ПАЗЛИУ нас із нею лінії одні - Ті лінії, що в’ються на долонях. Чому ж вони так дорогі мені, Чому тоді від них я у полоні? Думки у нас із нею теж одні, І мріями їх доля поєднала. Чому ж вони так дорогі мені, Чому мені завжди ії замало? Вуста у нас із нею теж одні Тоді, коли злилися в поцілунку. Чому ж вони так дорогі мені, Чому від них немає порятунку? У нас із нею все одне на двох. З таким коханням і життя замало. І скласти пазли так міг тільки Бог. Так скласти, щоб ніщо...

Читати далі...