Затихли дерева, нечути птахів. Дихання вітру, траву не колише. Нечути у лісі людських голосів, На приречену землю спустилася тиша. В ній я сиджу на зеленій галяві, Серце та очі – від світу закрив. Мрії дитинства то ясні то мляві, Йдучи життям так безжально згубив. Небо шарахнуло ніби від болю, Землі посилаючи збуджений грім. І, - мов сльозами, своєю...

Читати далі...