Хто сказав що сильні не плачуть? Плачуть… Плачуть так, що вам і не снилося… Тільки цього ніхто не бачить… Вони теж помиляються і спотикаються, але, на відміну від багатьох, вони обтрушуються і продовжують свій шлях, як ні в чому не бувало… У їх мізках особливий блок… Блок захисту від зовнішнього світу... Вони можуть гніватися, коли щось не виходить, можуть бити кулаками в двері або мовчазно переносити неприємності, але вони ніколи не побіжать скаржитися комусь, вважаючи за краще самостійно розгрібати життєві проблеми… Це не пафос, а правда, правда життя, просто для них табу - віддавати свій хрест… Їм важливіше спокій і благополуччя близького оточення, тоді як самі без замішання висуваються на передову …

Біль, брехня, страх, зрада – все як на боксерському рингу, коли доля б'є з двох рук… Стійко переносиш вибудовуючи захист та міняючи  стратегію, але в певний момент падаєш, пропустивши удар... Падаєш не тому що слабка, а тому що потрібний передих - перезавантаження… Падаєш, коли накрило так, що сил немає, і хочеться наревітися, прооратися та зрештою пробити ненависну стіну глухоти… Падаєш, щоб знову піднятися і явити світу бездоганну посмішку…

Сильних доля ламає жорсткіше, сильніше, болючіше, перевіряючи на міцність, даючи можливість відступити, зламатися, здатися, відмовитися і випустити з рук свій хрест... Але вони йдуть далі, не зрікаючись ноші, тому що колись зробили свій вибір. Вибір бути сильними…