Роман і його команда змінюють сьогодення і творять майбутнє

Мати молиться в небо на рідного сина

Зупиніться, поети!

Чекайте, не треба…

Мати вийшла на ґанок

і дивиться в небо.

Мати дуже висока,

древніша од космосу,

На плечі в неї райдуга

гнеться коромислом.

Приймачі підбадьорливо

сиплють прогнози.

Мати мовчки ковтає

просолені сльози.

Мати вірить не дуже

професорським викладам:

Ще ж немає од серця

точнішого приладу.

І тривога їй кригою

пада на серце:

«А як з космосу чорного

син не повернеться?»

О, тоді він для хлопців –

одвічною зіркою,

Будуть пафосні вірші

і оклики в збірках!

Будуть довгі романи

й поеми, як ринви…

Лиш ніколи не буде

у матері сина.

І тому вона йде

за село, на околицю,

І стає на коліна,

і небові молиться.

Та не супте ви брів

і не хмартесь осінньо:

Мати молиться в небо…

на рідного сина.

Борис Олійник

Роман Григор’єв, співзасновник, директор та актор Барського міського художнього аматорського театру

Кожна згадка про перебування у дивовижному місті Бар наповнює душу теплом. Одним з найяскравіших вражень від нашого перебування став виступ Барського міського художнього аматорського театру. Нас запросили на прем’єру постановки «Кохання, як воно є» за творами Світлани Травневої, що зіграли люди з порушенням зору, які працюють на Барському учбово-виробничому підприємстві Українського товариства сліпих. Ці люди бачать світ не стільки очима, скільки душею. Можливо саме тому в цій виставі було стільки душі, що ми дивилися на сцену, затамувавши подих.

Нам навіть пощастило зняти «Сповідь» з акторами театру, одним з яких виявився батько Романа Григор’єва. У мене було багато думок з приводу того, як розповісти Нації про цього небайдужого, талановитого українця. А потім я дізнався про горе, яке спіткало цю родину – Господь покликав у вічність матір Романа, Тетяну Григор’єву. Між рядків його коротких світлин з проханням молитися за його маму стільки любові, ніжності та болю, що перехоплює подих.

Та побачивши ці дописи я зрозумів, що наснага, з якою він присвячує себе культурі, творчі здобутки театру та акторський талант – це ще не все, що потрібно сказати про цю людину. Його історія почалася не з культурних здобутків, а з того виховання, котре він отримав від своїх батьків. Я спілкувався з ним і розумів, що в людині таку принциповість, порядність, любов та відповідальність до своєї справи, таке натхнення жити та творити потрібно виховувати з самого дитинства. Виховувати батьківською, материнською любов’ю та турботою.

Мені випала чудова можливість поспілкуватися з Володимиром Григор’євим під час нашої «Сповіді» з акторами аматорського театру і під час підготовки до зйомок програми я на власні очі переконався в тому наскільки люблячим та турботливим сином є Роман Григор’єв. З цією ж, подарованою батьками, любов’ю, турботою та відповідальністю він ставиться до свого дітища – Барського міського художнього аматорського театру.

І це приносить свої плоди: з командою талановитих, завзятих небайдужих однодумців вони ставлять нові вистави, гастролюють, виборюють численні нагороди та гранти. Саме тому у мене навіть подих перехопило від болю, коли я дізнався про смерть Тетяни Григор’євої.

Вони дарують нам всесвіт, а всесвіту нас, а потім ідуть на небеса і там продовжують молитися за нас. Їх любов вічна, нескінченна. Ця любов продовжує жити нашими дітьми, посміхатися світу очима наших онуків. Вони ідуть, але залишають нам цю любов. Залишають її з нами назавжди.

Її відлуння бринітиме в тобі й сяятиме у твоєму ставленні до Бога і України, до роботи та творчості, до близьких та до ближніх. Ось чому навіть залишивши цей світ, вони все одно залишаються з нами назавжди.

Так, ця історія має гіркий присмак втрати. Але від того в ній ще більше життя, більше майбутнього. Я пишаюся такими людьми, як Роман Григор’єв. Пишаюся тими українцями, котрі мріють, втілюють мрії в реальність і не спиняються ані на мить. Силами своєї душі вони змінюють сьогодення і творять майбутнє нашої Нації.

Вони люблять нашу країну, люблять переконано та несамовито. Проте не чекають на те, що держава їм щось дасть і тим більше не вважають, що вона їм щось винна. Вони живуть тут і зараз і в нинішніх реаліях досягають свого власними силами. І це захоплює, надихає і переконує в майбутньому.

Тетяна Григор’єва своєю любов’ю обдарувала Націю, залишивши по собі талановитого, потужного, небайдужого патріота та українця і може по праву пишатися своїм сином. А я помолюся за упокій її душі і прошу тебе, жовто-синій, також згадати цю люблячу душу у своїй молитві.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – Роман Григор’єв, співзасновник, директор та актор Барського міського художнього аматорського театру

https://youtu.be/kaI9nCW5atg