Заекранні світи спонукають мене знову й знову зветрати свій погляд до творчості моєї i.ua- подруги Тири ( в реалі: кінорежисера Тамари Довгич, якщо хто не знає!!!).
Не перестаю дивуватись розвитку її таланту, її насназі, її творчим пошукам…
Бо вона працює, працює, працює… Вона створює кіносвіти… Вона творить неповторний світ кіно, свій світ, світ Тамари Довгич! ...
Я вже порівнювала неодноразово її твори (і в коментарях, і в статтях, і взамітках) із фільмами найвизначніших режисерів в історії кіно, таких як Ейзенштейн, Годар, Фасбіндер… І це цілковита правда!!! (Настане, настане, вірю, час, коли для Тамариних фільмів прийде тріумфальний – зоряний -час).
Так-от, вчора я подивилась Фільм Тамари Довгич «Іспанія. Гранада.70 – 29».
http://video.i.ua/user/1173320/18530/176169/
Я написала в коментарях ось таке:
Тамара експериментує зі звуком. Наприклад, у фільмі «Іспанія. Гранада.70 – 29» щоб донести нам глибину поезії Лорки, вона застосовує 5 звукових доріжок. Звук тут діє на підсвідомість глядача у декількох вимірах сприйняття: титри-строфи (писані українською), мов батогом, стьожать по свідомості того, хто зараз спостерігає за їхнім плином на екрані, натомість звук дає глибші проекції поезії Федеріко Ґарсіа Лорки: це рядки поезій ( мовлені російською з певним акцентом), це шуми дійсності : свист вітру, відгук дощу , стукіт, звуки гітари, музика й голоси зі світу реальності, (гуки людей!) що заточують поета за ґрати його рамок! (Маю на увазі рамки реальності) !!! Тому цей трек має дуже глибокий підтекст, основним мотивом якого (підтексту) є конфлікт між дійсністю і творчістю взагалі, з одного боку, і невід’ємність світу реального від світу поезії,– з іншого. Така собі палиця з двома кінцями… І така-от неоднозначність у трактуванні і поезії Лорки, і його існування (Лорки-поета, Лорки- художника) у світі побуту, світі, де все купляється і продається, у світі, де митця оковують ланцюги реальних приписів сприяє глибокому узагальненню поезії Лорки як взірця художніх творів взагалі, і місця митця у реальному світі людей…
(Ці коментарі я записала для спеціальної статті про творчість Т.Довгич)
Сьогодні я подивилась фільм «Чуєш, брате, мій».
http://video.i.ua/user/1173320/18529/176717/
Фільм присвячений творчості американської співачки Квітки Цісик, над яким Тамара працювала вже давно (багато кому це відомо на i.ua, бо ми часто в ефірі обговорювали цю тему. Крім того, Тамара вже зробила ряд треків на пісні Квітки («Журавлі», «Тече річечка», «Козаченьки» тощо).
Так-от, сьогодні я подивилась фільм «Чуєш, брате, мій». І я відверто можу сказати, що в цьому фільмі Тамара Довгич нарешті вийшла за рамки звичайних треків, вона зуміла перетворити реальність звичайного комп’ютерного простору у простір високого поєднання світів, реальностей, історичних меж і навіть національних рамок.
Мисткиня поєднує непоєднане, здавалось би: фото американських індіанців плавно переходять до зображень давніх листівок Української республіки з побажаннями Нового року, фото Матері Черрокі знічев’я передає естафету зображенню гуцулів з трембітою, звуковим ірокезьким молитвам приходить на зміну мелодія «Журавлів» у виконанні Квітки Цісик, звуковим фоном до якої йде підспівка пісні «Журавлі» з фільму Івана Миколайчука «Така пізня, така тепла осінь»… І ця кульмінаційна точка фільму таки робить свою справу. Вона вказує, що реальність немає меж. Немає значення чи мелодія народжена в Україні, чи на далекій американській землі… Немає значення, де ти живеш , адже планета Земля – твоя колиска. (!!!)
