Пам’ятного відтепер для киян вівторка 4 листопаду 2008 року, ми назавжди прощалися з вірно прослужившими нам „правдою-неправдою” зелененькими жетончиками. Їх замінили на гомосексуально-блакитних і таких дорогих серцю та гаманцю побратимів.

Вистоявши здоровезну чергу, всі хто не встиг придбати проїзді квитки в перших числах, сотні разів пожалкували, про не скоєне. Натиск на бідолах касирів був такий, що мимоволі скотилася скупа чоловіча сльоза і зжалося щире жіноче серденько. Але знаючи нашу любов до чвар, не на довго.

 

А сюжет то повторювався знову і знову. Одвічні питання „чому так дорого?”, довге колупання в гаманцях, начебто за 10 хвилин не можна було цього зробити, і судорожне перераховування копійок, щоб доплатити при обміні по курсу 4 до 1го.

 

Сунувши купюру в номінальною вартістю 2 гривні, отримала нарешті свого першого жетончика. А він то зовсім не новенький! Точнісінько такі обшарпані, погризені, кусочки пластика вилучили декілька років тому з обігу, ізнову повернули. Ось так!

 

Залишу я все такі декілька зелененьких на пам’ять, нехай лежать в коробці зі старими, давно вибувши ми із обігу купюрами.

 

Ваша Лю.