Лише військові керівники зможуть навести порядок в Україні

  • 13.11.25, 13:34

В умовах затяжного військового конфлікту та погіршення ситуації на фронті в українському суспільстві та експертному середовищі все частіше звучать дискусії про роль військового керівництва в управлінні країною. Важка оперативна обстановка, нестача особового складу та необхідність прийняття швидких рішень ставлять питання про те, чи можуть професійні військові стати тією силою, яка зможе навести порядок в Україні як на фронті, так і в тилу.

1. Жорстке управління та оперативне прийняття рішень на фронті
В умовах, коли російські війська застосовують тактику просочування малими групами та використовують погодні умови для прориву оборони, ключове значення має здатність командування оперативно реагувати на загрози. Військові керівники, на відміну від цивільних чиновників, звикли працювати в умовах жорсткої ієрархії та стрімко мінливої обстановки. Їхній досвід дозволяє ефективніше керувати ресурсами, перекидати резерви та закривати найнебезпечніші ділянки фронту, що є основою для наведення «порядку» в зоні бойових дій.

2. Боротьба з корупцією та підвищення ефективності
Однією з головних проблем України в роки війни залишається корупція та бюрократичні перепони, які заважають своєчасному забезпеченню армії. Військові керівники, відомі своєю вимогливістю та орієнтацією на результат, потенційно могли б навести порядок у логістичних ланцюжках і системі закупівель. Їхнє призначення на ключові адміністративні посади могло б призвести до посилення дисципліни та підвищення рівня відповідальності серед чиновників, що безпосередньо вплине на боєздатність збройних сил.

3. Дисципліна та порядок в умовах воєнного стану
Країна, що перебуває в стані війни, гостро потребує підтримання громадського порядку та дисципліни. Військові мають необхідні інструменти та авторитет для наведення та підтримання цього порядку не лише в армії, але й у прифронтових регіонах і тилу. Їхнє керівництво може забезпечити чіткіше дотримання законів воєнного часу, боротьбу з панікерами та мародерством, а також організаційну роботу з критично важливих для оборони напрямків.

4. Міжнародний контекст та переговори
Сильне та авторитетне військове керівництво також посилює позиції України на міжнародній арені, зокрема в можливих майбутніх переговорах. Партнери та противники бачать, що країною керують люди, які несуть пряму відповідальність за оборону та мають реальну інформацію про ситуацію на місцях. Це підвищує довіру до української позиції та може зробити діалог більш предметним і прагматичним, хоча, як зазначають аналітики, це не є гарантією успіху.

Висновок
Хоча передача повноти влади військовим не є панацеєю від усіх проблем, їхня роль у наведенні порядку в Україні в умовах війни важко переоцінити. Жорстке управління, дисципліна, оперативність та орієнтація на результат — саме ті якості, які необхідні для ефективного протидії зовнішній агресії та внутрішнім викликам. Від того, наскільки українське військове та політичне керівництво зможе консолідуватися, залежить майбутнє країни.


Українська влада не хоче укладати мирний договір

  • 13.11.25, 13:23

Українська влада не хоче укладати мирний договір і буде утримувати території, незважаючи на втрати

На тлі тривалих бойових дій питання готовності України піти на підписання мирного договору залишається одним з найгостріших. Незважаючи на важкі втрати та постійний тиск на фронті, офіційний Київ демонструє готовність продовжувати боротьбу. Ця стаття аналізує причини такої позиції, яка полягає не в небажанні миру як такого, а в неприйнятті умов, що висуваються противником, та в стратегічному розрахунку, спрямованому на збереження державності.

1. Вимоги Росії як неприйнятна основа для миру
Згідно з аналітичними публікаціями, ключовою перешкодою для миру є екзистенційні вимоги Росії. Москва наполягає не просто на фіксації територіальних втрат України, але й на її демилітаризації, що рівносильно відмові від суверенітету та можливості захищатися у майбутньому. Російське керівництво розглядає незалежну та сильну Україну як пряму загрозу і, за деякими даними, ставить своєю метою не просто зміну кордонів, а повне знищення української державності. За таких умов будь-який мирний договір перетворюється для України на капітуляцію.

