Історія свята, на жаль, має дуже трагічне начало.  21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний День рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначають і в нас. Оскільки з 6 000 розмовних мов світу близько половині загрожує зникнення, ЮНЕСКО прагне підтримувати мову, як ознаку культурної приналежності особи. Окрім того, організація вважає, що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.   Тому щорічне відзначення цього дня використовується для звернення уваги на меншини з менш аніж 10 тис. особами, що активно розмовляють мовою. Часто ці мови не передаються наступному поколінню і потрапляють у забуття. Багато мов, якими розмовляють менше 100 осіб, не задокументовані. В Європі, під загрозою зникнення, перебуває близько п’ятдесяти мов. Особливо скрутно зі збереженням мов у корінних народів Сибіру. Є мови, кількість носіїв яких можна перерахувати на пальцях однієї руки. В деяких регіонах Азії відчутний тиск китайської мови. На Тайвані з 23 місцевих мов 14 поступаються китайській. У Новій Каледонії наступ французької мови призвів до того, що з 60 тисяч корінних мешканців острова 40 тисяч забули рідну мову. На думку спеціалістів, мові загрожує зникнення, якщо в суспільстві її перестають вивчати понад 30% дітей. Отже, діти назавжди віддаляються від предків, позбавляють себе єднання з надбанням народу чи народності і вже ніколи не зможуть відчути себе приналежними до неповторної спільноти.

Здавалося б, Україні, з багатомільйонним населенням, можна поки що не турбуватися про те, що українська мова зникає. Але проблем вистачає і на наших теренах. Сотні років поневолення зробили свою чорну справу: нинішнім поколінням ще довго доведеться відроджувати велич і багатство рідної мови. Наскільки швидко це станеться, залежить від того, як кожен із нас плекатиме рідне слово щодня і повсякчас, а не лише в день рідної мови… Адже рідна мова –це мова дитинства, мова найпершого досвіду пізнання світу, основа перших взаємовідносин у суспільстві.

“Рідна мова дорога кожному з нас. Рідною мовою ми вимовляємо наші перші слова і найкраще висловлюємо наші думки. Вона є базою, на якій усі люди розвивають свою особистість з моменту свого першого вдиху, і вона є тим, що підтримує нас протягом усього життя. Вона є засобом навчати повазі до самого себе, до своєї історії, до своєї культури і, головне, до інших людей з усіма їхніми особливостями”.

Генеральний директор ЮНЕСКО, пан Коіхіро Мацуура

P.S.  Дякую Росомону  :)