Знаешь, сон – приют молчанья,
Он как дождь с тобой грустит,
Будто в зеркале хрустально
Тенью боль как явь скользит.
Ручейком звеня, неслышно
Слово льется здесь и там,
И прощеньем память дышит,
Гордость уронив к ногам.
Где-то в зеркале запретном
Ты увидишь явь без снов,
В ней цветет любовью лето!
Память ранит больше слов.
Т.Е.С. 31.07.08
Василь Махно
поезія – мабуть перейде в слова і зникне в провінції
від постійного пошуку сенсу життя і провізії
де все сходить з рук
бліді поетески помалу спиваються
співають пісні – акушерством займаються
і блядством - як вислід душевних мук
їхні жести і рухи напрочуд театральні
а у віршах і пози й відмінки давальні
знахідних нема
для мужчин що люблять словесний стриптиз та еротику
їхній стиль мішанина барокко і ґотики
одне слово: пітьма
ну а ти хто вірний музиці і хорею
ритмові рухів що збивають ґонор - а гонорею
пеніцилін
йдеш цим містом як в’язень на страту
губиш пам’ять – постійно піддатий
блін
значить місто будинків темних вулиць й приблудних псів
відбивається в склі стакан; на який ти завчасно
сів
і не зліз братан
ті сирени залили бетоном вуха твої
ну а зранку від віршів їхніх і пива млоїть
і скидає листя каштан-капітан
вже два тижні як ти підвищив його у званні
він мокне на варті - а ти не просихаєш в вині
і про неї мені не кажи
друг підливає - змієм шепоче та всі вони бляді
капітане – шикуйтесь - ми на параді
та чому цього літа сніжить
Василь Махно
дівчинка котра поправляла на ключицях плаття
витончений смак і ума – палата
боязка наче миш
Маяковського знала напам’ять - загубилася наче
перстень
і його не знайдеш серед ґрунту чи персті
серед міст - хоч Нью-йорк - хоч Париж
але ми про втрати забудем - сьогодні повернення
усі ліхтарі - мов прожектори - звернені
на слово і стіл
п’яно вірші горланить молодість схиблена
і та дівчинка тиха на плече твоє схилена
ви наче святі
поетески шиплять і від нежитю шмаркають
і листи тобі пишуть з проханням і сваркою
натякають на секс
а до “Музи” гонець вже підходить затарений
смисл життя і поезії – ну, занадто затьмарений
а в руці його кекс
ця компанія завжди приходить з околиць
кілька пляшок закуска і збиті приколи
- регіт сміх -
метафізика фізику мочить в сортирі
потім кілька студенток на спільній квартирі
і тіла їх мов сніг
потім знову похмілля з десятої в центрі
і юродивих сонм з православної церкви
просять гріш
і сидиш при стакані і стримуєш подих
знаєш що є поезія? – видих свободи
й гріх
нізащо не віддаш ці роки серед вулиць
революцій і цирку - як запах притулиш
пульсуючу жилку
наче ви ще цілуєтесь в темному ліфті
так невміло з гачків розcтібається ліфчик
пахне жінка
ця любов що не мала замків і кордонів
запобіжних таблеток - зарубіжних кондонів
лиш тепло
і шептання на вухо: чи ти мене кинеш?
поцілунком невмілим їй вухо заслинеш
облом
і якщо б повертатись в це місто: що світить?
поетесок побільшало - зменшилось свити
цезар сам
ще шпана що вживає фруктовий йогурт
що ти з ними – постарілий йолоп –
- за приблудного пса -
і чужинцем здалека ти їм видашся - будуть праві; -
це є старості знак – сивина на твоїй голові
дім – книжки
позолота реґалій – пішов ти із ними мудак
не повернешся ти у це місто ніяк
грайте марша труби й кишки
Вновь стихают горести
И обид следы,
Так пропали без вести
Чувства глубины' .
Плачет дождь за окнами,
Хмурится рассвет,
Бродят чувства около
Снов прошедших лет.
Вспомню о мечтаниях,
Что цвели в душе,
Холод расставания
Сменит тьма уже.
Я сейчас спокойно
Обернусь назад-
Где искрилось счастье
Кружит листопад.
т.е.с. 24.07.08
Мое слово легкой строчкой
Тихо ляжет у окна,
В вихре мыслей, многоточий
Чувство пропасти без дна.
На скале стоишь у края,
И обрыв застлал туман,
Сдесь паришь над всем, не зная,
Шагнешь вниз иль к небесам.
Без решений и ответов
На вопрос, молитвы, сны
Ждешь, давно утратив лето
У дверей к душе весны.
Из-за тучи солнце глянет,
Сквозь туманы - блеск волны,
Это ль мир, где ночь и пламя
Одиноким не страшны?
