Подорож до байбаків (початок).
- 03.05.08, 02:29
http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%B9%D0%B1%D0%B0%D0%BA
На жаль, українською мовою не знайшов ані чого в „неті” про байбаків. Тому тут даю вам тільки посилачки (посилання) на сторінки Інтернету. Авжеж хтось з вас й зацікавиться нашою з сином подорожжю.
Так от. Якось чи то взимку, чи то ще восени попросив мене син розповісти йому казку. Я йому й мультика, й аудіо-книгу (понавигадують же в нас люди), а він: „Хочу казку” й все тут. От все то вигадай й розкажи. А як я вигадаю? Не вмію я казки вигадувати. Почав був йому читати. Трохи це відволікло його увагу, але не зовсім.
Почали ми з «Алиса в стране чудес». Спочатку слухав. Потім, десь на третій вечір син мені й каже:
— Тату! Я теж хочу подорожувати під землею.
Я так би був стоячи, то й впав би впотьмах горілиць. Але я так, ніби й не був збентежений, спитав в сина, як то він сам собі уявляє цю подорож.
— Тату, та це ж так просто! Ми з тобою приходимо ввечері на галявину. Ну, ти сам знаєш на яку. Ми з тобою знаходимо нору якогось знайомого тобі звірятка, потім ми з тобою з’їдаємо знайомі тобі ягоди. Від цього ми робимось з тобою маленькими й починаємо з тобою подорожувати. А далі ти мені розповідай, як ми з тобою подорожували під землею. Познайом мене з звірятками, які добрі й живуть під землею.
От так задачу мені син загадав в свої неповні п’ять років!!! Почухав я свою, що почала вже сивіти, голову, ані чого й не зробиш. Треба складати й розказувати малюкові казку.
Знав я про тварин, особливо про тих, які живуть під землею небагато. Пригадав, як колись чув від батька, а потім ще від когось про байбаків. Згодом я й побачив тих звіряток. А от зараз прийшов мені час читати про них. Хто вони такі, ті звірятка, як живуть й де, що їдять вони. Хто їх друзі, а хто й вороги.
Так я почав вигадувати різні наші з сином та байбаками подорожі.
02.05.2008р.
Сьогодні нам вдома не сиділось, й ми сім’єю вирішили поїхати подивитися на байбаків в місті їх, природного, так би мовити, розташування.
Великобурлуцький район Харківської області зустрів нас красивою балочкою праворуч від дороги.
Трохи згодом нас зустрічала веселка. Вона посміхалась нам одним лише своїм краєм. Інший свій край вона нам сьогодні показувати не хотіла. Мабуть, вона його готовила щоб згодом показати всю свою красу, приурочивши цю подію якомусь святу.
От ми й потрапили у край, в якому окрім людей живуть й байбаки. Там, на терасах можна побачити норки та стежки байбаків. Але, нажаль, на такій відстані треба добре придивлятися, якщо є бажання побачити норки байбаків зі стежками, якими вони виходять на прогулянку.
Проїхали ми ще трохи далі у край байбаків. Десь років сім назад мі з дружиною їздили тією дорогою, й знали, що там, до куди ми доїхали, можна спробувати зблизька роздивитися байбаків.
Поволі їдучі, ми побачили одразу ж байбака. Он він, посередині кадру – дивиться у наш бік. Потім побачили ще й ще байбаків. Вони вечеряли в траві.
Але, тільки-но ми спробували зупинитися й вийти з машини, як один з байбаків свиснув, й всі вони розбіглися одразу по своїх норах.
Цей байбак он стоїть передніми лапами вже у норі, а сам свистом попереджає інших про небезпечність в нашому вигляді.
А от так от виглядає нора байбака зблизька.
Й так вона виглядає...
Й от так...
А тут хтось сьогодні частив нору, щоб вона виглядала краще.
В багато нір ми позаглядали.
...
