Така її доля... О, Боже мій милий! За що ти караєш її, молоду? За те, що так щиро вона полюбила Козацькії очі?.. Прости сироту! Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки, Одна, як та пташка в далекім краю. Пошли ж ти їй долю, – вона молоденька, Бо люде чужії її засміють. 

Чи винна голубка, що голуба любить? Чи винен той голуб, що сокіл убив? Сумує, воркує, білим світом нудить, Літає, шукає, дума - заблудив.

Щаслива голубка: високо літає, Полине до Бога - милого питать.  Кого ж сиротина, кого запитає, І хто їй розкаже, і хто теє знає.

О Боже мій милий! така твоя воля,  Таке її щастя, така її доля!