Самотнім маревом в нічному оксамиті блукатиму до самої зорі… Які ж бо неповторно-дивні миті, коли шепочуть казку ліхтарі, коли ледь чутним подихом зітхає замислена верба у тишині і тягнеться земля до небокраю, щоб цілувати мрії в вишині. Розпатлане проміннячко-волосся росинки будуть у вінок плести і відшліфовані мотиви стоголосся гармонією литимуться в сни… Блукатиму… летітиму… нап’юся цілющої енергії землі, а потім щиро й сонно посміхнуся і...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Я вже чую ніжний запах осені У сплетінні літньої палітри, У журливих колисанках вітру. У небес розхристаної просині. Запізнілими стежками-долями Літа синьоокеє світання Залишає теплі на прощання Спогади, мереженії зорями. Заглядає осінь у віконечко, Їй немає в світі цьому рівних, Не буває барв таких чарівних Ніж сплетіння фарб осінніх з сонечком Не тавруйте осінь серця холодом, Не малюйте душу їй сльозами, Бо її вітри – мелодій гами, Бо дощі у неї...

Читати далі...

Відцвітає вже літо серпневими квітами, Росяною водою до блиску умитими, Щойно скошених трав ароматами пізніми І дощами ще теплими, тільки вже грізними…. Відцвітає… А в серці лишається спомином, Солов’їної пісні відлунням чи гомоном, Журавлиної казки кому тільки тугою, А кому дорогою порадою мудрою. Пломеніє ще літо… А роси світанками Холодніше все дихають з кожними ранками, І стають тихі зорі такими далекими… Відлітає вже літо у далеч лелеками…

[Приєднана картинка] Заблукало літо у колоссі Золотих не стиглих ще пшениць. Потонуло в гомінкому стоголоссі, Що чарує краще чарівниць. Я стояла на краєчку мрії, Де межі не було небесам, Де не було горизонту жодних ліній, А лиш світу літнього краса. Я дивилась поглядом волошки Вздовж хмарин невидимих доріг, Небо, тому погляду під колір трошки, Тоді падало дощем мені до ніг. Я стояла. Вітер гнув колосся… Спраглі губи… блиск очей мов свіч… Руки-крила і розпатлане...

Читати далі...

У травневому подиху сонце заходить, На прощання умившись весняним дощем. Шкода тої весни… Знов мені це доводить В серці тихий і якось пронизливий щем… Шкода мрій весняних, що леліяли зорі, Пелюсток яблуневих у сяйві ночей, І вишневого цвіту в вечірнім просторі, І фіалок задуманих синіх очей… На прощання обійму я травень думками, Що лягають рядками жалю на папір, А він смуток розвіє й помчить знов вітрами, Хай востаннє, та так незабутньо до зір!

Травневим променем жасмин Із насолодою впивається, А гладь озер аж до глибин Очима неба усміхається. Мотиви пізньої весни У ароматі вітру вільного Цілують крапельки роси З кортежу квітів й трав весільного. Іскринки зоряні здаля Співають гімн весні заквітчаній. Сьогодні небо і земля Любов’ю й ніжністю повінчані!

Чаклує ніч над сонно-в’ялим містом: То ліхтарі запалить яскравіше, То зазирне в віконце срібним блиском Зорі небесної, що золота ясніша. На склі вона малює дивні квіти, Що перлами-росинками іскряться, А в місячного сяйва оксамиті Купає нотки серенади щастя… Чаклує ніч… Їй ніжний подих вітру Неначе джин виконує бажання, Натхненням зір наповнює палітру, Де ніч змішає сутінки з світанням. Дивлюсь в вікно. Із ніччю вип’ю кави І знов про ранок в неї запитаю, А дощ мені настукає...

Читати далі...

Чуєш тишу? Це ніжна весна У сльозах і усмішках тріпоче. Знаєш, серце у неї без дна, В неї руки п’янкіші вина, В неї виткані зорями очі. Віриш, мрії – це пісня її, Сонця блиск – це душа її ніжна, Ти віддай їй думки всі свої, Від бажань і натхнення...

Читати далі...

Задихалося поле грозою, Спрагло кожну краплину п’ючи. Ліс в полон віддавався без бою Тій весні, що у грозах звучить. Небо наскрізь немов розривалось, Спалах блискавок землю сліпив. І у цілому світі, здавалось, Не лишилось нічого крім злив. Вітер подихом віти крислаті Гнув додолу, &nbsp...

Читати далі...