О сообществе

Звичаї, обряди, побут українського народу

Искать


Поиск заметок «віра» в сообществе «Звичаї і побут»

День Святого Валентина - традиції, історія


фото
  День Святого Валентина (Валентинів день, День Закоханих) — відзначається в деяких культурах 14 лютого.
Романтична легенда про Святого Валентина
Християнського проповідника Валентина посадили в римську в'язницю за віру і невдовзі засудили до страти. Сидячи під вартою, Валентин закохався у сліпу дівчину, дочку в'язничного наглядача. Користуючись своїми медичними знаннями, він зцілив її від сліпоти.
За іншою версією, сліпа дочка тюремника сама закохалася у Валентина. Той як священик, що дав обітницю безшлюбності, не міг відповісти на її почуття, але в ніч перед стратою (ніч проти 14 лютого) прислав їй зворушливий лист, який підписав «Твій Валентин».
У пам'ять про це тепер у День Святого Валентина заведено дарувати одне одному «валентинки» — вітальні листівки у вигляді сердечок, з добрими побажаннями, словами кохання, пропозиціями руки та серця чи просто жартами, які не підписують, і той, хто отримує, повинен сам здогадатися, від кого вони..
Також у цей день дарують коханим квіти (найчастіше троянди — символи кохання), цукерки-сердечка, інші сувеніри у вигляді сердечок, купідончиків, пташок, що цілуються.
Історично-релігійне підґрунтя
Святий Валентин
За церковною легендою, християнський священик (за деякими версіями, єпископ) Валентин жив у римському місті Терні за часів імператора Клавдія II Готського (III ст. від Р. Х.). Є відомості, що, поруч з основним покликанням, Валентин займався природничими науками та медициною.
Войовничий імператор Клавдій нібито вважав, що сім'я заважає солдатам воювати за імперію і видав едикт, яким забороняв воїнам одружуватися. Валентин, незважаючи на цей указ, продовжував таємно вінчати всіх охочих. За це наприкінці 269 року його заарештували, перевезли до Риму й ув'язнили під охороною офіцера, прийомна донька якого була сліпою. Священик оздоровив її, а опісля навернув до християнства батька й цілу родину. Довідавшись про це, імператор наказав відтяти йому голову, що й сталося 14 лютого 273 року.
496 року Папа Римський Геласіус оголосив 13 лютого днем Святого Валентина. Але широкої популярності в Західній Європі це свято набуло з XIII століття. В США його відзначають з 1777 року.
Втім, у Римсько-Католицькій Церкві св. Валентин офіційно вважається не покровителем закоханих, а покровителем людей, які страждають на нервові захворювання (ікони часто зображують Валентина в одязі священика або єпископа, який оздоровлює юнака від епілепсії). За церковними переказами, на могилі св. Валентина один юнак, хворий на епілепсію, довго молився — і видужав.
А загалом у римо-католиків є 16 Святих Валентинів і дві Святих Валентини. Але пам'ять жодного з них 14 лютого не вшановують. Натомість цього дня католики римського обряду відзначають День Святих Кирила та Мефодія, яких Папа Римський Іван II проголосив святими покровителями Європи.
У давні часи природні чинники та події позначалися не календарною датою, а приурочувались до святого, якого в той день вшановувала Церква (наприклад, на Спаса достигають яблука тощо). Відповідно, на час, коли відзначають день св. Валентина, припадає період парування птахів. Це й призвело до звичаю, що днем пізніше молоді люди шукали собі пару — дівчина вибирала собі хлопця, а той у відповідь обдаровував її, наслідуючи лицарські звичаї.
Крім того, вважається, що День Святого Валентина збігся з давньоримською традицією ворожіння під час новорічних святкувань (за римським календарем, новий рік починався саме в середині лютого).
Як День Святого Валентина відзначають у різних країнах
Валентинів день в Англії та Шотландії в старовину супроводжувався таким звичаєм. Молоді люди клали до урни відповідну їхньому числу кількість квитків, з позначеними на них іменами молодих дівчат; потім кожен виймав один такий квиток. Дівчина, ім'я котрої діставалось таким чином молодій людині, ставала на наступний рік його «Валентиною», а він — її «Валентином». Це передбачало на цілий рік відносини між молодими людьми, подібні до тих, що, за описом середньовічних романів, були між лицарем та його «дамою серця» (скрізь супроводжував її, складав їй сонети, грав на лютні тощо). Про цей звичай згадує у своїй знаменитій пісні шекспірівська Офелія. Ймовірно, він є ще дохристиянського походження.
Ще донині Валентинів день в Шотландії та Англії дає молоді привід для різноманітних жартів та розваг. Наприклад, в Англії існувало повір'я, за яким перший мужчина, що його зустрічала дівчина 14 лютого, повинен був стати її Валентином — хоче вона цього чи ні. Але дівчата знайшли вихід із ситуації: цього дня вони гуляли з зав'язаними очима.
Італійці у День Святого Валентина вважають своїм обов'язком дарувати коханим солодощі. В Італії цей день так і називають — «солодкий».
Французи перші ввели «валентинки» — любовні послання у вигляді вірша (створення першої валентинки приписується Шарлю, герцоґу Орлеанському, який, сидячи 1415 року в одиночній камері в'язниці, боровся з нудьгою писанням любовних послань власній дружині). Втім, найбільшого розквіту валентинки досягли у XVIII столітті.
Поляки цього дня відвідують Познань. Там, за повір'ям, лежать мощі Святого Валентина, а над головним престолом висить його чудодійна ікона. Поляки вірять, що проща до неї допомагає в любовних справах.
Німці вважають Валентина покровителем психічно хворих, прикрашають в цей день всі лікарні червоними стрічками, а в каплицях проводять спеціальне Богослужіння.
В Японії на День св. Валентина жінки і дівчата дарують чоловікам і хлопцям солодощі, переважно шоколад. Хоча це «свято закожаних» подарунки отримують не лише коханці, але й начальники чоловічої статі від підлеглих статі жіночої. Загалом, святкування не відрізняється від аналогічних у Європі чи Америці. День св. Валентина особливо поширений серед молоді. Літнє покоління сприймає його як чудернацьку примху «погано вихованого дітей та онуків» або як шкідливий імпортований звичай Західної цивілзації.
Православна альтернатива
Російська Православна Церква «католицькому» Дню Святого Валентина протиставляє свій «День закоханих» — День Святих Петра та Февронії 8 липня. У ролі заступників подружньої любові та вірності РПЦ шанує святих чудотворців Петра і Февронію.
Романтична історія кохання цього подружжя докладно змальована автором XVI ст. Єрмолаєм-Еразмом в «Повісті про Петра та Февронію», що була написана невдовзі після канонізації подружжя. В «Повісті» розповідається історія кохання муромського князя до селянки, які жили щасливо на межі XII та XIII ст., померли в один день, заповідаючи поховати себе в одній, заздалегідь приготованій, домовині. І хоча люди декілька разів ховали їх окремо, їхні тіла кожного разу чудесною силою опинялися разом.
День Святих Петра та Февронії відзначається не так романтично, як це роблять католики 14 лютого. Цього дня в православній традиції не прийнято робити подарунки в формі сердець або проводити вечори при свічках. Православні у цей день моляться в храмах. У своїх молитвах молоді люди мають просити Бога про велику любов, а представники старшого покоління — про сімейну згоду. Вважається також, що святі Петро і Февронія низводять небесне благословення на тих, хто укладає шлюб.
У жіночому монастирі Мурома досі зберігаються мощі «святих благовірних князів Петра і Февронії, скоропомощствующих на укріплення та збереження сім'ї».