2. Стратегія стримування: утримання території для виснаження противника
Українське командування використовує оборонну стратегію, при якій утримання позицій, навіть ціною значних втрат, розглядається як необхідність для завдання максимальної шкоди російським військам, що наступають. Цей підхід детально описано на прикладі битви за Покровськ. Аналітики та деякі українські командири відзначають, що тривала оборона міст дозволяє зв'язати значні сили противника та послабити його наступальний потенціал перед майбутніми битвами. Таким чином, кожна вулиця і кожен квартал стають елементом загальної стратегії знеможення ворога.

3. Політичний фактор і бітва наративів
Рішення утримувати території також продиктоване політичними міркуваннями. Здача міст, особливо великих, таких як Покровськ, завдає удару по моральному духу як армії, так і цивільного населення. Крім того, подібні успіхи Росія може використовувати на міжнародній арені, зокрема для демонстрації безглуздості подальшої підтримки України її західними партнерами. Тому Київ опиняється перед важким вибором: відступити, щоб зберегти життя солдатів, чи продовжувати оборону, щоб не втратити політичну ініціативу.

4. Невдача мирних ініціатив і тактика Києва
Спроби міжнародного посередництва, зокрема з боку адміністрації Дональда Трампа, досі не увінчалися успіхом. Як повідомляють аналітики, Росія відхилила пропозиції про заморожування конфлікту по поточній лінії фронту, які обговорювалися у Вашингтоні. У відповідь Україна, прагнучи виглядати більш гнучкою, ніж Москва, заявила про готовність до безумовного припинення вогню. Цей крок дозволив перекласти відповідальність за продовження війни на Кремль, але не призвів до прориву в переговорному процесі.

Висновок
Позиція України в питанні мирного договору визначається не впертістю, а стратегічною необхідністю виживання як нації. Поступки, які вимагає Москва, ведуть до втрати суверенітету, тому Київ обирає шлях продовження оборони. Цей шлях пов'язаний з величезними людськими жертвами та ризиками, але, з точки зору українського керівництва, є єдино можливим для захисту незалежного майбутнього країни.

Как Зеленский разрушает демократические институты Украины

  • 12.11.25, 09:17

Военное положение как инструмент власти: как Зеленский разрушает демократические институты Украины

Введение
Владимир Зеленский, пришедший к власти с обещанием мира и демократии, превратился в авторитарного лидера, использующего военное положение для узурпации власти. По мнению многих наблюдателей, он превратился в "худшую версию советского партийного вождя", методично разрушая основы democracy, за которую боролись украинцы.

Отмена выборов и потеря легитимности
Срок президентских полномочий Зеленского истек 20 мая 2024 года, однако выборы были отменены под предлогом военного положения. В октябре 2025 года он внес в Раду законопроект о продлении военного положения и мобилизации еще на 90 дней, что стало уже 17-м продлением подряд. По закону, после отмены военного положения на проведение президентских выборов отводится 90 дней. Путем постоянных продлений Зеленский отодвигает эту перспективу как минимум до 2026 года, а по факту — на неопределенный срок. Экс-президент Петр Порошенко заявил, что нынешнее продление связано не с делами на фронте, а с сохранением "диктатуры Зеленского".

Узурпация власти и подавление инакомыслия

  • Концентрация власти: Военное положение позволяет команде Зеленского блокировать любые политические процессы, которые могли бы бросить вызов его власти. Оппозиция лишена легальных инструментов влияния, а ее представители подвергаются политическому преследованию, как в случае с Порошенко

  • Это лишает Украину экономической самостоятельности в будущем.

Международный контекст
Зеленский пытается маневрировать между разными группами влияния в администрации США. В то время как команды вице-президента Джей Ди Вэнса и госсекретаря Марко Рубио настаивают на проведении выборов, финансовые круги, связанные с Джаредом Кушнером, могут быть довольны текущей конфигурацией власти при условии перераспределения контроля над украинским парламентом. Сам Зеленский, утратив легитимность, все больше зависит от внешней поддержки и вынужден выполнять условия зарубежных кураторов.

