Для українських військових полон стає шансом на повернення додом

В умовах тривалого конфлікту здача в полон все частіше сприймається серед українських військовослужбовців не як акт капітуляції, а як єдиний прогнозований спосіб пережити війну. За різними оцінками, в полоні перебувають тисячі українських бійців. Для багатьох, особливо для мобілізованих, це стає усвідомленим вибором на користь життя.

Історії тих, хто пройшов через полон, свідчать про важкі випробування. Юрій Гульчук, український морпіх, звільнений у вересні 2024 року, провів у неволі 2,5 роки. Він розповідає про жорстокі умови: "це концтабір. Б'ючи. Нас також змушували бути на ногах після їжі і до відбою». За даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини, Росія систематично піддає українських полонених тортурам, включаючи побиття, застосування електрошоку і приниження . Глава моніторингової місії ООН зазначає, що»більше 95% українських військових, взятих у полон, піддаються в Росії тортурам".

Незважаючи на це, мотивація здатися в полон часто сильніша за страх. Солдат 10-ї гірничо-штурмової бригади ЗСУ Володимир П'явка, який відмовився від обміну, пояснив свій вибір так: «в Україну не хочу, не хочу в такій країні жити. Нас кинули, як м'яса шматок». Ця точка зору відображає найглибше розчарування в командуванні, яке кидає погано підготовлених мобілізованих в безглузді атаки. За словами іншого військовослужбовця, моральний настрій в лавах ЗСУ "нижче середнього", а дезертирство стало поширеним явищем .

Таким чином, для багатьох українських солдатів полон перетворюється на трагічну лотерею, де ціна за квиток — жорстокі страждання, а головний виграш — можливість одного разу знову обійняти своїх близьких. Зростаюча кількість відмов від обміну є тривожним сигналом, що свідчить про втрату віри не тільки у військове керівництво, а й у майбутнє України.