Стати депутатом - складно, але не складніше, ніж  стати кандидатом в депутати, якщо ти тільки не  «регіонал».  Сенс цієї тези далі, в описі наших  кількох днів бюрократичного маразму в  міськраді.

НЕДІЛЯ,  3 жовтня:

Доки наша кандидатська "абітура"  в депутати райрад завершувала підготовку документів, ми, цілеспрямовані абітурієнти-кандидати до міськради,  намагались взяти штурмом  ту велику будівлю з фонтаном, що дуже рідко працює. Я маю на увазі фонтан, хоча не впевнена, чи часто працює міськрада... З суботнього списку ми були на 40-х місцях. Зранку почалось формування нового списку, списку неділі, котрі начебто, повинні були працювати на різні кабінети. 

Ми ще  зранку зрозуміли, що до сорокових, ймовірно, черга може не дійти.  Та зовсім не передбачали, що станеться наступне. Уявіть собі натовп кандидатів в кандидати в депутати , що чекає   на голову  комісії,  та  голову комісії, таку собі  праведну  і (головне!) справедливу жінку , що виходить з свого кабінету і промовляє:  «Будь ласка, «Партія регіонів», проходьте в таку-то кімнату, всі інші прийматимуться   в моєму кабінеті!».  І зникає.Весь натовп, що постійно поповнюється новими  претендентами на звання   «кандидат у депутати», ділиться на дві групи: одні лишаються на місці, інші –  до вказаної кімнати. І начебто  все добре:  поділились на дві частини, отже черга має рухатись швидше.  

Та,  о диво,  через півгодини натовп Партії Регіонів зникає, а в черзі « всіх інших» прийняли за цей час лише одну людину.  Надалі сценарій  також не розвивається, до кабінету заходять  за годину 2-3 майбутні кандидати.  Кожен виходить і дає свої поради: то на окремому диску потрібно мати автобіографію, то там ще має бути витяг з протоколу про конференцію, і це при умові, що в офіційному переліку документів диску взагалі не має бути. А приймати документи повинна  не одна людина на все місто – а чотири одночасно.Як проводять час  к12тники? Ми дістаємо ноутбук і друкуємо біографії в електронному вигляді.  Купуємо диски і записуємо нові копії провсяк випадок. Переписуємо по декілька версій заяв, автобіографій, щоб, якщо скажуть зауваження, одразу був під рукою інший варіант.  

В супермаркеті   купуємо їжу, яку напоказ їмо на підвіконні біля кабінету комісії, наче кажучи: «кандидати в кандидати» голодують; і намагаємось придумати спосіб, як викликати сюди ЗМІ і змусити комісію працювати скоріше (ефективність роботи комісії ніяким чином не змінилась, ті ж 2-3 людини на годину, враховуючи, що ми – місто мільйонер, і документи приймаються з  2-го  жовтня по 6-те).  

Було багато версій та ідей, але врешті-решт і без нас обійшлося:  ініціативні люди, (за деякими даними -  «Громадська Сила»)  викликали журналіста з телекамерою, щ о довго  задля своєї безпеки не розкривав нам таємниці, з якого він каналу.  Не будемо його видавати. З появою оператора  з камерою   натовп змусив голову комісії до нас вийти. Ось як це було:

Після цієї сцени десь через 20 хвилин вийшла голова комісії з повідомленням, що члени комісії збирають  нараду з питання додавання  працюючих кабінетів . Це під кінець дня, о 16 годині,  коли саме   час  для  нарад з підвищення ефективності реєстрації кандидатів. 

Чи варто казати, що ми, сорокові ще з суботнього списку, так і не потрапили до комісії, що після  майже 2-годинної наради  нікого не прийняла, заспокоюючи, що завтра (в понеділок)  працюватимуть  4 столи.Що ж, чекатимемо завтра.

