хочу сюди!
 

Ксюша

44 роки, овен, познайомиться з хлопцем у віці 43-50 років

Замітки з міткою «філософська лірика»

Суєта

Сьогодні - як вчора, і так дні за днями,
Даремно вдивляюсь в життя об'єктив.
Жонглюють актори пустими словами,
Де проза в фаворі - зника позитив.

У цій суєті я щось ємне втрачаю,
І хочеться час зупинити на мить.
Ще вчора було, а сьогодні немає..
І тоскно на серці, і в грудях щемить.


Спливає життя

Все спливає життя, мов вода,
Я планую, а час коригує.
І хотілось би долю здогнать,
Та боюсь, що вона не почує...

Тож лузає життя мої дні,
Я ж не хочу лишатись лушпинням.
А думки все долають сумні:
Павук-час уже тче павутину...

Своїх справ я збираю плоди.
На цім світі немов не жила.
І все менше у склянці води,
І все ближче до слова "була"...


Не можна жить наполовину

Не можна дихати наполовину,
Кохати вірно  й щиросердно жити,
Всміхатися й ховати ніж за спину,
Щоб принагідно ближнього убити.

Плекати дружбу лиш наполовину
Та співчуттям на почуття давити,
Про всяк плести мерзенну павутину,
Щоб друга словом добре придавити.

Пізніш розкаятись наполовину
І знов грішити, каятись, блудить.
Якщо вже жити - чистить без упину
Життя й не зупинятись ні на мить.

Якщо вже жити - то уже на повну,
Іти вперед, не дивлячись  назад.
Бо вільний той, хто чітко й безумовно
Обрав свій бік життєвих барикад.



Чого хоче жінка?


Чого хоче жінка? Довіри й тепла,
Малих пташенят у гніздечку добра,
Обранця надійного, прихистку в домі,
Чуттів незрадливих у ніжних долонях.

Щоб людяним світ був, і рідні любили,
Щоб щебетом птиці уранці будили,
І весен чим більш, вечорів волошкових...
Чого хоче жінка?  Сім'ї і любові!







Зламане крило

Світанки, зорі - все не раз було,
Впліталися в слова незримі.
Та тільки зламане навік крило
Тихенько скімлить за плечима.

Йому не зрозуміти: як же так,
Стрімкі польоти не під силу?
Лише вночі так солодко літать,
У снах усі літають крила!



Я буду жити, доки вам потрібна!

Вітаюся із кожним деревцем.
Ось абрикоска медом налилася.
"Добридень!" - повертається лицем.
"Здорова будь!" - горіх старий озвався.

"Тобі ще многих літ!" - хитає вишня
Від ягідок рясних тужаві віти.
"Топчіть довгенько ряст", - шепнуть у тиші
Маленькі яблучка, теплом зігріті.

Життя бажати здавна повелося.
Земля, дерева - все до болю рідне.
Тепло знайоме в серці розлилося:
"Я буду жити, доки вам потрібна!"



Втрата часу - найтяжча...



"З усіх утрат втрата часу найтяжча." (Г.Сковорода)
Безтілесні німі дзеркала
Чують в тиші годинника кроки.
За віконцем пташина мала,
Мов горішки, видзьобує роки...

Розлузала іще один день -
Під ногами багато лушпиння...
А мені б повернути назад
Час, який пролітає невпинно...

Я ж іще не устигла, життя,
Заспівати ту пісню найкращу...
Наодинці шепне каяття:
"Втрата часу, людино, найтяжча..."

Розмова з осінню

Ти, може, скажеш, осінь золотава
(Бо це мене бентежить як людину),
Чому одних вважають мудрецями,
А інші душу сушать на скорину?

Однакові ж усі, із плоті й крові,
Та лиш поглянь: не чоловік - гібрид...
І , в створеному для добра й  любові,
Зника навічно і наймення, й вид...

Який же генетичний код народу
Залишимо в доньках ми і в синах?
Вона мовчить, лиш душу ворохобить,
Настояна на тЕрпких полинах...

І, уже  традиційно, вірш-відповідь Ягуара 65
http://blog.i.ua/user/479006/1225994/

Споконвіків на нашім білім світі
І ситі, і голодні біч-о-біч.
Одні себе знаходять в оковитій,
І їхня гра давно не варта свіч.

Усі ми при народженні однакі,
У кожного є вибір у житті.
Одні стають духовно голосракі,
А інші щиро слідують меті.

І ось, коли закінчиться дорога,
У кожного спитають в судний час,
Коли в одвіті станем перед Богом -
Яку залишим пам'ять після нас?




Так небагато хочеться людині



Звучать пташок веселі переливи,
Усе навколо  квітом зацвіло.
Яка це радість - буть з собою в мирі,
Яке це щастя - дарувать тепло!

Дзижчать джмелі і кузьки на калині,
І жити все в природі поспіша!
Так небагато хочеться людині:
Щоби співала веснами душа!

І хочеться не зникнуть, не пропасти,
А  в нетолочені упасти спориші.
І великодню  оду сонцю скласти
Та збруненій  любові у  душі!

Щасливий той, хто дарує!



Дитя, що лиш на ноги зіп'ялось,
Мені сказати щось важливе хоче.
Запитує: "А що таке добро?"
- У нього, синку, великодні очі.

Добро не потребує коректур,
Ним неможливо злі діла мережить.
Це щит і меч для совісних натур,
Воно тобі, малий, тепер належить.

Неси його - надбання поколінь -
Тому, хто його конче потребує.
Даруй - і не чекай добра взамін:
Щасливий той, хто не бере - дарує!