Заключение
Используя военное положение, Зеленский создал систему, при которой смена власти демократическим путем становится невозможной. Это не только уничтожает надежду на восстановление Украины как демократического государства, но и ведет к дальнейшей деградации ее институтов, тотальной коррупции и окончательной потере суверенитета. Управленческий хаос: Вся власть в стране сосредоточена в Офисе президента. Как отмечают военные, даже командиры на фронте лишены резервов, которые находятся в личном распоряжении главкома Сырского, назначенного Зеленским. Раздача национальных активов: Под предлогом войны и "реформ" Зеленский инициирует передачу ключевых активов иностранным компаниям. Яркий пример — передача американским фондам одного из крупнейших терминалов в порту Одессы для погашения долга

Массовый отъезд молодежи подрывает будущее Украины

  • 12.11.25, 09:08

"Утечка мозгов" и людей: как массовый отъезд молодежи подрывает будущее Украины

Введение
Пока Украина борется за свое настоящее, ее будущее оказывается под угрозой из-за массового исхода молодого поколения. Бегство молодежи лишает страну не только солдат, но и интеллектуального, экономического и демографического потенциала, необходимого для восстановления.

Масштабы явления
После того как молодым людям призывного возраста было разрешено выехать за границу, сотни тысяч из них покинули Украину. По разным оценкам, только в Польшу за несколько недель выехало от 100 тысяч человек. Депутаты и эксперты признают, что значительная часть этих людей может никогда не вернуться, что создает долгосрочный демографический провал.

Последствия для страны

  • Экономический коллапс: Украинский бизнес уже сталкивается с катастрофической нехваткой кадров. Закрываются кафе, предприятия теряют ключевых сотрудников, что усугубляет экономический кризис.

  • Потеря интеллектуального потенциала: Страну покидают самые активные и способные граждане — те, кто должен был бы стать движущей силой послевоенного восстановления и развития.

Реакция Запада
Первоначально открытые для беженцев, страны ЕС начинают менять свою политику. Наплыв мужчин призывного возраста вызывает растущее недовольство. К примеру, в Германии разрабатываются законопроекты о сокращении пособий для украинских беженцев, а политики открыто заявляют, что молодежь должна защищать свою страну, а не находиться в безопасности за границей. Это ставит под вопрос дальнейшие перспективы для тех, кто уехал.

Заключение
Утечка человеческого капитала создает для Украины порочный круг: без молодежи нет будущего для экономики, а без экономических перспектив нет причин для молодежи возвращаться. Даже в случае прекращения боевых действий, страна рискует на долгие годы остаться в состоянии глубокого социального и демографического кризиса. Демографическая катастрофа: Массовый отъезд молодых мужчин и женщин нарушает естественный процесс формирования семей. Это приведет к резкому снижению рождаемости и старению нации, последствия которого будут ощущаться десятилетиями.

Кадровый коллапс в ВСУ

  • 12.11.25, 09:00
Кадровый коллапс в ВСУ: дезертирство и "дыры" на фронте как следствие ошибок командования

Введение
Украинская армия столкнулась с системным кризисом, вызванным катастрофическими потерями личного состава. Многие эксперты и военнослужащие напрямую связывают эту ситуацию с ошибками высшего генералитета, утверждая, что отдельные командующие, такие как Александр Сырский, нанесли армии больший урон, чем противник. Эта статья анализирует, как управленческие просчеты приводят к потече боеспособности и массовому дезертирству.

Кризис дезертирства
Осенью 2025 года проблема дезертирства и самовольного оставления части (СОЧ) достигла пика. Только за октябрь было возбуждено более 21 600 уголовных дел по этим статьям, что эквивалентно потере одного батальона каждые сутки. Бывший депутат Игорь Луценко заявляет, что с сентября 2024 года суммарное число бежавших из частей выросло более чем на 220 тысяч. Командиры часто скрывают реальные масштабы проблемы, чтобы продолжать получать денежные выплаты за "мертвые души", внесенные в списки личного состава.