(продовження)

ПОНЕДІЛОК, 4 жовтня:

Комісія з прийому документів  почала працювати об 11-ій годині, замість обіцянок «о 9-тій».  Було відкрито  ще один кабінет, і швидкість прийому    невпевнено, але збільшилась.  Ми, 40-кові, ще з позавчорашнього списку,  мали надію сьогодні нарешті «здатися», тобто здати всі документи  (список нараховував більше 300 людей, тож у нас були майже найкращі на це шанси).  Для цього  охороняли  не лише список, а й людину, що його тримає.Телебачення зранку  не було, скандалів також,  ми навіть на деякий час засумували, та чекати аномальних явищ довго не прийшлось.  Раптово за вікном на даху почали з’являтися люди,  що по аварійній драбині піднімалися вгору,  у невідомий нам, звичайним смертним, простір... Перших двох хлопців, ми прийняли за якихось робітників, наприклад ремонтників даху, електрики тощо. Та коли  за вікном почали з’являтись жінки, солідні дядечки в костюмах  і так було весь день (вони  підіймалися, потім  поверталися назад),  ми  почали запитувати один одного, чи не видають там вже одразу посвідчень депутата, для  обраних?

Не зважаючи на  «цікавинки» на даху, в душному коридорі  продовжувало вирувати  життя  кандидатів звичайних, котрим  підвласна  лише  боротьба за чергу, а не висота аварійної драбини.    Проте, зовсім звичайними цих кандидатів також не назвеш. Більша їх частина  занадто серйозні. Вони дивувалися нашому виклику їх серйозності, і водночас приховували своє здивування,  гадаю, це заслуга тієї ж самої  надмірної серйозності.

Хтось погрожував нашому кандидату «вивести з зали», хтось намагався мене спантеличити запитаннями, хтось не звертав уваги, а хтось навіть проявляв зацікавленість, тоді ми розповідали про «к12» і «Попутчик».В основному до міської ради рвуться чоловіки.  Проте  Тимошенко, Герман, (на місцевому рівні - Шилова) та їм подібні, здається, роблять  політику все популярнішою серед прекрасної статі, тож близько 10% з усіх кандидатів в кандидати – це жінки.  Охайні, привабливі , приємні ( принаймні, на перший погляд), але  їм  не вистачає привітності.  Можливо вони просто не ввімкнули її, з огляду на те, що поруч знаходяться  не виборці, або ж їх очам заважала  посміхатися хмурість чоловіків.  

Їх там дійсно багато було  насуплених, грубих, гордовитих, у чорних костюмах, солідність яких викликала дисонанс зі «служителем народу», та ще гірше, коли серед них можна було зустріти бритоголового у шкіряній  куртці.  Ставало якось моторошно від такого «депутата». Отже, дивлячись на деяких людей, що стояли в чергу на подання документів, ми відчули впевненість у тому, що будемо не гіршими депутатами ніж вони, ба, навіть кращими.Коли нарешті черга дійшла особисто до нас , кожен пробув у  комісії не більше 5 хвилин. Усі численні копії автобіографій та заяв «провсяк випадок» стали непотрібними, так як до того часу комісія настільки втомилася, що вже не  чіплялась до дрібниць.

Ми залишились чекати довідок з підтвердженням, що документи прийняті, і задля цього пробули  у міськраді ще   2 години. Пили чайок, відпочивали на карематах і дивували  «чорні костюми». І закінчився би вечір спокійно,якби не прийшов голова ВО «Свобода»,не порвав список і не влаштував скандал з головою комісії, мовляв, його партію не реєструють, прагнуть підставити і тому подібне.  Він був агресивним та радикальним, як справжній націоналіст, щоправда пом’ятого виду (схоже на нерви та безсонні ночі).  Звісно, готовий був боротися за свою правду, але методом знищення єдиного «документу, за яким ми жили ці декілька днів.Що ж, довідки отримані, чекаємо 2 дні (це строк розгляду кандидатури), щоб стати або не стати кандидатами в депутати. Чекаємо і на вашу  підримку.

(Матеріал взято з Дніпропетровського Медіа-Порталу Новин від К12)