Сьогодні важливо не тільки, чому навчати/ частина 1

Освіта в Україні протягом останніх років відчуває себе на роздоріжжі. І не дивно: адже суспільні зміни та зміни в освіті завжди були тісно пов'язані між собою.

Та  далеко не завжди ці зв'язки "спрацьовували" одразу та безпосередньо. Деколи освіта випереджала реальний розвиток суспільства, нібито випробовуючи структури, які лише набагато пізніше стануть основою нового суспільного ладу. В інших випадках, навпаки, освітні структури довго реагували на суспільні зміни лише "на поверхні",  зберігаючи незмінними основні ланки минулої системи. І тому зміни у суспільстві - і тим більше такого масштабу, як ті, що відбуваються в Україні зараз - для освіти завжди є своєрідним викликом: чи зможе вона вже зараз відреагувати на них дійсно належним чином? Адже, Українська система освіти, що дісталася нам, як «дорогоцінний спадок» радянського минулого, незовсім відповідає вимогам європейського ринку праці. Саме така освіта коштує нашій державі дуже дорого, оскільки випускники навчальних закладів з кожним роком поповнють ряди безробітних і потребують подальшої підтримки з боку держави у вигляді перенавчання або соціальних виплат. Легальні європейські ринки праці в більшості закриті для українців. Отримати роботу за кордоном не вдається не тільки через формальності, але й через невизнаність дипломів. Набуті в українських вузах знання та навички не відповідають вимогам відкритого суспільства і конкурентної економіки

Система української освіти прагне покращитися , прямуючи до європйських стандартів.

Всі багато дискутують щодо того, якою повинна бути освіта в Україні, яка стратегія і механізми її розвитку, але ці дискусії, на жаль, нічого не змінюють по сутті, оскільки вони,  перважно засновані на на суб’єктивних враженнях, позиціях без обгрунтованих та наглядних прикладів. Думки різних професорів навчальних закладів, освітян  майже завжди різні  і тому постає питання: «До якого результату ми прийдемо, якщо будемо слідувати за їхніми принципами?»

Андрій Странніков –директор Інституту Політичної Освіти:

 Якою бути освіті в Україні: широкую чи вузькою; зеленою чи червоною; довгою чи короткою? Але тим неменьше, освіта завжди цінувалася, а особливо цінується  сьогодні. Можливо, стало  модно вчитися, здобувати вищу освіту, колекціонувати дипломи, але все одно, молодь намагається ставити це, як  особливий пріорітет. Для мене приємний той факт, що років п’тнадцять тому, коли був перехід від однієї моделі державного устрою до іншої, серед молоді домінував принцип:- «Я став молодим і мені необов’язково вчитися, адже, я можу заробляти гроші поїхавши в Польшу, Туреччину . Таким чином стану на ноги, а вчитися вже буду десь у далекому майбутньому»-, то сьогодні так чи інакше домінує принцип: -«Потрібно спочатку вивчитися, щоб зрозуміти, як влаштоване життя».Це означає, що наше суспільство почало інтелекталізуватися.

Як не прикро, і до  сьогоднішнього дня  залишився  конфлікт між теорією і практикою. Лише тоді коли починаєш працювати,  розумієш, що  потрібно перенавчатися. Тому, можливо, зараз наша академічна освіта, потребує впровадження нових прктичних методик,  розвиток мультимедіа-технологій, доступність і постійне оновлення інформації, збільшення обсягу інформаційних потоків, щоб людина, яка вчиться не відчувала цього розриву між теорією і практикою. Але, всеодно, так чи інакше, матеріал поділяється на лекційну і практичну  частини. Та освіта, сама по собі є досить консервативною. Нам навряд, вдастся перевчити викладача, який двадцять років читав лекції, презентувати проекти. Сьогодні ми маємо можливість дати дорогу молодим кадрам, які вчилися із  запозиченням європейських, американських методик. Безумовно, освіта потребує законодавчої підтримки, що стане поштовхом для  складання нових програм навчання та призведе до зміни цієї заскорузлої моделі нашої акакдемічної освіти, яка практикувалася протягом десятків років.

