мені завжди здавалось що любов що почалась у вересні, це щось таке, ...навіть не знаю як сказати просто нейовірне....таке тепле і спокійне....)

в кожного студента все починається з вересня- нові знайомства, нові враження....майже кожен хто не хотів йти вчитись, роки студенства називають най-най-найкращими.... !!!!!

а любов коли починається з нового листка - це щось неймовірне....

а да, ще про любов  у  школі, ну тут позаздрить будь хто з дорослих з від романтичності та наївності...від першого поцілунка, від першого погляду чи відчуття, що щось у середині по-новому.....

я хочу покататись на велосипеді....

невже я так багато прошу???? стількісічки.....мальо-мальо!!! !

дитинство втікло, сховалось, лишило мене сам на сам з цьою дорослою цьоткою!!!  і що мені тепер робити з нею???? я знаю...нада відволіктись і

просто покататись на велосипеді....

....(с) "Стоят два дерева в степи...
Но друг от друга в отдалении.
Соединяет на мгновенье
Их только ветер иногда...

Деревья будто не знакомы, 
Но под землей в кромешной тьме...
В тугой клубок сплелись их корни, 
Невидимые на земле..."

хто знає щось про ту планету, (мені навіть лінь гуглити цю інформацію) ми вмремо???а  Євро 2012??? напевно депутати радіють і тому не спішать з підготовкою до матчу, нашо викидати на вітер гроші (завжди цікавило чому саме на вітер , не на воду, не на дощ...) все одно будуть повіні і пожежі...

просто сумно від того, що немаю що робити...фільм? - не хочу....книжка? - ні немає бажання...не знаю чим заняти себе... самотність добре коли ти втомився від інших...

я не втомилась від людей, я їх не розумію, це настільки цікаві і дикі звєрюшки (тварі) що кругом просто йде голова... чому ви такі дивні???? чого стільки марних слів і так мало доказів тієї людяності... чому після йде просто пустота....? вот пролетить якась планета в 2012 році, змінить полюса, і буете жаліти про те що тянули жвачку свого життя....я намагаюсь зрозуміти лдей, та де там?

ну поговоріть зі мною...

думаєте Майкл Джексон дійсно живий??????

вот ви скажіть, як такого не може бути якщо це кохання? зараз стільки всіляких контактів - веб камер, асьок, та телефонів - стільки засобів спілкування.... аби бажання було і довіра....якщо людина зраджує, то це не від відстанні залежить а від людини...усі дорослі, і в один прекрасний момент коли буде нагода, можна просто зїхатись, невже заради кохання не можна покинути все заради всього? та просто кожен боїться цих пришелепкуватих кілометрів, відсутності поцілунків та фізичного задоволення ( я нічого проти проти сексу немаю) просто коли ти зациклений лише на цьому...то яке тут може бути кохання? хочеться тепла та повного відчуття присутності коханої людини, це зрозуміло, але скажіть, якщо у вас є така людина, але вона тимчасово на відстані....то невже ви промінеяєте її заради стосунків на одну ніч? лише не кохання буває на відстані, а кохання це те що завжди з нами...кохають без взаємності, та так сильно, що інколи диву даєшся....кохати без взаємності набагато гірше ніж коли вас розділяє 10 годин їзди потягом...подумайте про це....

саме такий я бачу світ. змушена бачити. на відстані 10 кроків можу пройти повз знайому людину і не привітатись. що ж поробиш, я вже звикла. звикла впізнавати людина по ході, це легше ніж здається, по одягу - а якщо дуже далеко то і по силуету.... в окулярах добре, але чесно кажучи мені вже й комфортно без них, адже я й багато чого бридотного і поганого не бачу, немає  настрою вітатись, навіть коли помічу знайомого, вибач я ж далеко не бачу...

страшно коли люди вчаться розпізнавати кольора по дотику, червоний - це гаряче, синій - то холодно, зелений - трава, жовтий - зівяле листя, білий- сніг, чорне - земля....інколи просто жаху даєшся, як таке може бути...але це оточує нас...

