хочу сюди!
 

Маша

50 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 37-65 років

Замітки з міткою «душ»

"Людина з нізвідки".

Замовлення авторської книги з автографом - на пошту [email protected]
На українській мові - у поперовому форматі.
На російській мові - в електронному форматі.

"Людина з нізвідки".

Аніка.

Глава 1. Рідна хронологія.

944 621 рік з літочислення хронології, в якій я народилася. Зі зникнення моїх батьків минуло 24 роки.
Як завжди, я прийшла на свою роботу, де працювала асистенткою за проектом пошуку кротовин. Настрій був сумно-спокійний, тому що ми вже розробили 23 пристрої, але поки що жодних результатів, так що ми звикли до розчарувань.
Завдання, яке поставило нам міністерство науки, було таким: у будь-який спосіб проникнути в минуле, щоб вивчити історію від першої особи і зафіксувати її на відео-голограммер.
– ніка, ми завжди пробували варіанти, які вміщалися в нашу логіку. Сьогодні вчинимо від звотного, – звернувся до мене професор Патсторс.
– А конкретніше? – Запитала я.
– Налаштовуй наш випромінювач не на магнітне поле, а на пошук електрики.
Спочатку я хотіла заперечити, але згадавши, що професор сказав про нелогічність спроби, мовчки почала вписувати програму пошуку електрики навколо випромінювача. Коли програму було зафіксовано, я її запустила. Прилад не реагував. Професор видав свій черговий сарказм із посмішкою:
– Можливо, прилад не реагує, тому що ми його досі не назвали... –
Я звикла до його жартів, тож ніяк не відреагувала, як і наш випромінювач.
– Професоре, мені треба летіти на свято до своєї доньки. Їй дванадцять років, час Великого Вибору, – сказала я Патсторсу. Професор ніби застиг – по ньому було видно, що з'являються нові ідеї, але він сам цього ще не усвідомлює. Цікаво, чи він мене чув? – Будемо ще щось пробувати і мені не потрібно відлітати до доньки? – Запитала я злегка засмученим голосом. – Ні, навпаки. Звісно, лети. Я ось що подумав. Чому ми постійно тут пробуємо роботу приладу? Можливо, просторові координати пов'язані якимось прихованим механізмом з кротовинами. Давай зробимо так: залишаємо пристрій увімкненим, забирай його з собою і нехай він літає. Може, по дорозі десь відреагує. Якщо по твоєму маршруту буде глухо, то після покатай його просто без маршруту. З'їзди до моря, наприклад.
Ми пішли з випромінювачем до моєї шестимісної Сардії.
– Буде зроблено, – посміхнулася я.
– А твоя донька знає, що таке кротовини?
– Звичайно, знає і навіть пояснює одноліткам, які асоціативно одразу думають, що це тунелі, що накопали кроти. Але вона пояснює не за підручником, спрощено. Просто каже, що часові дірки, спотворення простору-часу.
Ми завантажили прилад у мою льотку, і я полетіла до доньки на свято.
Сардія полетіла над океаном, оскільки надземні повітряні шляхи, як завжди, зайняті вантажним повітряним транспортом. І, забувши про прилад, я включила свою улюблену музику, звук якої здебільшого складався з звучання ударних інструментів.
Почувши дивні зміни в звичному музичному ритмі, я зняла навушники і усвідомила, що це загудів прилад. Як тільки я це зрозуміла, він знову замовк. Я різко скомандувала Сардії, щоб та зупинилася та повторила рух назад, але повільно. Сардія зупинилася на льоту та ввімкнула задній хід. Хоча таке виконання команд для льоток було досить рідкісним, тому що в цьому раніше не було потреби, в основному. Я почала вдивлятися в координати... Як тільки з'явився той самий звук, я зафіксувала координати в самому приладі і в льотку, про всяк випадок.
– Сардію, тепер давай спробуємо ще дуже рідкісний рух для тебе. Синхронізуйся з цим пристроєм, що видало звук, та вибери середню точку. Потім починай від неї рухатися по колу, точніше по спіралі.
– Виконую, – відповіла машина.
Сардія стала спірально рухатися і зупинилася на дев'ятому витоку спіралі, коли звук зовсім припинився. Я зафіксувала координати і ми полетіли далі тим же маршрутом, незважаючи на подію, яка дуже мене втішила. День минув недаремно! Я скинула, за загальним зв'язком, координати професору і попрямувала до Міського Палацу. Сьогодні саме там я побачу свою доньку.
Моїй дочці Синтії виповнюється 12 років і вона готується до Вибору шляху. Я не з тих батьків, які прагнуть впливу на вибір дітей. Кому, як не мені, знати, якими тернистими шляхами люди приходять до свого Вибору. Ми з Синтією обговорювали різні можливості та сценарії, але мені невідомо, до якого варіанту вона схиляється.
Як би там не було, саме сьогодні усі діти міста, яким цього місяця виповнюється 12 років, збираються у Міському Палаці та оголошують свій Вибір.

