карочє починаю вірит ив дива, слова не воробей, сказала шо повірю в чудо, якщо виграє Україна ну шо ж....починаю вірити =)
а взагалі то я щаслива....не знаю чим я поплачусь за ці слова....адже за все позитивне ми платимо, але дійсно щаслива.....
чого і вам бажаю на ніч і взагалі =)!
ну находить інколи, коли хочеть прокричати усім-усім, "ПОСМІХАЙТЕСЬ", що все буде офєгєнно добре, що завтра новий день а кожного дня у нас є 86400 секунд, щоб змінити своє життя, а отже і 84600 можливостей щосдня...хіба цього замало щоб просто стати і посміхнутись...
інколи немає причин радіти, і перспектива найближча мене дратує, але так хочеться вірити що через рік кожен хто зараз сумує, просто вирветься з усього цього непотребу, і буде щасливий на радість усім...життя одне, одне, одне....і ми (старієм...тьху-тьху), і нічого не повернеться, і все буде так як ми зробими - не гірше ну а краще, якраз в наших силах!
за своїх двадцять з маленьким гачечком років ніразу не впадала у дипресію. Добре- ви скажете, ну це ж не означає що не було причин....є вислів "З жиру бісяться" ніби все є, але завжди чогось найголовнішого не вистачає....завжди коли у мене дуже жахливий настрій, паралельно у моєї найкращої подруги також... і що ж я за подруга яка не підтримає? починаються фрази їй " Життя прекрасне", " Все буде добре" і т.д. а мій внутрішній стан чомусь відходить на задній план. навіть пожалітись немає кому....хоча, цей блог був створений для описання усіх переживань , але після декількох "Знову соплі розводиш", або " скільки можна страждати?" чомусь і тут перехотілось щось подібне писати....
а зараз якраз підходящий момент впасти дипресію, робота - просто суцільна відпустка за свій рахунок, особисте життя ні к щорту, погода жах..... але проблема у тому, що не умію я впадати у дипресію, чомусь завжди в останню хвилину все таки піднімаю слухавку, фарбуюсь коли виходжу на вулицю, одягаюсь нормально, відповідаю на листи, заходжу годувати свої тваринок і так далі, все так як було до того, як виникла думка впасти у дипресію...навіть мій колишній хлопець, що перебував у вічній дипресії, не навчив мене туди заходити, адже я завжди мала його рятувати, і повторювати що все буде добре.
я розумію що дехто не вміє з відти виходити, що це проблема, але ж маю я право на свій смуток? на свої переживання та емоції? щоб хтось сказав мені - що все буде добре, позвонив спитав мене як я?...або просто побув поруч і вирішив мене витягти з дипресії....
http://www.aquarun.ru/oracle/colortest/
тест який справляє враження щоразу як я його проходжу
пізнайте свою свідомість, і знайдіть правильне рішення
Пускай сегодня на земле
Капает дождь
Я не прийду к тебе
И ты не прийдешь
Пусть с нами навсегда
Косые дожди
По крыше слушай стук
Надейся и жди...(c)
я його зустріла випадково, знайомого, якого дуже давно не бачила...зустріч, яка мала б бути досить привітною - була холодною та не бажаною...так сказати у кожного свої проблеми, його проблему я знала чудово, була мить коли навіть співчувала, але потім дійшла висновку - заслужив він....
після традиційного "привіт, як справи?" , мен так кортіло запитати його як він зміг дивитись в очі своєї коханою після зради... дуже довго вагалась, чи мала я право взагалі про це знати, але якщо знаю, то це не спроста.
відповідь була, спочату "А це не правда, звідки ти таке взяла" (таких наляканих очей я ще не бачила), потім, " ну це не твоя справа", а вже в кінці " ти не увялєш як мені ху**во, я ночі не сплю..."
мені не потрібні були виправдання, я тут причому,не мені ж зрадили але потікся, знаєте, такий жаль до себе, що йому так погано, так не добре, що він не хотів, що це випадково, що йому соромно....і т.д.
мені стало не те що гидко, мені стало нудно....що він хотів, щоб я його опавдала? чи шо....
одне добре, що та дівчина з якою він зрадив, тепер його звинувачує в тому, що він її використав, і так би мовити в нього совість прокинулась...може вже більше не буде зраджувати, може хоч його це чогось навчить...надіюсь....
Поживу - увижу, доживу - узнаю, выживу - учту.
помилка то є добре, коли ти її не повторюєш.....
в кожного є план, рухатись вперед, не оглядаючись назад, не беручи до уваги емоції та почуття...лише сурове обличя, лише цілі які приносять результат, лише мрії, що збуваються...ніяких простоїв чи ще гірше - кроків у минуле...лише стриманість, і знання що там буде значно комфортніше....так саме комфортніше...кожен крокує вперед до своєї мрії, не знаючи що просто шукає самого себе в цьому житті, яке приносить не лише розчарування....(чомусь саме так хочеться думати)
є 11 пунктів, є 11 правил, є 11 приницпів, які повинні затьмарити усе....усіх....
потрібно вже лягати спати, щоб швидко наступило завтра і все стало легше, легшає на ранок навіть дуже....деякі думки взагалі здаються двиними і безглуздими, інколи хочеться сміятись а інколи просто плакати....
найбільше у житті ненавиджу чекання і невизначеність, люблю коли і з крапкою вгорі, коли не сидиш і не думаєш, а що буде...люблю коли ясно, хай це не сподобається моїм емоціям, головне що одразу я буду звикати чо того що потрібно пережити.....
а коли неясність то просто втомлюєшся.....