На вопрос немой ответа
Ждешь меж небом и землей,
Ждешь, давно утратив лето,
Грезя бездной лишь одной.
т.е.с. 31.07.08
Василь Махно
якщо в євангельській притчі – що саме читають у сільській церковці –
батько вибігає назустріч синові та наказує слугам перевдягти його й заколоти для нього ягня
то мені мусить світити бодай слабке світло в якійсь із кімнат на шостому поверсі
але темно – ніхто не чекає: або поснули – бо вже за північ – або поїхали кудись
і ключі не залишили у сусідів
може піти до найближчих приятелів: вони так радо приймали мене на нічліг поки ще не були одружені й так вдячно слухали мої вірші
однак на митниці конфіскували мій записник (боротьба з тероризмом) а напам’ять ані адрес ані телефонів не згадаю
якщо читають євангельську притчу про блудного сина в сільській церковці
то мусить хтось відчувати найпекучіші слова
і стояти на дворі з непокритою головою
на яку сиплеться сніг
В тишине коснись рукой,
В темноте зажги огонь,
Только мы его узрим -,
Тот, кто любит и любим.
Слышишь шепот звездопада?
Слышишь шорох где-то рядом?
То крадется нелюдим
Сон, что любит и любим.
Посмотри, мечты сиянье -
Нас наполнит ожиданье;
Мы кружимся и летим
Тот, кто любит и любим.
Т.Е.С. 10.04.20 07
Й. Бродський
Євгенію Рейну, з любов’ю
Пливе в журбі непояснимій
поміж цеглової надсади
нічний кораблик незгасимий
із Олександрівського саду,
нічний ліхтарик нелюдимий,
що на троянду жовту схожий,
над німбами своїх любимих,
в ногах прохожих.
Пливе в журбі непояснимій
п’яниць, сомнамбул хор бджолиний.
Столиці сонної світлину
невесело зробив чужинець,
і, на Ординку увігнавшись,
таксі хворіє верхівцями,
ряди хоромів, обійнявшись,
стоять з мерцями.
Пливе в журбі непояснимій
співець столичний сумовитий,
біля крамнички з керосином
двірник сумує кругловидий,
пливе по вулиці публічній
коханець сивий і вродливий,
і шлюбний поїзд опівнічний
пливе в журбі непояснимій.
Пливе, де тьма замоскворецька,
пливе у горі самовито,
говірка тулиться єврейська
до жовтих сходів сумовитих,
і від кохання до журботи,
під Новий рік, в кінці суботи,
пливе гоноровита краля,
у власних згублена печалях.
Пливе в очах холодний вечір,
тремтять сніжинки на вагонах,
морозний вітер, зблідлий вітер
червоні обійме долоні,
і ллється мед вогнів на плечі,
і пахне солодко халвою;
нічний пиріг несе Святвечір
над головою.
Твій Новий рік по темно-синій
воді в нуртовищі міському
пливе в журбі непояснимій,
немов життя почнеться знову,
неначе будуть світло й слава,
і вдалий день, і вдосталь хліба,
немов життя хитнеться вправо,
хитнувшись вліво.
переклад Б. Щавурського
Мойсей ФІШБЕЙН
…і щастя це — хвилини півтори.
Склепивши очі, тихо повтори:
околиця… напівзабуті лиця…
овече хутро… сині хутори…
багаття… бринза… сутінки… суниця…
Ти вернешся. Воно тобі насниться.
Форель… зело… криниця… Повтори.
Святвечір 1998 року,
Altenerding
.
Мова справжнього румуна
потребує гідних слів.
Хай невіглас суржикує-
мову кривдити не смій.
Привітаю чемно того,
я, румунський селянин-
хам згадає нашу мову:
вигне мат у сім колін.
.
Навкіл любоньки кружляє,
каже солодко у лад-
дурню лайку пробачаю
за десяток серенад.
НЕма в світі іншой мови
до твоїх, румунскьких, вуст.
Не вагайся, не сторонься
слова- це ж бо твОя суть.
.
І натхнення , і кохання,
спів, і шепіт, і вірші:
пан пасує до каптана-
говір нам по мірці шит.
Пал, кохання в надія,
миті блиск і часу плин,
плід і корінь- РумунІя,
мед румунський ,і полин.
.
Мову крутячи румунську,
чистий прадідів говІр
чи по моді-то французьській,
чи ж на лАтинський манір,
пан, зап"явши розум фраком,
сміє грамоти повчать-
в тому одязі чортяка
най годує собачат!
.
Родоводу щоб не збутись,
мови рідной ся тримай.
Говорімо по-румунськи:
кожен нАрід, мову знай!
