Отже, як розуміти вислів:
Можлива віра на основі знань, але не можливі знання на основі віри...

1. Ми можемо розглядати знання про Бога, який дає знати про себе людині від самого її народження, коли вона ще не вміє ні говорити, ні мислити достатньо, щоб осягнути поняття, набагато простіші, ніж поняття Бога.
         Такий Бог забезпечує свою невідворотну цілковиту /тотальну/ присутність в житті людини. Завдяки цьому людині не світить рано пізнати поняття порожнечі, але від початку для неї очевидне поняття онтологічної даності: людина перебуває там, де так само перебуває Щось крім неї.
         Яке воно це Щось, щось дане, існуюче? Бог подбав, щоб відповідь на це питання постійно, щосекунди надходила до свідомості людини. Цікаво, що Бог не називає людині перш за все своє ім'я, як годилося б при знайомстві ) Та й не має Він, видно, потреби в тому, щоб мати ім'я. Зате від самого початку життя людині Він вважає за необхідне повідомити їй, наприклад, про свої кольори.
         Людина пізнає зелене, червоне, синє, чорне,          і тд, вона усвідомлює, що це неоднакові кольори. У свідомості людини можуть існувати як істинні, так і хибні уявлення. То може уявлення про зелене, червоне, синє, чорне хибні? Не може ж одна людина перевірити, що відчуває інша людина, що вона розуміє під зеленим, червоним, синім та чорним. Може зелене для мене, виглядає для іншої людини зовсім не як зелене? Але в певний момент ці дві людини доходять згоди, що один і той самий предмет /хай це буде листя дерев від весни до осені/ має зелений колір. Все інше такого ж кольору визнається теж зеленим. Визнається кожною людиною. Так само червоний - це колір крові, наприклад, що з'являється на шкірі при порушенні її цілісності. Синє - небо. А чорна - земля.
          Минають сотні, тисячі, мільйони років, але незмінно листя лишається
зеленим, кров - червоною, небо - синім, а земля - чорною для багатьох поколінь істот, що пізнаЮть.
          Висновок.
          Знання людини про зелене, червоне, синє, чорне і тд істинні. Так! Це Щось, яке існує, без сумніву саме таке! Воно зеленого, червоного, синього, чорного і тд кольорів, однакові уявлення про які є в свідомості різних людей. Віра на основі таких знань - обґрунтована. Знання - достоВІРне.

2. Також ми можемо розглядати знання про Бога як надприродної істоти, яка є продуктом людської свідомості.
          І не просто істоти, а особистості, яка чує, бачить, піддається емоціям, мотивує свою діяльність, відгукується на молитви, чинить чудеса, втручається у події життя. Про цю істоту людина дізнається найчастіше через посередність впливового людського оточення з так званих священих книг. Це знання з'являється в житті окремої людини не від самого народження, а у певному віці, коли навики мислення досягають рівня, достатнього для розуміння абстрактних понять.
          Своєму уявленню про вищезгадану особистість людина приписує об'єктивне /поза свідомістю/ її існування, тобто вірить в її існування. Але уявлення про надприродну істоту, яке поселяється в свідомості людини, їй немає з чим порівняти в навколишній дійсності /адже на те вона і НАДприродна) ця істота/. Людський апарат абстрактного мислення не може залишатися без роботи. Найскладніший інструмент, який дозволяє вигадування і оперування поняттями про неіснуючі речі /а це основа будь-якого проектування, планування,творчості тощо/, обробляє уявлення про надприродне до стадії, наприклад, його об'єктивації, уособлення - зображення у вигляді особистісної істоти.
           Впродовж тисячоліть різні люди пробували уявляти собі такого Бога в багатьох варіантах. Який він?

Такий?


Такий?

Чи такий?

Може такий?



А чи навіть такий?


          Згідно з уявленнями складалися описи Бога в усних сказаннях, пізніше - у літературних творах, що ставали священими книгами різних релігій. Кожна з цих релігій, церков, сект уявляють Бога, який більшою, меншою мірою або зовсім не схожий на Богів інших релігій, церков, сект.    Встановлення істинності Бога апріорі виключено через неможливість порівняти людське уявлення про Нього з чимось реально існуючим, адже Богу приписується НАДприродність. Ці обставини змушують віруючих час від часу відмовлятися від одних богів і складати уявлення про нових. Але й нові уявлення про надприродного Бога часто виходять не кращими за попередні. Завжди в однієї людини є що уточнити, доповнити, заперечити в уявленнях іншої людини.
           Тому кожна релігія кінець кінцем розтікається на безліч течій, розколів, сект. Так наприклад, вшановуючи нібито одного й того самого Бога, читаючи одну й ту саму священну книгу, визнаючи засновником віри одного й того самого Ісуса Христа, католики, православні, протестанти, адвентисти, баптисти, свідки Єгови, старообрядці, ..... теде, тепе.... вважають саме себе /свою групу/, і нікого іншого, істинними християнами, тобто претендують на істинне знання предмету своєї віри.
            Сотні і тисячі років пишеться історія релігій, яка насправді є великою мірою історією відмови самих віруючих від Богів, які деякий час вважалися "істинними", а згодом ставали "неістинними". Очевидно і логічно, що історія ця ставить під сумнів також і сучасні знання про надприродного Бога, на яких базуються актуальні в наш час монотеїстичні релігії.
            Висновок.
            Уявлення про надприродне, про неіснуюче - є нормальною здатністю в рамках абстрактного мислення людини. Це цілком допустимий в людській практиці прийом у пізнанні дійсності, творчості тощо. Але апріорна віра людини в об'єктивне існування надприродного не породжує певного безсумнівного сталого знання людини про це саме надприродне - про Бога.