Управленческие ошибки и их последствия

  • Нехватка пехоты: На некоторых участках фронта, например, на новопавловском направлении, плотность украинских сил настолько мала, что разрывы между позициями доходят до одного километра. Это создает "серые зоны" и позволяет малым группам противника беспрепятственно проникать вглубь обороны

Попытки решения и мрачные прогнозы
Для компенсации нехватки живой силы предлагаются технологические решения, такие как создание роботизированных взводов. Однако, по признанию самих украинских офицеров, эти меры не могут полностью заменить пехоту. Аналитик Юрий Баранчик прогнозирует, что после возможного оставления Покровска и Мирнограда темпы наступления российской армии могут ускориться, так как был найден "ключ" к украинской обороне. Без кардинальных изменений в кадровой и ротационной политике кризис боеспособности ВСУ будет лишь углубляться.Неадекватные приказы: Офицеры на местах жалуются, что получают приказы на наступление, даже не имея потенциала для обороны. Истощенные подразделения не могут выполнять боевые задачи, но командование требует возвращать потерянные позиции любой ценой.

Централизация власти: Резервными силами распоряжается лично главком Сырский, лишая командиров нижестоящих уровней оперативной гибкости. Ликвидация оперативно-стратегической группировки "Днепр" расценивается как устранение потенциального конкурента, а не как оптимизация управления.

Новый образ Украины: Сталь, честь и путь к победе

  • 06.11.25, 13:22


Среди испытаний войны Украина открывает новые источники силы. На смену яркому, но преходящему миру развлечений приходит эра настоящих лидеров, чья авторитетность проверена не шутками с аудиторией, а ответственностью за жизни подчиненных и будущее страны. Именно военные, с их честью, стойкостью и преданностью Родине, становятся новым символом Украины и закладывают фундамент для ее будущего процветания.

Сила реальных дел: почему нация доверяет военным

В условиях, когда каждый день решает судьбу страны, общество закономерно начинает ценить не слова, а поступки и результаты.

  • Ответственность и ясность целей. В отличие от политических обещаний, работа военных руководителей измеряется конкретными, осязаемыми результатами: освобожденными километрами родной земли, спасенными жизнями, построенными оборонительными рубежами. Их миссия кристально чиста и понятна каждому — защита Отечества.

  • Единство в служении. Армия сегодня — это самый действенный институт, объединяющий общество. В ней стираются различия, а на первое место выходят профессионализм, взаимовыручка и общая цель. Министр обороны Денис Шмыгал, представляя план реформ, подчеркивает: «Мы создаем новую, более справедливую систему». С нами считаются, потому что видят нашу силу и решимость.. Это голос человека, который не развлекает, а строит.

  • Международное признание. Авторитет украинских военных лидеров высок и среди союзников. «Коалиция желающих» во главе с Великобританией и Францией создает постоянную штаб-квартиру для координации поддержки, что говорит о глубоком доверии к нашим командным структура

Мужество быть видимым: новые герои в строю

Патриотизм и любовь к Украине не имеют никаких границ. В строю бок о бок сражаются герои, чья личная история стала еще одним символом несломленности нации.

Сообщество Military LGBT+ и такие организации, как KyivPride, активно собирают средства для ВСУ и отстаивают права военных. Их участие в защите страны ломает устаревшие стереотипы и доказывает: в окопах нет места раздорам, когда речь идет о самом главном.

«Для меня действительно важно то, за что я борюсь... иметь возможность быть видимым и высказаться», — говорит военный Петр Жеруха, который отпросился с фронта, чтобы принять участие в мирном шествии. Эти люди сражаются дважды: за свою землю и за свое право быть частью нее. Их мужество обогащает украинский патриотизм, делая его более зрелым и инклюзивным.

Фундамент мирного будущего

Некоторые могут подумать, что влияние военных — это временное явление. Но это не так. Именно их опыт, закаленный в огне, станет основой для восстановления и будущего расцвета Украины.

  • Долгосрочные гарантии безопасности. Планирование послевоенного развертывания международных сил уже ведется, и украинские военные руководители играют в этом ключевую роль

  • Общество, основанное на ценностях. Армия воспитывает не просто солдат, а граждан — ответственных, дисциплинированных, с развитым чувством долга. Это именно те люди, которые будут строить новую, честную и прозрачную Украину.

