Жертовник на городищі Караван                                  

Шрамко Б.А.

   

        Матеріали отримані автором у результаті розкопок в 1954-1955 р.          на городищі Караван оригінального жертовника, пов'язаного із          землеробським культом.    

   

Розкоп "К" на городищі Караван із залишками      жертовника IV в. до н.е. 

    Городище розташоване, як звичайно, на вузькому мисі в покритій лісом      місцевості біля витоку р. Мерефи, недалеко від с. Караван Харківської      області. Дані розкопок дозволяють вважати, що городище виникло не пізніше V      в. до н.е., хоча серед знахідок переважають матеріали IV - II ст. до н.е.      Культове спорудження було виявлено в північно-західній частині головного      двору городища. Ще до розкопок тут були примічені невеликі западини заплилих      ям округлої форми. Розкопки показали, що культове місце з північно-західної      сторони обгороджував серповидний вал, споруджений із глини і обпалений до      червоності. Довжина вала досягає 45 м, а ширина 2,90 м. Висота коливається      від 0,40 до 0,55 м. Із внутрішньої сторони до вала примикає великий зольник,      що місцями навіть перекриває серповидний вал. Приблизно в центрі внутрішня      дуга вала злегка ввігнута й навпроти цього місця в зольнику послідовно були      вириті ще в давні часи три ями.     До північного сходу від третьої ями був споруджений із глини овальний у      плані жертовник, до якого вела доріжка, вимощена пісковиковим каменем.      Жертовник за формою нагадував велику тарілку й був обпалений до червоності.      Найбільший діаметр його - 1,53 м, а товщина коливається від 5 до 10 см. На      жертовнику в стародавні часи тривалий час горів сильний вогонь, від чого      поверхня його розжарилася, розтріснулася й була покрита товстим шаром чистої      золи від згорілої соломи. Користувалися цим жертовником довго й періодично      лагодили його, видаляючи розтріскані частини й заміняючи їх свіжою глиняною      обмазкою. Про це свідчать знайдені в розкопі шматки обпаленої глиняної      обмазки, у якого гладка поверхня, як і в жертовника, покрита світло-сірим      нальотом від золи.     Весь великий зольник, розташований біля жертовника, утворився поступово з      невеликих порцій золи, що періодично скидалася з жертовника. При здійсненні      релігійних обрядів, безсумнівно, використовувалися не тільки предмети      спеціального культового призначення, але й ті, які повсякденно вживалися в      побуті. Тому у відкладеннях зольника поряд з кістковими залишками тварин      зустрічаються залишки звичайного глиняного посуду, глиняні прясельця,      грузила й т.п. Знайдені й металеві речі: залізні ножі, срібна прикраса у      вигляді місяцеподібної підвіски й тригранний втулчатий наконечник стріли із      бронзи.     Крім цих звичайних побутових і господарських речей, у зольнику знайдена      велика кількість особливих культових предметів. До них належать мініатюрний      посуд висотою 2-4 см у вигляді горщиків або мисочок, що імітують кухонне      приладдя. Про те, що цей мініатюрний посуд був не іграшками, а пов'язаний з      культом, свідчать часті знахідки їх саме в зольниках, а також знахідки в тих      курганних могилах, де були поховані дорослі небіжчики. До групи культових      речей, безсумнівно, належать також невеликі глиняні коржі, при виготовленні      яких до глини домішували зерна, а також частини стебла й листя рослин. Під      час випалу ці рослинні залишки вигорали, але відбитки їх добре видні на      деяких коржах.     При розкопках жертовника були знайдені також уламок глиняної антропоморфної      фігурки й невелика культова глиняна ллячка, що нагадує справжні ківшики, що      застосовувалися в древній металургії для розливання металу. Знайдену тут      ллячку неможливо було використовувати в реальному металургійному      виробництві, тому що вона була дуже тендітна, ледве обпалена.     