Як же мене бісить це мавп'яче підтримування акції
- 03.09.14, 14:47
Як же мене бісить це мавп'яче підтримування акції з обливання водою!
Вчора я їхала в маршрутці до батьків. Зі мною поруч сів хлопчина десь 190 см заввишки, років десь 25. На його рюкзаку була пов'язана синьо-жовта стрічка. Обличчя чоловіка було настільки красивим, що я аж задивилась на нього. Зайшов якось він незграбно в маршрутку із великим пакунком-коробкою. Я не одразу помітила, бо милувалась його красивим обличчям й статурою, що лівої руки нижче ліктя в нього немає, культяпка зі свяжими рубцями. Криво так якось відрізана. Я одразу зрозуміла, що це після майданівских подій, коли кияни отримували поранення від вибухів. А може він з АТО. Не знаю. Але так не ріжуть після ампутації кінцівки. Мало б бути якось рівненько, а тут зібрали те, що залишилось від руки. І так в мене серце защемило, що всю дорогу я сиділа з мокрими очима, а він поруч їхав і, мабуть, відчував, що я плачу. По тому, як він розмовляв по телефону, я легко зрозуміла, що він зламаний духом, в нього дуже сумний голос. Він ще не звик до такої культяпки і складно справлялвся з смартфоном, і якось за звичкою стирав піт із лобу культяпкою, а потім різко її ховав за рюкзаком. Він ще не звик до неї... Я їхала і думала: «він колись себе вважав (як і всі чоловіки) дуже гарним і привабливим, а зараз він зламаний, зараз він калека, в його голосі такий жаль, такий смуток, чутно нотки депресії. Бідолашний! Я так хочу, щоб в нього все склалось в житті добре! Щоб в нього була жінка і дітки і заробіток добрий і щоб він був щасливим!". Я сиділа і плакала до самого кінця дороги...
І намагалась відчути усе, що відчуває цей прекрасний велетень. Нічого, крім жалю в мене не з'являлось. І ось мене дивує, ця вірусна інфекція з обливанням водою, яка пояснює, що відчувають люди, хворі на рідкісну хворобу Лу Герига. В нашій країні людей хворих на неї немає, наскільки мені відомо. Тож навіщо себе поливати водою. Українці кажуть, що після поливу себе водою переводять гроші на допомогу АТО. А що, не можна просто проводити флеш-моб з чеками від переводу грошей на допомогу силам АТО? І передавати естафету з чеком своїм друзям.
Ця абсурдна, на мою думку, ідея з поясненням, що відчувають хворі на Лу Герига може мати безліч варіантів. Давайте зрозуміємо, що відчувають люди, яким відірвало руку? Хто перший собі відріже кінцівку??? Давайте, друзі, будемо солідарні з жертвами АТО і майданівських подій. Можна ногу! А що, декому відірвало й ногу. А хтось око собі виколить. З Майдану багато вийшло однооких...Або ще можна таке полегше вигадати. От, наприклад, моя мати хвора на діабет, в неї вже ускладнена форма. Вона обов'язково перед вживанням їжі колить собі в тіло інсулін. Інколи в живіт, інколи в ногу. По різному. Тричі в день. Давайте підтримувати дабетиків - колотися інсуліном, щоб відчути як воно!
На сході нашої країни щодня вмирають такі чоловіки, як цей з маршрутки, а ми тут "хернёй страдаем" - водичкою з льодом поливаємося! Це прерогатива щасливих багатих розвинутих країн, народу, який вже з жиру біситься й не знає щоб таке вигадати. Заняття для безтурботних людей.
Це нерозумно, це по-мавп'ячи якось. Тож хочу попередити, друзі, не запрошуйте мене до цієї клоунади. Сподіваюсь на ваше розуміння!
Вчора я їхала в маршрутці до батьків. Зі мною поруч сів хлопчина десь 190 см заввишки, років десь 25. На його рюкзаку була пов'язана синьо-жовта стрічка. Обличчя чоловіка було настільки красивим, що я аж задивилась на нього. Зайшов якось він незграбно в маршрутку із великим пакунком-коробкою. Я не одразу помітила, бо милувалась його красивим обличчям й статурою, що лівої руки нижче ліктя в нього немає, культяпка зі свяжими рубцями. Криво так якось відрізана. Я одразу зрозуміла, що це після майданівских подій, коли кияни отримували поранення від вибухів. А може він з АТО. Не знаю. Але так не ріжуть після ампутації кінцівки. Мало б бути якось рівненько, а тут зібрали те, що залишилось від руки. І так в мене серце защемило, що всю дорогу я сиділа з мокрими очима, а він поруч їхав і, мабуть, відчував, що я плачу. По тому, як він розмовляв по телефону, я легко зрозуміла, що він зламаний духом, в нього дуже сумний голос. Він ще не звик до такої культяпки і складно справлялвся з смартфоном, і якось за звичкою стирав піт із лобу культяпкою, а потім різко її ховав за рюкзаком. Він ще не звик до неї... Я їхала і думала: «він колись себе вважав (як і всі чоловіки) дуже гарним і привабливим, а зараз він зламаний, зараз він калека, в його голосі такий жаль, такий смуток, чутно нотки депресії. Бідолашний! Я так хочу, щоб в нього все склалось в житті добре! Щоб в нього була жінка і дітки і заробіток добрий і щоб він був щасливим!". Я сиділа і плакала до самого кінця дороги...
І намагалась відчути усе, що відчуває цей прекрасний велетень. Нічого, крім жалю в мене не з'являлось. І ось мене дивує, ця вірусна інфекція з обливанням водою, яка пояснює, що відчувають люди, хворі на рідкісну хворобу Лу Герига. В нашій країні людей хворих на неї немає, наскільки мені відомо. Тож навіщо себе поливати водою. Українці кажуть, що після поливу себе водою переводять гроші на допомогу АТО. А що, не можна просто проводити флеш-моб з чеками від переводу грошей на допомогу силам АТО? І передавати естафету з чеком своїм друзям.
Ця абсурдна, на мою думку, ідея з поясненням, що відчувають хворі на Лу Герига може мати безліч варіантів. Давайте зрозуміємо, що відчувають люди, яким відірвало руку? Хто перший собі відріже кінцівку??? Давайте, друзі, будемо солідарні з жертвами АТО і майданівських подій. Можна ногу! А що, декому відірвало й ногу. А хтось око собі виколить. З Майдану багато вийшло однооких...Або ще можна таке полегше вигадати. От, наприклад, моя мати хвора на діабет, в неї вже ускладнена форма. Вона обов'язково перед вживанням їжі колить собі в тіло інсулін. Інколи в живіт, інколи в ногу. По різному. Тричі в день. Давайте підтримувати дабетиків - колотися інсуліном, щоб відчути як воно!
На сході нашої країни щодня вмирають такі чоловіки, як цей з маршрутки, а ми тут "хернёй страдаем" - водичкою з льодом поливаємося! Це прерогатива щасливих багатих розвинутих країн, народу, який вже з жиру біситься й не знає щоб таке вигадати. Заняття для безтурботних людей.
Це нерозумно, це по-мавп'ячи якось. Тож хочу попередити, друзі, не запрошуйте мене до цієї клоунади. Сподіваюсь на ваше розуміння!
11