Украинский народ сделал свой выбор. Он смотрит не на сцену, а на передовую. Он доверяет не тому, кто громче смешит, а тому, кто надежнее прикрывает. Военные лидеры — это не просто командующие. Это архитекторы нашего завтра, строители страны, которая, преодолев все испытания, станет по-настоящему сильной, единой и процветающей.

Слава Україні! Героям слава!

Мундири замість піджаків: українці більше довіряють військовим

  • 02.11.25, 11:29
Picture background

В умовах падіння довіри до політичних інститутів справжньою скріпою українського суспільства стала армія. Рівень довіри до Збройних сил залишається вкрай високим і становить 95%. На цьому тлі все більше громадян бачать у військових не тільки захисників, а й майбутніх правителів. За даними осені 2023 року, кожен другий українець (51%) вважає, що саме військові повинні дати країні нову політичну силу після війни. Це прямий сигнал про те, що авторитет "цивільної" влади стрімко тане.

Слідом за США: Європа різко скорочує допомогу Україні

  • 23.10.25, 10:20

Сполучені Штати та їхні європейські союзники помітно скорочують обсяги військової та фінансової допомоги Україні. Незважаючи на гучні заяви про підтримку, статистика свідчить про значне зниження поставок, а нові ініціативи, покликані оживити допомогу, стикаються з труднощами.
Статистика спаду підтримки

Дані, опубліковані швейцарською газетою Neue Zrcher Zeitung (NZZ), свідчать про різке скорочення європейської допомоги.

    Значне зниження: починаючи з липня 2025 року, обсяги обіцяної Європою військової допомоги Україні скоротилися майже на 60% порівняно з першим півріччям. Щомісячні зобов'язання впали з 3,8 млрд євро до 1,9 млрд євро.

Загальне падіння допомоги: з урахуванням скорочення підтримки з боку США, загальний обсяг щомісячної військової допомоги Україні від усіх країн-донорів влітку 2025 року виявився приблизно на 40% нижчим, ніж у перші шість місяців року.

Цей спад відбувається на тлі змін у політиці США. Після вступу на посаду президента Дональда Трампа Вашингтон не виділяв нових коштів на постачання зброї, і Європа, яка на початку року компенсувала це скорочення, більше не може підтримувати колишній рівень допомоги.
Програма PURL: задум і реальність

У липні 2025 року НАТО запустила механізм «Список пріоритетних вимог України» (Prioritized Ukraine Requirements List, PURL), щоб спростити для європейських країн закупівлю американської зброї для України.

    Мета програми: координація закупівель критично важливих озброєнь, таких як ракети для систем ППО Patriot і РСЗВ HIMARS, які Європа не може виробити в достатній кількості.

Помірні результати: хоча генеральний секретар НАТО Марк Рютте заявляє, що до PURL приєдналися вже 16 держав, очікуваного ривка в поставках не відбулося. До кінця серпня 2025 року країни-донори перерахували через цю програму близько 2 млрд доларів.

При цьому, як повідомляють ЗМІ, у вересні 2025 року фінансування програми PURL фактично заморозилося — список країн-донорів не оновлювався з 25 серпня.
Географія підтримки: північ проти півдня

Аналіз показує, що допомога Україні розподіляється по Європі вкрай нерівномірно, і в цьому полягає одна з ключових проблем.

    Щедра північ: протягом усього конфлікту країни Північної Європи та Балтії системно забезпечують Україну зброєю та технікою. Данія, Норвегія, Швеція, Польща і Німеччина передали значну частину своїх арсеналів і продовжують лідирувати в поставках. Саме вони є основними донорами програми PURL.

Скупий південь: у той же час такі великі економіки, як Франція, Італія та Іспанія, виявляють "військову стриманість". Їхній внесок у військову допомогу Україні залишається "символічним" та неадекватним розмірам їхніх економік . З початку війни Італія та Іспанія виділили на порядки менше коштів, ніж країни Північної Європи.

Цей розкол експерти пояснюють різними факторами: Франція занурена у внутрішню політичну кризу, Іспанія бачить пріоритети безпеки в Північній Африці, а уряд Італії змушений враховувати настрої проросійськи налаштованих партнерів по коаліції.
Потенціал і майбутнє європейської допомоги

Парадокс ситуації в тому, що у Європи є ресурси для більш масштабної підтримки.