Мій чоловік Андреас, батько Синтії, вибрав бути ветеринаром, він завжди любив тварин, його рішення було закономірним. А ось Синтія…, я навіть і не знаю, що вибере моє маля. Вона тяжіє до природничих наук, але навряд чи піде стопами батька. Можливо, стане біологом, вирощуватиме зі стовбурових клітин органи для трансплантації. Перспективна спеціальність, і начебто їй подобалася лабораторія стовбурових клітин, і з науковим керівником був добрий контакт. Але Синтія дівчина норовлива і непередбачувана. З нею ні в чому не можна бути впевненою.
Батьки тих, хто має Великий Вибір, зібралися у Міському Палаці. Діти у парадній формі, спеціально відшитій для Великого Вибору, вийшли до головної зали. Вони зайняли місця у перших рядах амфітеатру. Батьки розсілися півколом за дітьми. Синтія обернулася і помахала мені рукою. Зовсім доросла.
Я, взагалі, важко переношу всі ці формальні процедури і заходи. Голограмним зображенням нам показали дітей, з того моменту, як вони трирічними безглуздями зайшли до Храму Наук, до сьогодні. Ми послухали, як діти читають вірші, малюють картини, грають на флейтах і віолончелях, і все це звичайно дуже мило, але мені ж треба повертатися до Патсторса!
Я встала зі свого місця в амфітеатрі і запитала стюарда:
– Як довго триватиме фільм?
– Ще три години, – відповів стюард, – А потім буде бал випускників, батьки матимуть змогу почекати в оранжереї чи поїхати на роботу. Саме оголошення Вибору відбудеться до вечора. Приходьте до сьомої години!
Я подякувала стюарду і зв'язалася з чоловіком. Не факт, що я звільнюся до сьомої години. А він точно зможе приїхати. Я взяла з нього обіцянку, що він відразу, як дізнається, який вибір зробила Синтія, подзвонить мені і все розповість точно. Тепер – на роботу!
Коли я прилетіла до професора, він вже зустрічав мене на парковці на даху. Побачивши його емоційний стан, я почала сміятися, радіючи за те, що в нас вийшло:
– Патсторс, твоя ідея, як завжди, спрацювала...
– Так, скажеш, як завжди... Де ж як завжди, коли іноді, – відповів професор, нетерпляче взявши випромінювач.
Коли ми відсканували координати, зафіксовані мною над океаном, професор почав писати програму встановлення меж часу, звичайно ж, з моєю допомогою. Ми провозилися близько трьох годин і з'ясували, що розмір тимчасової кротовини, яку ми знайшли, за допомогою свого випромінювача версії 24, такий: від нас вона – 5 мільйонів 324 тисячі 25 років – 5 мільйонів 324 тисячі 23 роки. Тобто – її внутрішній розмір: приблизно 2 роки.
Нам залишилося визначити розмір цієї тимчасової дірки на нашій стороні. Тобто: обчислити – скільки ми маємо часу до того, як вона для нас буде не доступна. Написавши усі необхідні програми, ми з Патсторсом вирушили на те місце, на Сардії...
Діставшись і переконавшись, що поблизу ніхто не літає, ми почали встановлювати додаткові сканери аномальних випромінювань. Зафіксувавши кротовину, ми вирахували, що на нашому боці її розмір з місяць, і що цей місяць вже закінчується і залишилося буквально пару годин.
– Професоре, що робитимемо? – тривожно почала белькотати я... – Якщо ми не спробуємо відкрити кротовину, ми її пропустимо...
