремо. Це нормально. Ну в нашем случає, є садіст. Которий любіт задівать своіх. Кожен может представіть себе такого. Задіру. І от так вот, цей задіра втикає ножі в спину братьєв. Тепер зрозуміло чому так много людей согласілось взять оружиє в рукі і напасть на сусідню країну. Їх лідер садіст. Якому подобається знущятись с людей. Це про маленькі зарплати і не человеческі условія виживанія. А война це край.
Северная Корея по сравненію с Рассією мілий мальчік. Которий слідіт за собою. А по правилам піраміди, люді отображають свого лідера. Псіхологія теж ставить +. Русскіє! Ваш лідер, больной садіст. верхушка теж. Україна має такеш право як і Россія. Можеш убіть. Можеш досмерті забуцать. Ну в історії, це буде брато або сестро убійство. Пишу це, а вголові вспливають сцени людського садізма, із фільмом. Какім нужно бить моральним уродом, внутрене. Чтоби такоє, витворять.




І в мене таке питання. От напхали в країну автомобілів, на які запасні деталі вже невиготовляють. І що далі. Булоб добре, щоб як з лампочкою, згоріла, пішов на нову поміняв.

Він був буквально пару хв назад. І я прийняв рішення його тут переповісти. Снится мені, що я у гостях у дядька. Дядько не мій родственик, він дуже добрий мій знайомий. В реальному житі є такий дядько. Бачу його хату, це стара глинобита, колись білина, на разі облущіна хата. В хаті багато дорогих речей, вони лижать на полках, в тумбочках. Все покрито пилью. Дядько цей, живе самотнь. В нього десь є жінка, ну вони посварилися і він переїхав від неї і живе тепер на самоті. Він десь вийшов, а я взяв з шугляди часи, на цепочке, давно такі носили. Я хотів засікти час і положить обратно. Та дядько повернувся, я невстигаю положить їх назат і ховаю в руці. Він замічає що я щось тримаю в руці. Я розкриваю ладонь, показую часи і обясьняю, що не мав намір їх красти я засікав час. Він мене зрозумів. Тут ми вже надворі і стоять будьдозери, перед ганком лижать валізи, підходить керівник цих бульдозерів і каже. Що він казав щоб прибрали ці валізи. Дає команду бульдозиристам і вони почінають горнути землю і я прям із під ковщів забираю ці валізи. Валізи не мої. Далі я сиджу за столом, у гостях у цього самого дядька, багато гостей, я ріжу чі то торт, чі то піцу, шумно. Горілки за столом не було і що ці куски, піци, люди підносять і кажуть тости. Далі мені підвигають наступну щоб я різав, а я втикаю посередині таке як шашлична палочка і отшучуюсь що, самі беріть і ріжте. Застолом біля мене сидитьдівчина, дочка цього дядька і щозь з мене кепкує, жартома. Я чомусь знаю що це його донька. Я отшучуюсь і роблю спробу взнати як її звати. Вона не каже а продовжує кепкувати. А з другої сторони від неї, сидить дядько, її батько і вже він, мені каже як її звати. Але мені чомусь кажиться, що він сказав не її імя, а те як він її назива жартома, по батьківськи. Те як він її газвав, я не запамятав. І ось тут я проснувся. Щоб це значіло...

Тепер до українців. На уступки і на їх условія ніхто їти не збирається. Тут має значення, хто буде на переговорах і що він може запропонувати, щоб орки покинули території україни. Я єдиний хто на це спроможний. Та без вашого одобренія, я на це піти неможу. Тож буду і далі старанно виконувати свої обовязки громадянина україни. Але буду з вами відвертий, остогидла ця війна. В першу чергу все зависить від вас. І життя українців які погибнуть, теж на вас. По суті. Отправивши мене на переговори з ворогом, ви нічим не ріскуєте. Всігда можно зїххати, ми його незнаємо і в перше бачімо. А якщо все вийде, переможцями будете ви. Тож думайте.

Сьогодні пришло на думку. На що похоже просмотр тік-тока. На просмотр телевізора який має пульт і багато каналів. Клацаючі між каналами, шукаєш щоб його подивитись. Технології не стоять на місці. Колись замітив, що просмотр телевізора визиває негодованія. Появляється бажання доказувати правду, несправедливість. Дебе прям розпирає і так і хочеться щось комусь доказати. Так прикол в тому, що с тік-током теж саме. І через пару днів без нього, які проходять з ломкою. Наступає спокій і равновесіє.

По логіке. Ця війна росії проти України, мала обїднати український народ. А що ми маємо на томість. Є ті хто дійсно захищяють Україну, є ті хто дійсно допомагає всіми силами і чім може війсковим які воюють. А є ті хто на цьому заробля. Хочіш норм. форму купи, екіпіровку купи, авто купи, заправ, відремонтуй, засоби спостереження, навігацію, і т. п. А є і такі, які просто відтопиритись, чі то побухать, чі чімось іншим розслабитись, сидять собі в тилу, зп. отримують, авто ганяючі по своїм справам розбивають.



Як хреново стає на дущі, коли це все бачіш і осознаєш на скільки все безглуздо вигляда. Так і хочітсь піти, і русню попросить щоб застрелили.