я не сумую, я просто втомилась, і вірш гарний, і життя чудове, і погода ясна, і друзі найкращі, і рідні найдорожчі, і дні не сірі, і є мрії, і чогось хочеться, і багато що маю, і є те що досягла - але ж чому так паскудно? і навіть брехня вже солодка....

Такий в житті буває день,
повніший за століття день.
Не загнуздать його календарями -
єдина мить із ним прийде
і вуст пелюстки накладе
на всі, що є і ще спіткають, рани.

Натомість невигойний щем
засяє виквітлим дощем.
Молитимеш, аби був неупинним...
Не порівнять його з плачем,
а - з ніжним чи міцним плечем
на все життя жаданої людини.

Разом не згинути ніде,
хай шлях нерівний поведе -
провалля щастя і пороги болю -
хай доля мало днів спряде,
лише б між ними був той день!
Той перший день останньої любові...c

мені подобається пісенька....навіть дуже...

Ілюзією прожитих віків,
Поетами написаних історій.
В маленькім місті крізь полон дощів
Навік зустрілись дві крилаті долі.
Словами не можливо розказать,
Як ті серця замріяно кохали.
в таке не міг повірить навіть Бог.
Вони ж під небом високо літали. 

Таких історій дуже мало на землі,
Вони кохали дуже сильно й до нестями.
Їм дуже заздрили всі очі злі
Та не зломать любові, яка жила віками.
Дивився в її очі він, тонув,
Для неї вж він був просто ідеалом
Ніхто б тоді ніколи не збагнув,
Що може все завершитись провалом.

Чи може Бог дивився не туди.
Чи може замалий для них став світ.
Не зміг він врятувати від біди
Той ніжний і закоханий політ.
Чому трапляється таке ніхто не знає.
І виникло багато запитань.
Її він досі пристрасно кохає,
Вона ж, чомусь, не хоче цих кохань.

Навіщо все це? Як це зупинити?
Нема причин. Їх не було, повір.
Коли проходить день і наступає вечір
Він наче вітер вилітав на двір.
І дивиться у гору й тихо плаче,
Шука на небі дві ясних зорі.
Одна десь над Полтавою літає,
А інша світиться у нього у дворі.

Він падав на коліна і благає,
Щоб доля повернула ту любов.
До крику, до жалю і до нестями
Він хоче обійняти її знов.
Сюжет простий: щоночі він благає
Усе вернути і почати знов.
І хай наступить день і знов засяє
Їх спільний день, де починається любов

душа це як величезний будинок. і у кожній його кімнаті хтось живе. і ти заходиш у гості до радості, п"єш чай у образи, сидиш на диванчику суму, бігаєш по зал щастя... але найголовніше, що ти усюди тягаєш за собою кохання. його місце - завжди коло тебе. ви часто сваритесь, до кого зараз іти в гості. частіше всього перемагаєш ти. але буває так, що ти раптом випадково випускаєш його руку, побачивши щось цікаве. буває так, що ти заскочуєш у комірчину, в якій нікого немає, здивовано озираєшся і раптом помічаєш, що двері за тобою закрилися.. і ти гупаєш ногами, щоб почули образа і злість, стукаєш руками в стіни, щоб тебе помітили розгубленість та маленька капость, ти кричиш, намагаючись докричатися до дружби і радості... у цій кімніті так холодно та порожньо... ти сідаєш на підлогу і обіймаєш коліна руками. ти думаєш про тебе всі забули? ти думаєш, тебе забули тут і лишили в порожнечі?.. дурненька. кохання уже бігає по всьому будинку, розшукуючи потрібні ключі і бурмочучи собі під ніс "от то вже..." (с)

ви знаєте що бух.облік то повна х***ня....це єдинй предмет яки мене доводить до нервових тіків (ну ще статистика тож не очєнь)

так ось...уявіть, сидите три ночі підряд, робите ті журнали, оборотки, літачки і інша фігня, і тут, баланс! те заради чого і живе бух облік, і ...(барабани стукають) баланс не зійшовся..... на  5 тис (приблизно) і де ті 5  тис шукати...хоч бери зі своєї кишені докладай..ГРРРР я зла....

так прикольно коли не нада тикати в електронну клавіатуру на екрані, коли жива. і її можна помацати....в мене дома поламалась, а я всьо не годна купити. вже біля двох неділь :) вот на роботі відриваюсь і облапую....

а ви як? коли дощі? вже замучило сонечко....

в мене є всі книги Стефані Майерс! я просто в захваті :)

гра в кохання...що краще?

ось мені цікаво як би ви тоді поводились,якби зради не було,тобто ми могли б бути лише з тими хто дійсно нам близький по душі. Ніяких шурів мурів на одну ніч...ви бз могли жити у такому світі?

крок...крок і ще один...назустріч темноті все далі від світла...найсміливіші твої кроки у житті, зараз впевненість у майбутньому найсильніша, бо байдуже, що далі, крок за кроком у прірву,в місце де спокій не продається,адже  там більше і нічого немає,а головне нікого. 

навіть серце крокує. пошвидше  туди де темно і легко сховатись. кро.крок.крокує душа співаючи в останнє пісню перемоги. дивно вона також не стомилась крокувати.

лише очі бояться втратити світло,бо там не побачиш те що хочеш,лише вони ще вірять в світло... не довго ще

адже туди куди очі дивсяться все темніше і темніше , а до темряви звикаєш швидко,і серце з душою попіклуються про очі,щоб вони більше не бачили яскравого світла, щоб після темряви не осліпли.

хочу на волю! туди делегко дихати!

Ви коли небуть думали як то жити без сенсу засунувши найпотаємнішу мрію в одне місце і боротись з собою доказуючи що це не варте ваших сил? я так...постійно ось уже біля 3 місяців воюю з собою,доказуючи що спокій то краще ніж будь які емоції,та при цьому повно негативу. а негатив це ж також емоції! я готова відмовитись від позитиву при цьому хтось би забрав негатив. коли ворог мені - це я, башку рве(

а ніхто кометувати не буде,вам не поняти тай пояснюати немає що....