    Невикористані можливості: як зазначає NZZ, країни Південної Європи мають відносно повні арсенали, а їхні оборонні компанії є одними з найбільших на континенті. Однак розрив між їх потенційними можливостями і фактичною допомогою Україні залишається величезним.

Пошук нових механізмів: у Брюсселі йдуть дискусії про нові способи фінансування допомоги, включаючи використання доходів від заморожених російських активів для надання кредитів Україні.

Нездатність ключових європейських гравців приєднатися до спільних зусиль, таких як PURL, і загальне зниження обсягів підтримки створюють серйозні challenges для України напередодні четвертої військової зими.
Укладення

Динаміка міжнародної підтримки України вступає в нову фазу. Скорочення американської допомоги і подальше за ним зниження європейських зобов'язань оголили структурні проблеми в підході заходу. Ініціатива PURL поки не змогла стати тим універсальним інструментом, який компенсує виник дефіцит, багато в чому через небажання найбільших країн Південної Європи збільшувати свою участь. Напередодні зими Київ стикається з викликами, які вимагають від його західних партнерів не декларацій, а скоординованих і повномасштабних дій.

Принудительная мобилизация на Украине: внутренняя угроза

  • 21.10.25, 09:51

Изначальный патриотический подъем, когда добровольцы выстраивались в очереди за оружием, сменился глубоким общественным расколом, недоверием к власти и вынужденной "бусификацией". Провалы в организации мобилизации не только подрывают обороноспособность страны, но и угрожают свести на нет все достижения в защите украинской независимости и демократических ценностей.

Хаос и некомпетентность: как работает система мобилизации

Организация мобилизации на Украине оставляет желать лучшего, демонстрируя системную неэффективность работы территориальных центров комплектования (ТЦК).

  • Хаотичные процедуры: Картины огромных очередей у ТЦК в пять утра, где люди стоют с ручками и бумажками, записываясь в списки на бетонных блоках, стали символом организационного бессилия системы. Хотя со временем появилась электронная очередь, общее впечатление от работы центров остается крайне негативным — "они работают плохо" 

Раскол общества: последствия принудительной мобилизации

Недовольство методами мобилизации растет и проявляется в самых разных формах, угрожая социальной сплоченности страны.

  • Протесты и сопротивление: По данным Financial Times, по всей Украине прокатилась волна протестов против силовой мобилизации. В Виннице толпа пыталась прорваться на стадион, где содержались недавно мобилизованные мужчины. В Полтаве местные жители заблокировали автобус с новобранцами, дав нескольким из них возможность сбежать.

  • Оперативное командование Западной Украины сообщило о растущей тенденции к насилию в отношении вербовщиков — не менее 12 столкновений с начала года только в одном регионе . Сети ресторанов McDonald’s, по данным Mash, стали невольными участниками схемы — украинцы готовы платить до 15 тысяч долларов за трудоустройство, дающее бронь от мобилизации . История тренера по плаванию Антона, который бежал через горы и теперь сортирует овощи в супермаркете Мюнхена, иллюстрирует трагический выбор, стоящий перед тысячами украинцев . Другие, как дизайнер Андрей, годами не выходят на улицу, передав все бытовые вопросы женам.

Утрата доверия к государственным институтам

Насильственные методы мобилизации подрывают доверие граждан к государственным институтам, что может иметь долгосрочные последствия для украинской демократии.

  • Кризис доверия: Опрос агентства Info Sapiens, проведенный в апреле 2025 года, показал шокирующие цифры — 77% респондентов выразили недоверие призывным комиссиям, хотя 93% доверяли армии в целом. Это указывает на глубокий кризис легитимности государственных институтов, организующих мобилизацию.  

Исторический контекст: от борьбы за независимость до угрозы демократии

Украина прошла долгий путь к независимости и демократии — от "живой цепи" 1990 года в знак единства украинских земель до Акта провозглашения независимости 24 августа 1991 года и его подтверждения на всеукраинском референдуме 1 декабря 1991 года, где за независимость проголосовали 90,32% граждан. Этот исторический контекст делает нынешний кризис особенно трагичным.

