а злодій сходами югнув... -
ніхто не бачив, ніц не чув!
- ...і скільки ж їх?... -
не стане чисел!
- ...а не суди!... -
і не суджу.
сиджу за столиком, пишу
епоху, міф та славу словом!
та олівцем простим в руці
слова, жбурляю камінці
у світ,
в забруднений світогляд... -
можливо там, у хащах тих,
у схові десь злодюжка ліг,
зарив, що вкрав
в глибокій ямі.
та визирає з-поміж спин -
чекає миті чи хвилин
від пограбованих шаноби.
......не дочекався.
втік.
сховав себе за нову долю
(лиш кілька баксів відслинив...
по чим тепер у світі воля?...).
...а я оце собі пишу.
сиджу,
слова у речення складаю
під мелодійний,
дивний рок -
сягає він аж до зірок!
в дрімоті слухаю,
кайфую........