хочу сюди!
 

ИРИНА

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 45-54 років

Замітки з міткою «любовна лірика»

Все одно

Іноді тебе я хочу вбити –
Лиш вклади у руки револьвер,
Інколи – до забуття любити,
Потонувши в вирі мрій-химер.

Часом у тобі я бачу небо

Чисте і безкрає – небо мрій,
Від якого хочеться для тебе
Стати в ньому зіркою надій.

Часом погляд твій страшніше шторму,

Чорним птахом п’є із серця кров,
Чорним попелом мій світ огорне
І ніяк не вирвусь з тих оков…

То весна в очах твоїх сміється,

То ридають грози без жалю…
Тільки навіть із грозою в серці
Все одно чомусь тебе люблю…

--_--_--_--



На твоїх устах моя усмішка,
У твоїх очах – моя сльоза,
В серці мрія зваблива і грішна,
Що розпусний вітер розказав.

У твоєму небі зорепади,
Ті, які запалює Любов,
В погляді твоєму стільки зваби,
Що втрачаю голову я знов.

У твоїх обіймах – снів наркотик,
У долонях – райдуга моя
Із бажань і щастя райський дотик,
У твоєму серці – тінню я…

І знайома, й таємнича трішки
З ароматом літньої грози
На твоїх губах – моя усмішка
З присмаком солодкої сльози.

Я сама утечу

Загубитися б птахом десь вільним –
Серед зір, оповитих любов’ю,
Між планет, що сміються весною.
Стати б подихом щастя всесильним...

Загубитись будь чим – сном, зорею,

Лиш подалі від твого мовчання,
Щоб на відстані мого бажання
Навіть тіні не було твоєї.

Ти даремно втікаєш! У тебе

Я любові не буду просити,
Я навчуся без тебе любити,
Я сама утечу на край неба!

З казки про весну

Побудую замок із весни,
Де безкрайньої любові море.
Замість стін у ньому будуть сни,
Замість даху – зоряні простори.

Побудую замок із дощу

На п’янкому острові бажання,
Позову тебе й не відпущу
Із його полону без вагання.

Сонячним мереживом думок

Від лихих очей його сховаю,
Напою нектаром тих зірок,
Що від щастя й пристрасті згоряють.

Місячним сіянням обіллю

Всі алеї, що його леліють…
Побудую замок із «люблю»
З казки про весну та нашу мрію.

Просто поруч побудь…

Не шукай ти, будь ласка, пусті й непотрібні слова
І не трать на них митті такі дорогі й швидкоплинні.
Лиш очима скажи, що іще наша казка жива
І що наші серця її подихом б’ються донині.

Ніжним поглядом ти доторкнись
до повік, до плечей,
До волосся мого… Лиш устами торкатись не треба,
Зустріч – мить. Ти підеш, а я буду знов сотні ночей
Лиш на тебе чекати, згоряючи зоряним небом.

Подаруй мені світ веселкових і райдужних снів,

У яких тобі йти більш від мене не буде причини.
Лиш не треба прояснень – німих, не важливих тих слів.
Просто поруч побудь… Зацілуй мене ніжно очима…

Вкраду

Я залишала безліч слів
                               на чистому папері неба,
Придумувала сотні рим
                              й вкладала в них весь світ душі,
Я малювала стільки снів
                              і стільки мрій лише для тебе,
А ти знайшов мільйон причин
                              сказати, що ми все ж чужі…



Я не повірила. Та все ж
                              тебе тримати прав не маю,
Не буду красти твого сну, –

                              я лиш вкраду цілунок твій
І погляд, сповнений без меж
                              такої, як блаженство раю,
Спокуси й ніжності… Вкраду
                              І малюватиму світ мрій…

Поверни

Я до тебе писала віршами,
Малювала тобі серця крик
І чекала тебе вечорами,
Зігріваючи в небі зірки.


Я тебе серед всіх перехожих

Безупинно шукала щодня…
І ночей не злічити тривожних,
Коли кликала в сні тебе я…

Якщо мрії всі наші забув ти,
То чекання моє, мрії й сни,
І всі вкрадені вірші й малюнки
Ти, буль ласка, мені поверни!

Хто мені відповість?

Я б до нього приходила в сни,
                             берегла їх від смутку й печалі,

Я б летіла до нього в піснях,
                             що дарує весна й солов’ї,

Та чи буде він шепіт весни,
                             серцем слухати, дивлячись в далі,
Чи шукатиме він в її снах
                             мої очі і вірші мої?

Чи мене він покличе в політ,

                             викладаючи зорями стежку,
І чи буде любити мене,
                             не любив як нікого ніхто?
Хто ж мені, підкажіть, відповість
                             на питань нескінчену мережку?..
Я ж люблю його… Серце лише
                             розбивати не хочу я знов…

Як добре поруч із коханими не спати

Як добре поруч із коханими не спати.
Оберігати снів солодких зорепад.
І кожною клітиночкою відчувати
Коханого створіння дивний аромат.

Затамувавши подих, губи спрагло, ніжно
Очима й серцем цілувати досхочу,
А потім пестити волосся і неспішно
Шептати тихо: «Я тебе не відпущу»…

Як добре поруч із коханими не спати.
Ловити подихи, що так думки п’янять.
Тоді всім Всесвітом стає одна кімната,
Де найпрекрасніші кохані очі сплять.

На добраніч

Я тихенько – з любов’ю, нечутно, як подих,

Доторкнусь сяйвом зір твоїх уст,

Обійму тебе ніжно і снів пресолодких

Тобі побажаю. Всміхнусь

Я до тебе серпанком чарівної ночі,

Прошепчу колискову весни,

А тоді поцілую твої сонні очі

І прийду до тебе у сни...