Ідея цього референдуму - частина кремлівської гібридної війни, але цього разу ідею референдуму про капітуляцію озвучує не аби хто, а новопризначений голова президентської адміністрації. І тому це вже реальна загроза, на яку не можу не реагувати.

        Референдум щодо миру з Росією та щодо "руского міра в Україні" вже відбувся і розпочався він ще на Груші та Інститутській, коли десятки "радників" із ФСБ РФ сиділи на Володимирській та інструктували Януковича, як краще нас зачистити – з бронетехнікою чи без? Він продовжився у Одесі, коли російські бойовики з Придністров’я стріляли по беззбройних українцях, у Слов’янську та Горлівці. Він тривав все бойове літо 14-го, цей референдум проходив під Іловайськом, у тому самому "коридорі", в який російські генерали заманили українських добровольців (по ходу привіт обом генштабістам, і відставленому, і новопризначеному), і де влаштували криваву розправу над "украми".

       На цьому референдумі віддали свої голоси наші полонені – ті, яким кадирівці відрізали руки за татуйований герб нашої країни, ті, кого проганяли строєм у Донецьку перед натовпом розлюченого кацапського бидла, та ті, кого досі катують у застінках "молодих республік" під керівництвом московських "інструкторів". На ньому голосували "кіборги" ДАП, яким першими довелося відчути на собі, чого варті Мінські угоди і як Росія збирається їх виконувати. Далі право голосу перебрали захисники Дебальцевого, чиїми смертями РФ вибивала з України ще більш невигідні нам умови "перемир’я".

       Так що наш референдум триває вже п’ять років, і дався нам дуже недешево. В ньому взяли участь ті, хто був змушений втекти з окупованих теренів під загрозою розправи за "українство", і з нуля починати життя. Ті, хто покинув свій дім, родину, працю та пішли на фронт. Ті, хто під "градами" закопувались в кожний метр української землі, то перегрітої серпневим сонцем, то промерзлої до ломоти у суглобах. Хто з боями виходив з оточень, виносив на руках поранених побратимів, та зціпивши зуби проводжав своїх "двохсотих". Ті, хто кожного ранку змушений довго збиратись, щоб вийти з дому, бо спершу доводиться прилаштувати до тіла протези. Ті, хто з останніх грошей купляв нам все, від чобіт та камуфляжу до згущівки й консервів. Ті, хто чекав нас.

       Результати нашого референдуму переконливі та недвозначні: мир з Росією лише після перемоги, звільнення Криму та Донбасу, та сплати репарацій за все та за всіх.

       Так, весь цей час поруч з нами жили інші люди. Прикро, але цих людей значно більше ніж нас. Вони не пішли воювати ("хай син Порошенка воює"), не витрачали сил на волонтерську працю ("хай то робить Міноборони, ми податки платимо"), не пожертвували фронтові ні копійки ("в країні зубожіння, та й все одно то вкрадуть"). І саме ці люди "втомилися від війни" - втомилися бачити її в телевізорі. Війна в телевізорі псувала їм настрій. І тепер їх планують покликати на "референдум".

       Референдум про капітуляцію, який перекреслить все те, що вдалось здобути та утримати нашою кров’ю. Але так не буде. Наш референдум вже відбувся, і ми готові захистити його результати. Охлократія мусить мати межу, і ми готові цю межу окреслити. Цю червону лінію ми не дамо перейти нікому та ніколи. Принаймні допоки живі.