Профіль

BrilliantLady

BrilliantLady

Україна, Київ

Рейтинг в розділі:

Свіже відео

мысля)))

  • 22.12.09, 19:42

Поймала себя на мысли, что хочу прочесть что - то интересное...

Народ, посоветуйте, а?))))

Анекдотик))))

  • 20.12.09, 12:44
Сидять в хаті невістка зі свекром та свекрухою. Свекруха каже:
- Все у нас до ладу. І живемо добре, і не лаємось, от тільки хата небілена.
Невістка: - Які проблєми, мамо! Білила є?
- Є, а тільки щітки нема.
Невістка підбігла до свекра, обстригла йому бороду, зробила щітку і побілила хату.
Свекруха знову: - От і хата в нас побілена, а вікна непокрашені.
Невістка: - Які проблєми, мамо! Краска є? - Та є, от тільки кісточки нема.
Невістка підбігла до батька, обрізала вуса, зробила кісточку та покрасила вікна.
Вечір. Вертається додому чоловік з роботи. Дивиться на груші батько сидить.
- Тату! А чого ви там сидете?
- Там, синку, у хаті дві курви зібралися блини пекти. Так я оце не знаю, чи є в них яйця, чи нема!

шось таке....

  • 19.12.09, 21:43
твоє осіннє соло вже нікому непотрібне
твої слова не обпікають мов зола
твоя душа мені давно не необхідна
а з серця випита любов до чаші дна

ти не знайдеш на запитання відповіді чесні
ніхто не скаже правду, навіть я
але не будеш все життя жаліти ти безмежно
про ту утрачену можливість каяття

ти не палач, не кат, лише людина
та ти не знаєш почуття жалю
іскра добра в твоєму серці не затліла
не спалахнуло те багаття щирого вогню

ти вовк без зграї, ти король без масті
і ти не звик зважати на людей
ти одинак, тобі не треба щастя,
не треба спалаху закоханих очей

спогади...

  • 15.12.09, 02:26
ти справді знаєш, що нам щастя
раптово випало не тої масті,
що дивний світ стає навколо
і звужується кляте друзів коло

нас не лякали зустрічі вночі
й загублені від раю ті ключі
ми вірили колись у наші мрії
і не втрачали віри і надії

все це було у спогадах давно
роками слід подій тих замело
для нас тепер нові є ідеали
й чудові шанси – ми таких іще не мали

всі знаємо що час колись настане
відлуння мрій в нас жити перестане
життєві слайди зміняться на інші - 
тепер і ми вже не такі, які раніше

наше диво)

  • 15.12.09, 01:21
…Наш ангел знає що і як
нехай між нами все не так
були ми поряд довгий час
та небо не дало нам знову шанс

ті кляті звички і п"янке вино
і от мені вже все одно
що відчуваєш ти, чого боїшся
на що ти молишся й кому ти снишся

час плине непомітно загадково
і ззовні нам здається – все чудово
та тільки закриваю очі я
той біль переді мною наче фурія

ти знав, але не вірив, не чекав
з моїх думок твій образ десь пропав
можливо дивно й трохи нещасливо
та ти і я все ж віримо у «наше диво»…

бессмысленно, безжизненно... без тебя...

Пока в моих наушниках играло радио, на город неминуемо опустилась ночь. Она вот-вот грозиться превратиться в маленькую истеричную девочку, котрой как всегда чего-то не хватает.. . Если бы не этот туман, можно было бы увидеть рассвет, где-то здесь, возле окна, прямо над погасшими огнями города. Понятие времени настолько растяжимо, пора уже сверять его по разбитым часам. Ты знаешь, в мире так мало различных ситуаций, что как ни крути колесо сюжетов, они начнут повторяться раньше, чем ты допишешь свою книгу. Поэтому я не верю в то, что начинается с "У меня такое первый раз", "Такого еще ни у кого не было", а так же того, что кончается многозначительным многоточием, которое должно придать весомость, а отправляет - напротив - сказанное в далекий космос. Точки в конце предложения - они как звезды, только тут они сегодня розовые. А зимой звезды меняют цвет. Выйдешь на улицу в мороз, глянешь на черное небо сквозь прозрачный воздух с облачками слов, а они там мигают, и будто смотрят на тебя, разговаривают. Как сломанный миелофон.

У меня что-то сломалось внутри, очень давно, но почти никто этого не заметил. У кого-то внутренние изъяны заметны сразу, с первых минут поломки. А кто-то еще долгое время функционирует почти по-прежнему. Почти, пока вирус не сжирает систему изнутри, по одному байту, неспеша, даже где-то ласково, и потом вдруг раз - и черный монитор вместо рабочего стола.

