Щоб дехто жив у Раю, потрібно, щоб хтось страждав у Пеклі.
- 27.06.13, 16:40
Вера - это личное дело каждого. А религия не более чем форма власти и управления людьми.
Ще у школі їх, як магнітом тягнуло одне до одного. Спочатку вони просто дружили, завжди знаходили багато спільних точок доступу. Потім відчули, що в їхніх стосунках зароджується щось більш серйозніше, ніж дружба, і між ними утворилась своя багатогранна мережа передачі даних. Хтось позаздрить, хтось порадіє, хтось не здивується ще одній звичайній історії кохання. Але існував один момент, щодо якого вони були виховані по різному. Він вірив у Бога, але не вірив у Релігію, вона цілком належала і першому, і одному з десятків тисяч напрямків другої.
Він не ставив перед нею категоричних ультиматумів. Вона ж сприймала це на свою користь. В один момент у цій війні з самою собою, як їй здалося і як повірив він, вона прийняла для себе рішення залишитися з ним, при тому не відхиляючи намертво забитий заіржавілими цвяшками у своїх поняттях намальований кимось правильний духовний світ. Після школи обоє поступили у один з вишів. Кілька щасливих років романтичних стосунків пролетіли непомітно. Зовні не було зрозуміло, що його душу щось турбувало в цей період. Вони впізнали один одного, здавалося б ще більше, прив"язалися ще сильніше. Знайомі та друзі вже давно почали сприймати їх як пару і пророкували весілля в найближчому майбутньому. Але виховання і вірування взяли своє, і пророцтво не визнали.
І одного разу вона змусила себе зробити остаточний вибір - зберегти своє кохання, чи залишитись вірною чужим принципам і одній з релігійніх ідеологій, на користь останнього. Можливо, їх історія має вигляд несправжнього кохання. Але ілюзія кохання не розбиває вщент серця. Хтось скаже, вона ще пошкодує і повернеться, але він більше не повірить їй, бо вже повірив одного разу. Більше того, він тепер не повірить у почуття і не довірить своє серце нікому, адже він вже знає, як боляче бути відданим.
Та що це за релігія, коли те, заради чого будувався мільйони років цей світ, руйнується однією йотою, сказаною устами людини.
Він не ставив перед нею категоричних ультиматумів. Вона ж сприймала це на свою користь. В один момент у цій війні з самою собою, як їй здалося і як повірив він, вона прийняла для себе рішення залишитися з ним, при тому не відхиляючи намертво забитий заіржавілими цвяшками у своїх поняттях намальований кимось правильний духовний світ. Після школи обоє поступили у один з вишів. Кілька щасливих років романтичних стосунків пролетіли непомітно. Зовні не було зрозуміло, що його душу щось турбувало в цей період. Вони впізнали один одного, здавалося б ще більше, прив"язалися ще сильніше. Знайомі та друзі вже давно почали сприймати їх як пару і пророкували весілля в найближчому майбутньому. Але виховання і вірування взяли своє, і пророцтво не визнали.
Та що це за релігія, коли те, заради чого будувався мільйони років цей світ, руйнується однією йотою, сказаною устами людини.
8
