Є у мене два родичі. Один вже зпився, другий ще ні, але зпивається.
Нам, жінкам, що добре їх знають, але не вживають - складно зрозуміти й спостерігати.
Особливо дуже "цікаво" бачити, як повільно гине отой перший. При чому, таке враження, що зпивається людина не від поганого життя, а навпаки - завдяки більш доступним благам, ніж іншим. Цінністні орієнтири цієї людини сформовані таким чином, що благополуччя ототожнюється з можливістю купляти дороге бухло. А батьки й родичі змушені спостерігати, як здоровий хлопець спочатку перетворився на немічного, згодом на позеленівшого алкаша з мандражем рук. Гадаю скоро будемо спостерігати розкладання його печінки живцем.
Другий має ту саму ціннісну установку життя. На його думку теж, найвищою розкішшю є купівля найдорожчого бухла, за першої можливості його придбати.
Так я ось що думаю.
Як тільки матиму можливість - то на День народження йому я придбаю величезну пляшку горілки, літрів на п'ять. Тупо викину на це гроші і подарую на день народження перев'язану стрічечкою святковою зі словами:
" дорогий мій друже, дарую тобі оце з щирими побажаннями якнайскоріше перетворити свою печінку на гнилий шмат лайна. Знаючи тебе весь цей час, я спостерігаю твої старані намагання якнайшвидше досягти цієї мети. Бажання мого друга для мене - святе бажання, тож я щиро допоможу тобі в цьому. Ось, тримай. Щасливого тобі розкладання живцем!"

Чому ні? Адже друзям треба допомагати! Друзі покликані робити щасливими одне одного. А якщо горілка робить людину щасливою - треба дати їй більше горілки! Що як для цієї людини щастя от таке незвичне - помирати від гниття й розкладу її/його печінки?