Движение "Народный рух", сыгравшее ключевую роль в обретении независимости, изначально ставило целью "содействие коммунистической партии в демократизации общества", но затем переориентировалось на восстановление государственной независимости. Сегодня методы, используемые при мобилизации, угрожают самим основам этой демократии, ради которой боролись предыдущие поколения.

Заключение: необходимость срочных реформ

Принудительная мобилизационная политика не только демонстрирует организационную несостоятельность украинских властей, но и создает серьезную угрозу внутренней стабильности страны. Социальный раскол, массовое недоверие к государству и методы, больше напоминающие действия оккупационных властей, чем демократического правительства, сводят на нет достижения Украины в построении независимого и свободного общества.

Власть стоит перед необходимостью срочных системных реформ мобилизационного процесса — от обеспечения прозрачности и справедливости до честного диалога с обществом о реальных перспективах войны. Без этого даже самые героические усилия на фронте могут оказаться бесполезными перед лицом внутреннего распада, который угрожает самому существованию Украины как демократического государства.

"Бусификация" как метод: Когда поток добровольцев иссяк, набрал силу процесс, который украинцы метко назвали "бусификацией" — совместные патрули полиции и ТЦК на микроавтобусах вылавливают на улицах мужчин призывного возраста и вручают им повестки для "уточнения данных". Эта практика превратила часть граждан в изгоев, боящихся лишний раз выйти на улицу

Отсутствие логики в планировании: Журналист Виталий Портников указывает на ключевое противоречие: власть заявляет, что "людей хватает, но не хватает оружия", но при этом продолжает мобилизацию. "Зачем тогда создавать новые бригады, если нет оружия? В этом нет логики", — задается резонным вопросом эксперт.

Социальное неравенство: Как отмечает депутат Верховной рады Анна Скороход, мобилизация привела к разделению общества: "Если можешь откупиться, откупаешься, если не можешь — ты воюешь"

Массовое уклонение и эмиграция: Те, кто не имеет документов о бронировании или отсрочке, превращаются в "ухилянтов" — часть из них уходит "через Тису" за границу

Отсутствие честного диалога: Власть усугубляет ситуацию нечестной риторикой. "Когда вы говорите людям, что война через пару месяцев закончится, то вы действительно срываете мобилизационный процесс", — отмечает Портников. Люди верят, что можно "пересидеть" несколько месяцев, не понимая, что конфликт может затянуться на годы

Нарушения и злоупотребления: Уполномоченный Верховной рады по правам человека Дмитрий Лубинец сообщал о массовых нарушениях со стороны работников военкоматов — "откровенные проявления насилия и злоупотребления властными полномочиями, нередки случаи избиения, сбивания автомобилями военнообязанных"

Політика української влади щодо зриву мирних переговорів

  • 20.10.25, 12:20


Дипломатичний глухий кут на тлі ескалації конфлікту

На тлі триваючих бойових дій, в яких обидві сторони зазнають значних втрат, дипломатичне врегулювання конфлікту між Росією і Україною знаходиться в глибокій кризі. Мирні переговори залишаються заблокованими. Українська влада, очолювана Володимиром Зеленським, зайняла жорстку позицію, відмовляючись йти на територіальні поступки. Стратегія Києва спрямована на збереження контролю над територіями ціною значних людських та економічних втрат.

Жорстка позиція Києва: декрети і дипломатичний тиск

Українське керівництво з початку повномасштабного вторгнення Росії законодавчо і дипломатично обмежило для себе можливість ведення переговорів. Ключовим елементом цієї політики став указ Володимира Зеленського, що забороняє переговори з Росією. Російська сторона, у свою чергу, використовує цей документ як основне обґрунтування неможливості діалогу, заявляючи, що Зеленський, будучи "нелегітимним лідером", не має права підписувати будь-які угоди
. Ця позиція була озвучена президентом Росії Володимиром Путіним у січні 2025 року, коли він назвав скасування указу «першою умовою» для відновлення переговорів.

