Гірка правда про тридцятирічних
- 03.09.15, 19:45
Пастка високих домагань, або чому ми ніколи не будемо щасливі Егоїзм
7381АК
Покоління наших бабусь рідко мріяло про принців, закордонні курорти або навіть про келих мартіні. Все це здавалося недосяжною розкішшю. Бабусі раділи мирному небу, можливості заробити на шматок хліба, стабільній роботі. Раділи, в принципі, практично будь-якому чоловікові - з тих років прийшло знамените: «аби не пив і не бив». А більшу частину, що залишалась від важкої праці і народження дітей, часу вони витрачали на те, щоб створити затишок, як каже Мінаєв, «з гівна і павутинки».
Наше покоління не пам'ятає тих голодних часів. Сьогоднішні тридцятирічні навіть не пам'ятають толком 90-х: їх вони зустріли дітьми. Тому більшість домагань сучасних внучків бабусям здаються «зажерливісттю». Внучки не хочуть працювати на заводі або на будівництві. Вони взагалі працювати не хочуть - нехай гастарбайтери трудяться.
Чоловіки мріють бути олігархами, сидячи на дупі рівно, працювати руками не хочуть, з презирством ставляться до роботи. Вони краще будуть півдня грати в комп'ютер на посаді менеджера, ніж вкалувати руками.
Жінки ще гірше. Вони заледащіли вкрай. Ідеальною і успішною вважається нероба, що паразитує на олігархові, утриманка. Причому в утриманки ломляться хто попало, ігноруючи всі закони попиту та пропозиції. Ринок перенасичений хижими бездіяльними бабищами. Звичайно, поставивши собі нижньою планкою Бреда Пітта, вони ніколи не будуть щасливі. Навколо завжди будуть «одні козли».
Порівняйте огрядні 2000-і і навіть сьогоднішню турбулентність країни з усіма іншими роками в її історії з початку століття. Об'єктивно, жити стало краще і легше. Суб'єктивно - звідусіль лунає реквієм по надіях. Це стогнуть невизнані генії. Невизнані і самопроголошені. Ніхто не хоче бути простіше.
ПересиченістьЩе однією причиною всіх наших нещасть є пересиченість. Пам'ятаєте, якою смачною здається в поході тушонка з картоплею на вугіллі. А тепер порівняйте це з тим почуттям, яке ми відчуваємо в ресторані, коли мохіто вже задовбав, а мартіні роялі не виявилося в наявності. Бари вже не знають, чим нас здивувати. Восьминоги в кожному супермаркеті. Там же екзотичні фрукти, алкоголь рікою ...
Ми зажрались, панове. Ми занадто багато і смачно жрем, нам занадто легко все дістається. Ми не цінуємо шмотки з минулої колекції, забуваючи, як наші бабусі штопали шкарпетки. Ми ниємо, що нам погано в комфортних автомобілях з «кондьорами». Ми взагалі завжди ниємо і жрем. Нам вічно мало, нічого не дивує.
Щоб бути щасливим, треба себе обмежувати. Не даремно в будь-якій релігії існує пост. Чим людина голодніше, тим смачніше їжа.
Нас чомусь виховували так, що нам всі повинні. Ми не ходили в школу за 5 кілометрів, вгризаючись в граніт науки. Вчителі в дзьобику приносили нам знання. Ми не допомагали батькам у полі - нас завжди забезпечували гарячим сніданком. Багато хто з нас не хочуть дітей. А навіщо піклуватися про когось? Інфантильні чоловіки чекають турботливу «матусю». Жінки чекають розумово відсталого олігарха, щоб застрибнути йому на шию і не працювати. Ніхто не хоче робити, дарувати, віддавати!
7381АК
0
