... i найцікавіше, що від критиків блокади можна почути досить раціональні аргументи (необхідність певних поставок для функціонування української промисловості або енергетики, "доходи" бюджету та зайнятість а також робочі місця. Правда, коли я чую про податки від Ахметова – одразу згадую про повернення йому ж ПДВ. Але це інша тема.

     Начебто все правильно. Нам треба гроші на війну – ми їх заробляємо, співпрацюючи з ОРДЛО. Правильно?

     Та є одна проблема. Війна триває. І за великим рахунком, у такому форматі вона може тривати вічно. Хтось воює. Поруч хтось заробляє. І тому тим, хто заробляє, взагалі байдуже, чи йде війна, чи ні. Ешелони йдуть. Підприємства формально числяться за Україною, аби ніщо не заважало експорту. Всі можливі видатки – йдуть у "тарифи". Все чудово. Навіщо тоді припиняти війну, якщо вона, за великим рахунком, заважає лише невеликому прошарку, що задіяний у бойових діях або живе на лінії розмежування.

     Ті "неформальні правила війни", що склалися за три роки, роблять її такою, що може тривати десятиліттями. Блокада зруйнувала цi  "правила ведення війни". Частина фікцій вже скасована. Інші – можуть бути скасовані через деякий час. І це справді може мати не найкращі наслідки для економіки України, тим більше, для залишків економіки ОРДЛО. Це посилює конфлікт, однак має і інший бік – він робить цю війну "менш комфортною" для пануючого олігархату.

     Тактично, це може означати збитки. У першу чергу - для "господарів життя" в Україні, але й для бюджету. Стратегічно – це ідіотизм, розраховувати на якісь економічні відносини з окупованою територією, де немає ні влади, ні закону, яку ніхто не збирається демілітаризувати та повертати.

     Блокада не зруйнувала нічого. Вона викрила нарив, який тепер всіх заливає гноєм, що, звісно, неприємно, але, скажiть, що iнше треба було з цим зробити?

(Петро Олещук, політолог, викладач КНУ імені Тараса Шевченка)