завжди мріяла вміти гарно малювати, щоб малювати світ таким як я бачу, не чітким і розмитим, щоб люди які спостерігали за картинами, можливо на долю задумались над тим, яка це є проблема, щоб вберегли те що мають...бережіть зір

операція - хм....колись розповідали, що дівчина якій зробили операцію, коли зняла повязку, подивилась в далечінь, побачила обриси кожного листочка на дереві, запалкала....(розумію її) але той факт що є 1 % з 100 що можна взагалі втратити зір дуже лякає.....

"Дорогий Невіідомо-хто!

Це лист від одного Невідомо-кого до іншого Невідомо-кого, і ніякі імена тут непотрібні, бо ніхто насправді не знає нікого. Ім*я нічого не додає людині й нічого від неї не відбирає. Світ складається з людей, які чужі одне одному. Їх мільйони і мільйони. Коже - незнайомець для будь-кого іншого. Іноді нам здається, що ми знаємо інших людей, зокрема тих, хто нібито нам близький, але якби ми справді їх знали, то чому так часто дивувалися з того паскудства, яке вони витворяють? Так, наприклад, батьки часто дивуються з того, що влаштовують їм їхні діти. Вони годують їх і піклуються про них від немовляти, відбувають із ними кожен свій день, уявляють їх собі такими собі довбаними ангелятами, а потім одного дня приходить міліція до їхніх дверей і каже: "А вгадай-но, татусю, що сьогодні накоїв твій коханий нащадок? Твій улюблений синок сьогодні розтрощив улюбленому синочку іншого батька голову бейсбольною битою". Або якщо ти мала дитина і думаєш,що життя твоє до біса щасливе, то, може статися, одного дня той паскудник, якого ти вважав своїм батьком, помахає тобі рукою і скаже: "Прощавай, мій хлопчику, нехай твоє життя буде щасливим." А ти подумаєш, і що ж це за фігня діється на цьому білому світі? І тому, коли через кілька років твоя матуся почне жити і іншим великим придурком,  і він здається тобі цілком нормальним, ти все одно знаєш, що цьому скоро настане кінець. Ось таким є життя. Жити - це постійно запитувати себе: а коли ж усьому настане кінець? Бо навіть якщо він не настає довго-довго, ти однаково знаєш, що він настане."(с)

Інколи люди не такі, якими ми звикли їх бачити....і бачили усе життя.....

не люблю змін, ніколи не любида і не полюблю...це дуже важко для мене змінити бодай щось у своєму житті, навіть завести нові стосунки - мені важко, бо це зміна всього.... мне ж все влаштовує...

не люблю сумніватись, не люблю коли підсвідомість розробляє усіляки дії, з різними думками, і мені потрібно сумніватись...бо я не люблю змін...а інші цього не розуміють і ображаються...

хочу познайомитись з новими людьми, просто спілкуватись....на буддь які теми, але щоб не було змін....

я ніколи не розуміла людей, не розумла, як можна закохуватись кожен місяць, що разу кажучи "Це саме той", а потім сльози, море сліз, і через місяць  - ті самі слова.... я боюсь такого, я люблю ось так прокинутись, і не думати ні про що зайве...мені подобається не боятись, не сумувати, не переживати...не думати чи зрадить чи ні, чи позвоне, чи ігнорує....це важко, важко не вірити людям.

- та мені набридли, усі ці " Я не вірю в стосунки, бо мене колись обманювали", я то в чому винен??? чим я можу допомогти?

- а  в чому була вина я.....

 

 

 

вот сижу і думаю (таке часто буває) що нас змушує повертатись в минуле, починати старт не з старту а з фінішу....чому хочеться весь час прокручувати сюжети у голові і думати, а що б було якби так чи по іншому....

"вирішивши піти вперед до нових мрій та надій, ніколи не оглядуйся назад, тому що завжди побачиш те, що змусить тебе залишитись"

нас туди тягне,у минуле,  ми часто подумками там....а що хорошого в тому що залишилось по заду???? ніц....