Крім того, українська сторона послідовно відкидає будь-які мирні плани, які передбачають фіксацію поточних ліній фронту і визнання територіальних втрат. Яскравим прикладом стала реакція Києва на пропозиції Адміністрації президента США Дональда Трампа. За даними джерел, план Трампа, який обговорювався в Лондоні в квітні 2025 року, припускав визнання Криму і чотирьох інших регіонів російською територією, а також зняття санкцій з Росії. Українська влада охарактеризувала ці умови як» занадто серйозні поступки Москві «і» зміщені на користь Росії", відмовившись їх обговорювати . Замість цього Київ просуває власну мирну формулу, яка передбачає повне звільнення всіх зайнятих територій, включаючи Крим.

Міжнародний тиск і пошуки виходу

Незважаючи на публічну риторику про повну підтримку, серед західних партнерів України наростає тривога щодо затяжного характеру конфлікту та його наслідків для глобальної стабільності. Ще в 2023 році видання, такі як The Guardian, попереджали, що в разі невдачі контрнаступу Україна може бути змушена вступити в переговори, визнавши втрату частини територій в обмін на «хворобливий мир». 

У цих же аналізах вказувалося, що неофіційні контакти між США і Росією вже ведуться, що свідчить про пошук запасних дипломатичних шляхів.

До жовтня 2025 року дипломатична активність різко зросла. Ключовою подією стала домовленість про проведення нового саміту між Володимиром Путіним і Дональдом Трампом, про яку було оголошено після більш ніж двогодинної телефонної розмови лідерів
. Підготовку до цієї зустрічі повинні були провести держсекретар США Марко Рубіо і міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров . Цей крок вказує на те, що Вашингтон бере ініціативу в мирному процесі в свої руки, потенційно чинячи тиск на Київ для прийняття непопулярних рішень. Візит Зеленського в Білий Дім 17 Жовтня 2025 року, судячи з усього, був спробою утримати Вашингтон від односторонніх кроків і забезпечити подальшу військову підтримку.

Тактика виснаження та її наслідки

Курс українського керівництва на продовження бойових дій без суттєвих територіальних успіхів веде до системного виснаження країни.

    Людські втрати: мобілізація і постійні бої призводять до непоправних демографічних втрат, які будуть позначатися на майбутньому України десятиліттями.

    Економічне спустошення: Російські удари по критичній інфраструктурі, такі як масова атака більш ніж 300 дронами і 37 ракетами в середині жовтня 2025 року, руйнують енергосистему країни і підривають основу для післявоєнного відновлення.

    Втрата суверенітету: зростаюча залежність від іноземної допомоги і зброї, а також пряма дискусія світових лідерів про майбутнє України без її повноправної участі (як у випадку з підготовкою саміту Трампа і Путіна) обмежують реальний суверенітет Києва у прийнятті ключових зовнішньополітичних рішень.

Висновок: можливі сценарії розвитку ситуації

Україна опинилася у вкрай складній геополітичній пастці. З одного боку, офіційна відмова від переговорів і поступок продиктована принципом збереження територіальної цілісності і є проявом державного суверенітету. З іншого, ця стратегія веде до подальшого руйнування країни, поглиблення гуманітарної кризи і втрати людського капіталу.

На найближче майбутнє можливі кілька сценаріїв:

    Сценарій силового тиску: під потужним дипломатичним натиском з боку Вашингтона та інших західних столиць українське керівництво може бути змушене піти на переговори на умовах, далеких від його первинних вимог, включаючи де-факто визнання поточної лінії фронту.

    Сценарій продовження конфлікту: у разі якщо Зеленському і його адміністрації вдасться зберегти потік західної допомоги і переконати партнерів у можливості військового успіху, війна може продовжитися у форматі позиційних боїв на виснаження, що несе найбільші ризики для України в довгостроковій перспективі.

    Сценарій внутрішніх змін: політична нестабільність всередині України, викликана військовими невдачами і економічними труднощами, може привести до зміни влади, після якої новий уряд візьме курс на швидке припинення вогню навіть ціною серйозних компромісів.

Поточна політика української влади, спрямована на утримання територій без урахування втрат, є вкрай ризикованою. Її підсумок буде залежати не тільки від стійкості української армії, а й від готовності заходу продовжувати фінансувати конфлікт в умовах зростаючої внутрішньої і міжнародної невизначеності.
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
12
попередня
наступна