теплом повіяло...і сонечко всміхнулось.
та й покотилась хвилею весна.
земля, що холодом давно намерзлась,
враз ожила, дихнула, зацвіла.
той цвіт - у перших котиках вербових,
що туляться до гілки, як дитя
                                          до матері,
уперше світ побачивши великий,
очима сизими пізнавши майбуття.
той цвіт - беріз сережки білокорих,
ще не прокинулись від снів зимових,
та вже почули силу веселкову,
стрічають вЕсну у ясних обновах!
той цвіт - блакитні очі березневі,
що розпустились пролісками в лісі.
так довго пробивалися крізь листя
й зазеленіли у весняній пісні.
той цвіт - усміхнене лице дівоче,
бо молодість, як та весна щаслива.
і не лякають вже холодні ночі,
бо вранці прийде життєдайна сила.
то ж, весно, йди землею певним кроком,
тебе чекає все, як ту надію.
і кожен в серці промінець леліє,
і виколисує завітну мрію.
бо ти, як символ нового й живого,
що з року в рік вершиш своє знамення,
перемагаєш все старе й безлике
і для душі даєш нове натхнення.