Ще раз хочу наголосити: Тира продовжує пошуки в царині звуку, вона сміливо накладає одну звукову доріжку на іншу, що створює контрапункти не тільки між зображенням і звуком , а й у сфері лише звукового супроводу: це одна й та сама пісня у виконанні різних співаків, що співали цю пісню в один і той самй час (80-ті роки минулого сторіччя), діючих осіб треку, що мешкали на різних боках планети, постатей, що так любили Україну… Але Одна (Квітка) її ніколи не бачила , інший [(Іван) – режисер фільму і «головний акторський образ України того часу» – Іван Миколайчук)]жив тут, але не був вільним по-справжньому, і лише у творчості й Один (Іван) й Одна (Квітка) змогли проявити цю любов до своєї Батьківщини повною мірою….
У зображальному ряді Тира також продовжує проводити відльотні експерименти (!!!).
У своїй творчості режисер давно вийшла за межі простого склеювання красивих фото, вона сміливо застосовує титри і навіть кадри, зняті просто з комп’ютера, де зображено сценарну заявку на фільм «Ті речі, які ми знаємо про неї» .(Зазначу підтекст даного акту: зображена заявка на документальний фільм про творчість Квітки Цісик). Назвою до заявки послужив парафраз назви фільму Ж..Л. Годара «Ті дві-три речі, які я знаю про неї». І в цьому парафразі також є ще один, як на мене, значніший підтекст: Тирині треки ведуть свій художній пошук саме із авангардних творів Годара , фільми котрого вона, до речі, майже не бачила, але кіно вона відчуває на клітинному рівні, тому, мабуть, так стається, що Тира і Годар кінематографічні істоти, і їхня творчість сягає першоджерел кіно – скажімо, інтелектуального монтажу Ейзенштейна чи теорії Кіно-ока Дзиґи Вертова.
Я можу писати ще багато й багато про цей новий фільм Тамари Довгич, і я обіцяю, що зроблю це… Ось тільки ще раз подивлюсь фільм «Чуєш, брате, мій…»
http://video.i.ua/user/1173320/18529/176717/
Не перестаю дивуватись розвитку її таланту, її насназі, її творчим пошукам…
Бо вона працює, працює, працює… Вона створює кіносвіти… Вона творить неповторний світ кіно, свій світ, світ Тамари Довгич! ...
Я вже порівнювала неодноразово її твори (і в коментарях, і в статтях, і взамітках) із фільмами найвизначніших режисерів в історії кіно, таких як Ейзенштейн, Годар, Фасбіндер… І це цілковита правда!!! (Настане, настане, вірю, час, коли для Тамариних фільмів прийде тріумфальний – зоряний -час).
Так-от, вчора я подивилась Фільм Тамари Довгич «Іспанія. Гранада.70 – 29».
http://video.i.ua/user/1173320/18530/176169/
Я написала в коментарях ось таке:
Тамара експериментує зі звуком. Наприклад, у фільмі «Іспанія. Гранада.70 – 29» щоб донести нам глибину поезії Лорки, вона застосовує 5 звукових доріжок. Звук тут діє на підсвідомість глядача у декількох вимірах сприйняття: титри-строфи (писані українською), мов батогом, стьожать по свідомості того, хто зараз спостерігає за їхнім плином на екрані, натомість звук дає глибші проекції поезії Федеріко Ґарсіа Лорки: це рядки поезій ( мовлені російською з певним акцентом), це шуми дійсності : свист вітру, відгук дощу , стукіт, звуки гітари, музика й голоси зі світу реальності, (гуки людей!) що заточують поета за ґрати його рамок! (Маю на увазі рамки реальності) !!! Тому цей трек має дуже глибокий підтекст, основним мотивом якого (підтексту) є конфлікт між дійсністю і творчістю взагалі, з одного боку, і невід’ємність світу реального від світу поезії,– з іншого. Така собі палиця з двома кінцями… І така-от неоднозначність у трактуванні і поезії Лорки, і його існування (Лорки-поета, Лорки- художника) у світі побуту, світі, де все купляється і продається, у світі, де митця оковують ланцюги реальних приписів сприяє глибокому узагальненню поезії Лорки як взірця художніх творів взагалі, і місця митця у реальному світі людей…
(Ці коментарі я записала для спеціальної статті про творчість Т.Довгич)
Сьогодні я подивилась фільм «Чуєш, брате, мій».