Хоч із запізненням, але все таки напишу

День Стрітення Господнього - 15 лютого за новим стилем - одне з найбільших свят Православної Церкви. Цього дня не «зима з весною зустрічається» (як каже повір'я), а відзначається одна з ключових подій в історії взаємин Бога й людини: Богодитину, принесену на 40-й день після народження в ієрусалимський храм, зустрічає праведний Симеон. У цій події Церква вбачає зустріч двох Завітів: на зміну Старому Завіту, який персоніфікує старець Симеон, приходить Завіт Новий, що дасть людям втілений Месія-Христос.

Прийшов час, якого людство очікувало не одне тисячоліття. У світ з'явився Той, Хто стане переможцем гріха та смерті, Хто відкриє всім народам шлях у Царство Боже й шукатиме кожну зниклу вівцю... Прозріваючи це, праведний Симеон, взявши Ісуса на руки, вимовив: «Нині відпускаєш Ти раба Свого, Владико, по слову Своєму, з миром, тому що бачили очі мої порятунок Твій, який Ти підготував для всіх народів: світло в одкровення язичникам і славу народу Твого, Ізраїлю».

Симеон побачив Христа - і тепер може з миром «відійти до праотців», тобто померти, щоб зійти в похмурий шеол, де знаходяться всі покійні, очікуючи звільнення. І Симеон принесе їм радісну звістку: «Чекати залишилося недовго, тому що я на своїх руках тримав Того, Хто зруйнує пекло».

Церква співає в цей день: «Давній днями, який дав у давнину Закон на Синаї Мойсею, нині бачимо як Дитину; і Закон виконуючи, як Творець Закону, за Законом у Храм приноситься й старцю вручається». Той Самий Бог, Який говорив на Синаї з Мойсеєм та встановив іудейський Закон, тепер приноситься в храм як дитина, виконуючи цей же Закон. У словах пісні втілюється церковне вчення про те, що за всіх часів Бог спілкувався з людством в особі Сина. Тому, зокрема, неправомірно зображувати на іконах Бога Отця, Якого ніхто й ніколи не бачив. «Давній днями», тобто старець, у вигляді якого Бог являвся деяким пророкам до втілення Христа, - це той Самий Син Божий.

У день Стрітення Господнього в церквах, за традицією, освячуються свічки. Традиція ця походить зі стародавнього звичаю влаштовувати в день Стрітення хід містом із запаленими світильниками (на зразок хресного ходу). Потім з'явилося повір'я, що ці свічки охороняють житло від удару блискавки. Насправді ж у молитвах на освячення свічок на Стрітення Господа Бога прохають про те, щоб, як запалені свічки своїм світлом розганяли нічний морок, так і наші душі, просвічені Духом Святим, уникали гріховної тьми (сліпоти).

Стрітенська свічка важлива як символ просвіченості серця Духом Святим, а якщо цього немає й свічка сприймається просто як обряд або традиція, то вона втрачає свій зміст і перетворюється на язичницький магізм.

 

На Стрітення також відзначається день православної молоді. Чому саме цього дня? Складно сказати, але, на мою думку,  цей день обрано невипадково. Молодість - це час, коли в житті людини зазвичай відбуваються найважливіші зустрічі: своєї «половинки», з якої розділиш радості й біди подальшого життя, вірних друзів. Це час зустрічей, що визначають життєвий шлях і закладають у нашому серці зерно життя вічного. Молодість - час, сповнений спокус, але й благодатний також!

Зі святом Вас, друзі! Нехай у кожного з нас у житті буде більше істинних, справжніх зустрічей - «стрітень» - один з одним і з Богом.

Священик Андрій Дудченко http://orthodoxy.org.ua/uk/redaktsiyna_kolonka/2008/02/14/711.html