Серед інших культових предметів, виявлених при розкопках навколо жертовника,      особливо приваблюють глиняні моделі зерен різних культур. Вони виготовлені      дуже ретельно, з тонко відмученої глини з великою кількістю органічної      дрібнозернистої домішки, що під час випалу моделей вигоріла. Тому глиняні      зерна дуже пористі, тендітні й легко розламуються на дрібні шматочки. Усього      під час розкопок було знайдено більше 170 глиняних моделей зерен та їхніх      уламків...     Все це говорить про те, що на городище Караван вдалося виявити оригінальний      комплекс, пов'язаний з культом вогню й землеробства. Значення знахідок на      жертовнику розкривається ще ясніше при зіставленні їх з іншими фактами,      засвідченими в письмових, археологічних і етнографічних джерелах.     Ми вже говорили про те, що племена, що жили в ранньозалізній добі на      території Скіфії, більше всіх інших богів почитали богиню Табіті, котру      Геродот ототожнює з грецькою богинею домашнього вогнища Гестією. Це      ототожнення, звичайно, не випадково. Відомо, що Гестія займала важливе місце      в релігійному культі греків. У кожному будинку священним місцем вважалося      вогнище, і шанування богині виражалося, зокрема, у підтримці на ньому      невгасимого вогню. Крім того, культ Гестії виходив за межі окремої родини,      окремого роду й мав загальногрецьке значення. На честь Гестії горів вогонь у      суспільному будинку кожного міста. Залишаючи своє місто, щоб заснувати      де-небудь колонію, громадяни брали із собою вогонь зі священного вогнища,      щоб запалити його на новому поселенні. Геродот, одержавши якісь відомості      про скіфську релігію, побачив щось загальне в знайомому йому з дитинства      культі грецької богині домівки й у культі великої скіфської богині.     Археологічні дані переконливо підтверджують вказівки Геродота про широке      поширення шанування Табіті. Сліди культу домівки патріархальної сімейної      громади у вигляді своєрідного кімнатного зольника були виявлені Б.Н.      Граковим при розкопках одного з жител на Каменському городищі. Характерні      зольники були відкриті на Північному Кавказі. Особливо широке поширення      зольники одержали в землеробських племен лісостепової смуги Східної Європи.      На городищах Нижнього Дону, Кубані й Придніпров'я були знайдені різні круглі      тарілкоподібні глиняні жертовники. Нарешті, глиняні жертовники, аналогічні      розкопаному на городищі Караван, зустрічалися на кількох городищах      дяківської і городецької культури. Зольники, що зустрічаються на селищах і      городищах скіфського часу, з'явилися в результаті існування своєрідного      звичаю, пов'язаного в остаточному підсумку з культом домашнього або родового      вогнища. Там, де вогонь є священним, цілком закономірно й шанобливе      відношення до золи, як частці цього вогнища. Її не можна розкидати де      потрапило, а необхідно збирати в певному місці й берегти як святиню.     Як приклад подібного відношення до золи при існуванні культу домашнього      вогнища можна привести звичай, відзначений у свій час етнографами в      удмуртів. Місцем домашнього культу в них було вогнище, що містилося в      особливому курені біля житла. Це - місце перебування духу заступника родини      (воршуда). При переселенні родини золу зі старого вогнища вигрібають і      переносять на нове місце проживання. Якщо з великої патріархальної родини      виділяється мала родина, то ті що йдуть одержують частку сімейного вогню у      вигляді частини золи з вогнища. Нарешті, якщо родина вимирає, то зола із      сімейного вогнища переноситься в курінь, що є місцем загальнородового      культу.     У землеробських племен лісостепової смуги Східної Європи культ вогню      домашнього й родового вогнища ускладнювався ще з'єднанням його зі своєрідним      землеробським культом. Про це свідчать знахідки культових коржів і глиняних      моделей зерен різних злаків і бобових рослин на жертовнику городища Караван.      