http://video.i.ua/user/1173320/18529/176717/
Фільм присвячений творчості американської співачки Квітки Цісик, над яким Тамара працювала вже давно (багато кому це відомо на i.ua, бо ми часто в ефірі обговорювали цю тему. Крім того, Тамара вже зробила ряд треків на пісні Квітки («Журавлі», «Тече річечка», «Козаченьки» тощо).
Так-от, сьогодні я подивилась фільм «Чуєш, брате, мій». І я відверто можу сказати, що в цьому фільмі Тамара Довгич нарешті вийшла за рамки звичайних треків, вона зуміла перетворити реальність звичайного комп’ютерного простору у простір високого поєднання світів, реальностей, історичних меж і навіть національних рамок.
Мисткиня поєднує непоєднане, здавалось би: фото американських індіанців плавно переходять до зображень давніх листівок Української республіки з побажаннями Нового року, фото Матері Черрокі знічев’я передає естафету зображенню гуцулів з трембітою, звуковим ірокезьким молитвам приходить на зміну мелодія «Журавлів» у виконанні Квітки Цісик, звуковим фоном до якої йде підспівка пісні «Журавлі» з фільму Івана Миколайчука «Така пізня, така тепла осінь»… І ця кульмінаційна точка фільму таки робить свою справу. Вона вказує, що реальність немає меж. Немає значення чи мелодія народжена в Україні, чи на далекій американській землі… Немає значення, де ти живеш , адже планета Земля – твоя колиска. (!!!)
Ще раз хочу наголосити: Тира продовжує пошуки в царині звуку, вона сміливо накладає одну звукову доріжку на іншу, що створює контрапункти не тільки між зображенням і звуком , а й у сфері лише звукового супроводу: це одна й та сама пісня у виконанні різних співаків, що співали цю пісню в один і той самй час (80-ті роки минулого сторіччя), діючих осіб треку, що мешкали на різних боках планети, постатей, що так любили Україну… Але Одна (Квітка) її ніколи не бачила , інший [(Іван) – режисер фільму і «головний акторський образ України того часу» – Іван Миколайчук)]жив тут, але не був вільним по-справжньому, і лише у творчості й Один (Іван) й Одна (Квітка) змогли проявити цю любов до своєї Батьківщини повною мірою….
У зображальному ряді Тира також продовжує проводити відльотні експерименти (!!!).
У своїй творчості режисер давно вийшла за межі простого склеювання красивих фото, вона сміливо застосовує титри і навіть кадри, зняті просто з комп’ютера, де зображено сценарну заявку на фільм «Ті речі, які ми знаємо про неї» .(Зазначу підтекст даного акту: зображена заявка на документальний фільм про творчість Квітки Цісик). Назвою до заявки послужив парафраз назви фільму Ж..Л. Годара «Ті дві-три речі, які я знаю про неї». І в цьому парафразі також є ще один, як на мене, значніший підтекст: Тирині треки ведуть свій художній пошук саме із авангардних творів Годара , фільми котрого вона, до речі, майже не бачила, але кіно вона відчуває на клітинному рівні, тому, мабуть, так стається, що Тира і Годар кінематографічні істоти, і їхня творчість сягає першоджерел кіно – скажімо, інтелектуального монтажу Ейзенштейна чи теорії Кіно-ока Дзиґи Вертова.
Я можу писати ще багато й багато про цей новий фільм Тамари Довгич, і я обіцяю, що зроблю це… Ось тільки ще раз подивлюсь фільм «Чуєш, брате, мій…»
http://video.i.ua/user/1173320/18529/176717/
9