И еще. И еще, я хочу тебя. Совсем не так, как прежде.

Та сама відвертість)

  • 30.11.09, 11:44
Як мало потрібно для щастя! Всього лише близька людина поруч та порція морозива:) До чого тут морозиво? Воно смачне, але не в цьому суть. Просто прекрасно бути поряд хорошої людини, тримати її за руку, спілкуватись ніпрощо та милуватись чудовими краєвидами Києва... А ще потрібна погода. Будь-яка, головне щоб не навіювала сум. А тоді з погодою таки похартило--наперекір прогнозам синоптиків, вона була кльова!! Можливо, небо вирішило,що же досить плакати і требе зробити мені приємне?..

З"являються питання. Багато. Різних. Зовсім недоречних. Чому? навіщо? коли? як? на них не можна дати відповідь, адже вони не адресовані ні до кого. цими питаннями я просто питаю про ніщо та нічого. Аще на них ніхто не відповість, бо вони брехливі. Такі ж як і відповіді на них. А що взагалі не брехливе? і кому брехати найтяжче?--не знаю. Але точно бути чесною у деякі миті найскладніше з собою...

Літера "М"... Що вона тепер для мене значить ? Нічого? А може щось? я не знаю, я розгублена, я не знаю про що думати та що казати, чорт його забирай!!!!!!! І ці дурнуваті сни... Як їх розуміти? Вони щось означають чи ні? Бляха...

А сьогодні придбала довідник з Географії. Щоб вчитись:) І знову питання: Чи буду? Навіщо? Але на них я маю відповідь і не хочу змінювати її суть, не хочу думати, що вона брехлива... Адже тоді руйнується все...втрачається сенс життя... не жити? Нє, такого я нікому не подарую: ви ще мене будете терпіти :Ь

Untitled

  • 22.11.09, 23:41
Мне все равно о чем ты мечтаешь
Мне безразлично, ведь ты не страдаешь
Твоя история не интересна
И в мире твоем мне давно стало тесно

Нетрезвый голос - все так же банально
Двух слов не можешь связать ты буквально
Твои друзья - абсент да отвертка,
Две сигареты и "дама" за сотку.

Плохая привычка - ночь в казино
"Две двести поставьте мне на Zero!"
Костюм - не Armani, туфли - не Prada
Зато перегара "немая" преграда.

Тебе не бывает обидно и грустно
Ведь жизнь "зашибись", пока в баре не пусто
Стареющий мачо с фальшивой судьбою
В которой не смог ты стать сам собою

О бревнах, цветах и телефонах =)

  • 16.11.09, 17:59

 Понимание того, что ты «все еще не бревно, и че-то там способна чувствовать», приходит тогда, кода тебе незаслуженно делают больно. У каждого в жизни такое хоть раз было. И каждый воспринимал подобное по-разному: кто-то плакал, кто-то заглушал боль алкоголем и антидепресантами, кто-то уходил с головой в работу, чтоб отвлечься. 

А вот у меня все иначе. После каждого «удара судьбы сзади сковородкой по голове» мои чувства и ощущения в корне меняются. Я становлюсь холодной, стервозной, нервной и начинаю тихо ненавидеть окружающий меня мир, в особенности людей. Так мало того, что «тихо ненавижу», так еще и делаю всякого рода пакости (о них в последствии я все-таки жалею, но что сделано-то сделано). Вот и сейчас оооооооочень хочу на ком-то выместить свою злость.

 Но вот беда: не покидает меня никак банальное чувство дежавю – рядом со мной (в который раз уже) вместо одухотворенной жертвы оказывается мирно растущий в вазоне цветок и телефон…. Ну что ж, потерю цветка я как-нибудь переживу, а телефон….. Короче будет повод купить новый))))

P.S. Полегчало)))) Расслаблено курю на балконе и думаю, какой бы новенькой моделью телефона себя порадовать))))

P.P.S. Все-таки поистеричить иногда полезно)))) 

…І правду знаєш тільки ти

  • 16.11.09, 16:36
…І правду знаєш тільки ти
Про те, як я кохала сильно
Страждаючи на самоті
Безглузді сльози лились гірко.

Любов пройшла, розтанув сон
І час спливає непомітно
Життя іде, змінилась я
Мабуть.. напевно… вірогідно…

А вчора знову бачила тебе…
Тобі не личить бути нещасливим…
Сумні зелені очі – це мине
І у житті твоєму будуть зміни…

У нас немає шансу бути разом
В нас різні долі, різні два шляхи
Та я щаслива, що забулися образи
І в серці залишилось місце доброті.