Освіта повинна бути змінена на користь більш практичних та інтерактивних методів навчання. Наші семінари та тренінги доводять, що можна прекрасну ідею, прекрасну суть зіпсувати формою. Це можна порівняти із дуже цікавою та змістовною доповіддю, яка читається монотонними, тихим, непривабливим голосом, сприйняття, якої погіршується і у будь-якій ситуації. Ті люди, які слухають, вони вже не сприймають суть.Так і тут- може бути дуже гарна суть, дуже потрібна суть, але якщо вона викладається не тими методами, не цікавими то відповідно сприйняття цієї  теорії, як мінімум знижується.

Я вважаю, лише запровадивши систему політичної освіти, де можна буде виховувати людину від певного рівня до вищого рівня після чого призначати на певні посади, лише така система, забезпечить стабільне функціонування держави.Тому впровадження концепції політичної освіти в державну сферу, це один із пріорітетних напрямків.

Олександр Сидоренко-директор навчально-методичного центру Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні:

Нажаль, сьогодні вузи не мають достатньої кількості викладачів, які б могли викладати по-іншому, не так, як вони викладають на тих факультетах, які вивчають академічні дисципліни. Якщо ж говорити саме про викладачів, що працюють в вузі то слід відзначити, що специфіка викладання повинна бути більш направлена на практику. А саме,  на те щоб дати студентові практичні навички з якими він має прийти в бізнес. Проблемою наших вузів є те що, там  і надалі намагаються давати знання, а не виробляти навики. Адже, знання  застарівають, а людина повинна знати де і в який момент їй порівнювати свій багаж знань з тим що потрібен сьогодні. А саме, навики аналітичного міркування, групової роботи, презентації, це саме те чого сьогодні наші вузи не дають. Якщо, навіть деякі намагаються виокремити курси, на яких вчать цих навиків, то грубо кажучи, це не є рішенням основної проблеми, адже навики повинні даватися  під час всього навчання. Наприклад,  якщо вивчається одна із дисциплін, то саме в рамках її вивчення, заняття має ставити перед собою мету  та завдання не просто закріпити знання, а й скласти таку атмосферу, де найдрібніші елементи роботи відпрацьовувалися б в малих групах що стане наслідком вироблення навиків роботи в студента.  Саме під час такого процесу навчання, викладач повинен акцентувати не на тому що презентується, а на тому, як це презентується. Та у нас, нажаль, більшість викладачів, таких методів роботи із студентами не практикують. І знову виникає питання, а в чому проблема?  А вона полягає в тому, що в нас немає підручників західного зразку, які мають свою педагогіку і просто були б книгою, яка містила б в собі  знання, в процесі роботи над якою студенти мали б можливість, завдяки новим інноваціям, чогось навчитися і саме тому  в нас виникає проблема, що студенти фактично навчаючись у вузах не зацікавлені в вивченні академічного матеріалу. Ось саме тому, починаючи з другого, третього курсів навчання вони вирушають на пошуки роботи з надією на те, що саме там їм вдастсья здобути практичні навички та знання, які потрібні роботодавцям. Тому, у нас виходить «заворежене коло», тобто, замість того щоб навчатися, отримувати знання та виробляти навики, які необхідні в бізнесі студенти ідуть працювати на невеликих посадах і якщо ж виробляють якісь навики, то дуже вузькоспеціалізовані, а при цьому втрачають час відведений для навчання.  Тобто, вони практично залишаються і без знань, і без навиків, які від них буде очікувати роботодавець. В нас виходять неграмотні люди з університецьким дипломом, які мають досвід роботи. Ось саме в цьому я і вбачаю одну із проблем нашої освіти.

поколінням підручників, ми з можемо в ближньому майбутньому рівень  освіти в Україні підняти на декілька сходинок вище.