Аналогічні культові дії ми можемо вловити й в інших археологічних      пам'ятниках. Під час розкопок городища Жарище (у с. Пастирського) В.В.      Хвойко виявив у шарі скіфського часу глиняний жертовник, навколо якого в      ґрунті, поряд із золою й вугіллячками, попадалися обвуглені жолуді або      горіхи й зерна обвугленої пшениці. Такий же глиняний жертовник був знайдений      при розкопках Мотронинського городища в Чигиринському районі Черкаської      області. Він також був оточений золою, обвугленими стеблами й колоссям      пшениці.     У вогні багато древніх землеробів бачили особливу очисну, плідну силу й      разом з тим засіб, за допомогою якого можна встановити контакт із божеством      і випросити в нього бажане. Наприклад, у слов'ян існував звичай, за яким      перед самим початком посіву у вогонь кидали жменю проса, і це повинно було      зберегти поле від засмічування й забезпечити врожай проса «чистого як      золото». У сербів і в інших південних слов'ян у день зимового повороту сонця      запалювали в домашній печі дубовий опецьок і посипали його хлібними зернами,      борошном, сіллю й т.п., поливали вином і маслом, звертаючись із молитвами      про гарний урожай, про плідність череди і достаток у будинку. У Славонії      існував звичай, по якому хлібні зерна, призначені для посіву, посипали      попелом і кропили водою. У стародавніх греків при жертвопринесенні воду      освячували зануренням у неї палаючої головні з вівтаря. Присутнім роздавали      підсмажені зерна ячменя, яким посипали голову жертовної тварини.     У деяких випадках замість того щоб приносити в жертву справжніх тварин або      інші матеріальні цінності, їх заміняли різними статуетками, коржами й т.п.      виробами. Геродот, розповідаючи про те, що древні єгиптяни приносили в      жертву божеству Місяця й Діонису свиней, додає: «Бідняки по вбогості свого      господарства ліплять свиней з тіста, печуть і приносять їх у жертву».     У стародавніх греків Аполлонові й Артеміді у свято Фаргелій приносили      незрілі ще плоди й хлібні вироби. Своїми формами ці хлібці нерідко натякали      на ті або інші якості або обов'язки богів. Наприклад, Артеміді приносилися      круглі коржі або коржі з ріжками, для Аполлона робилися хлібці у вигляді      ліри, лука, стріли й т.п. Іноді хлібцям надавали форму тварин і жертвували      їх замість справжніх. У Фівах замість овець у жертву Гераклові приносили      яблука з уткнутими в них паличками, які позначали роги й ноги тварини. Такі      культові вироби іноді спалювалися, а іноді просто клали на жертовники.      Давньоримський письменник Катон у своєму трактаті дає докладні вказівки про      те, як перед оранкою, посівом і збиранням урожаю приносити в жертву      Юпітерові, богині проростання Церері й іншим богам м'ясо, вино й хлібні      коржі. При. цьому він не забуває й римську богиню домашнього вогнища Весту.     Очевидно, мешканці городища Караван, приносячи у жертву глиняні моделі      зерен, коржа й т.п. вироби, також намагалися забезпечити собі гарний урожай      різних культур, які вони обробляли. Таким чином, археологічні розкопки,      доповнюючи дані інших джерел, ясно свідчать про те, що в лісостепових племен      Східної Європи, у тому числі в тих, які жили в басейні Дінця, був      розповсюджений землеробський культ, пов'язаний з культом вогню й домівки.      Скіфська велика богиня Табіті, що згадується Геродотом, була, мабуть, не      тільки богинею домашнього вогнища, але й богинею життя й родючості, а отже,      і покровителькою землеробства.     Всі наведені вище факти - знахідки різних сільськогосподарських знарядь,      відбитки зерен на глиняному посуді, розвинений землеробський культ і т.п. -      свідчить про те, що землеробство грало досить велику, навіть основну роль у      господарстві місцевих племен.