Тінь забутого предка

         Для мене ця неймовірна і приголомшлива історія розпочалася доволі несподівано. Гортаючи сторінки газети українців Америки «Свобода», яка безперервно видається в США з 1893 року, я у номері від 26 травня 1984 року прочитав невеличку публікацію, озаглавлену доволі просто - «Роман Домбчевський». У ній розповідалося, що попереднього дня в США урочисто відзначили сторіччя від дня народження цього львів’янина – вдатного юриста, споборника української мови, публіциста. Я, щиро кажучи, здивувався, що ніколи не чув цього імені. Бо  прізвище його було, так би мовити, з викликом. Початкові літери вказували нібито на глибоке польське коріння. Адже корінь слова «домб» у перекладі на польську близький до значення – дуб, себто, неймовірно в’язкий та кріпкий. Хоча, як виявилося, то Роман Йосифович Домбчевський насправді чистокровний гуцул. Він народився 25 травня 1984 року в маленькому селі Ясенів Горішній на Гуцульщині, в Австро-Угорської імперії, тепер це Верхній Ясенів на Івано-Франківщині. Розташоване воно за дванадцять кілометрів від районного центру Верховина, за сорок п’ять від залізничної станції Ворохта, у долині річки Чорний Черемош.

         Вшановували у Нью-Йорку українці США Романа Домбчевського як відомого правника, споборника прав української мови, як національної. Хоча всі мої пошуки показали, що нині ніхто в Україні цю людину, на жаль, фактично не знає. Нікому її прізвище невідоме. І не лише на рідній Гуцульщині, а й на Львівщині, де провів він основну частину свого життя. Сказати б, тінь дочасно забутого предка.

         Роман походив з родини греко-католицького священика Йосифа Домбчевського. Мати його, Варвара, також з родини служителів культу цієї ж віри. Батькам дуже хотілося, щоб їхній метикуватий син був освіченою, грамотною людиною. Тому в дев’ятнадцять років, не по літах високий та кріпкий, він був уже у Львові, успішно склав іспити на юридичний факультет тамтешнього університету.

Юнак надто швидко освоївся до міського життя, і вже дуже швидко поринув у бурхливе студентське життя. Маючи природній дар до швидкого засвоєння наук, молодий гуцул легко опановував академічні знання, які дарували відомі правники того часу: Олександр Огоновський, Маврикій Алергант, Олександр Долівський, Марцелій Хлямтач, Станіслав Шаховський, Пшемислав Домбковський, Юліан Макаревич, Станіслав Дністрянський. З задоволенням поза програмою  відвідував лекції одного з найвидатніших істориків України, автора 10-томної «Історії України-Руси», сотень праць з історії, історії літератури, історіографії, джерелознавства Михайла Грушевського.

Університет Роман Домбачевський закінчив 1908 року не лише з ґрунтовними теоретичними знаннями правника, а й високим патріотичними переконаннями галичанина, шанувальника й поборника української мови. Поселився в містечку Миколаїв неподалік Львова, організував юридичну канцелярію. В краї якраз розпочинався шалений наступ на україномовне населення з метою  його полонізації, і молодий адвокат часто безкоштовно надавав послуги бідним місцевим селянам-українцям. До нього потяглися люди. Він часто бував у рідному університеті, де молодь організовувала акції протесту проти переведення навчання виключно польською мовою. Роман Домбчевський був автором ряду петицій до польської влади у Варшаві.

Поліглот в окопах імперіалістичної

У серпні 1914-го адвокат Домбчевський закриває свою контору, полишає молоду сім’ю і відправляється на фронт. В окопах зближується з активістами політичної організації Спілка визволення України (СВУ), головною метою якої було проголошення самостійності та соборності України. Приводом для виокремлення України як держави вони вбачали у використанні ситуації війни між Австро-Угорщиною та Німеччини проти Росії. Майбутнім устроєм незалежної країни представники СВУ бачили монархічну державу з однопалатним парламентом. Ось чому члени СВУ так гаряче згодом (29 квітня 1918 р.), сприйняли прихід до влади гетьмана Павла Скоропадського.

Але це було дещо пізніше. Тим часом, як високоосвіченого фахівця, СВУ направляє Романа Домбачевського на мобілізацію українських військовополонених з російської армії в таборах Австрії. Працювати доводиться в австрійському місті Франштадт. Політичні активісти, серед яких і високоосвічений пан Роман, організовують національно-культурну, виховну роботу серед вояків. Тут Р. Домбачевський вперше зблизька стикається з справжньою журналістською роботою: потрапляє в редакцію газети «Розваги», висвітлює на її сторінках правові і просвітницькі теми. Цими загальними зусиллями СВУ організувала так звану Сіру (від кольору однострою) дивізію, яка 30-тисячним військом влилася в українську армію і воювала за незалежну Україну.

Після розвалу Австро-Угорської імперії на початку листопада 1918 року в Галичині проголошено Західноукраїнську Народну Республіку.  В цей же час польська влада з усіх сил прагнула приєднати Галичину до відновленої своєї держави. Для захисту українських земель активно формується Українська Галицька Армія (УГА). 34-літній дипломований юрист стає сотником УГА.

Роман Домбачевський досконало володів восьма мовами. Ще коли він практикував у судах до Першої світової війни, його часто запрошували на різноманітні гучні процеси в ролі високоякісного перекладача-юриста, оскільки він практично владував усіма мовами й говірками, які використовувалися на території Галичини. Цей резон був визначальним й 1921-го року, коли Українській Народній республіці (УНР) конче знадобився фахівець з чеської мови в українській амбасаді Праги. Р. Домбачевський у 1921-1922 роках трудився секретарем посольства України в Чехії.

(Продовження статті буде).