Професор задумливо мовчав. За його виразом обличчя було видно, що він розуміє більше мого і намагається вигадати найоптимальніший варіант дій. Я не стала йому заважати і вирішила ще раз все ретельно перевірити, доки він думає...
– Так... Шкода, що ми не підготувалися, нічого не взяли з собою, – нарешті заговорив Патсторс. – ніка, ну, ти ж розумієш? З огляду на те, що ми над океаном, варіант один...
– Розумію, професоре. Разом із Сардією?
– Так. Я звичайно, не хотів би ризикувати тобою, але інших варіантів немає. Ми ж не знаємо: або – таких дірок повно протягом часу нашого життя, або – нам пощастило, і ця кротовина – велика рідкість протягом ста, а може і тисячі років.
Я мовчки запустила стабілізатор випромінювача і він почав фіксувати цю червоточину. І ось кротовина відкрилася. На датчику приладу було видно просторові межі кротовини. І нам пощастило, що наша льотка за розмірами в неї проходила. Але сама червоточина була під водою і нам доведеться пірнати. Звичайно наша хронологія досягла того прогресу, що у кожного був свій літаючий транспорт, який, крім двигуна для руху, мав ще магнітний двигун – антигравітаційний. І ці транспортні засоби хоч і мали герметичність, але не були призначені для руху під водою. Ми це усвідомлювали. Добре, що відстань до кротовини під водою була лише 7 метрів. Тягнути "гуму" не можна було, тому що при її відкритті відразу б полилася вода на інший кінець кротовини.
– Сардія, різко вперед метрів на 15, потім знову різкий поворот назад та вгору з води.
– Прийнято, – відповіла машина.
Сардія швидко рвонула у задану точку. Стався миттєвий спалах і Сардія повернула у гору. Ми вилетіли над поверхнею води на 53 240 24 роки в минулому.
Був вітер, але шторму не було.
– Сардію, проскануй де найближча суша і вперед, але не поспішаючи. Виводь усі дані на екран.
– Роблю, – відповів штучний інтелект.
На панелі управління стали з'являтися показники температури за бортом; показники, вологості, ймовірності сейсмічних активностей, а також флора та фауна, що виділялася на екрані різними кольорами. Геометричних побудов не було. Людей від тварин сканувальна програма відрізнити не могла. Ми наближалися до найближчої суші. Була ніч, і я спеціально не скомандувала про включення фар, щоби місцеві (якщо вони є) нас не виявили, принаймні – щоб не виявили в польоті.
Ми вийшли з Сардії, взявши дистанційний пульт зв'язку з нею. І її я залишила за півметра від землі. Взявши голограммер, я почала записувати все, що бачу, в тривимірному вимірі. Навколо були не знайомі нам дерева, величезних розмірів. Ми почували себе, як дві мурашки, що загубилися, у величезному лісі. І в Патсторса, і в мене потихеньку починалася паніка. Відразу з'явилися різні внутрішні страхи, яких ми раніше ніколи взагалі не відчували у своєму житті. Страх застрягти тут назавжди, страх, що на нас нападуть отруйні комахи, або гірше – дикі звірі. Хоча, що гірше, це ще велике питання.
Подивившись один на одного, ми побачили ці страхи за виразом наших облич.
– ніка, – давай фіксуй все на різних відстанях, і звалюємо звідси додому, – тривожно прошепотів Патсторс.
– Так, – відповіла я професору, будучи, як завжди, солідарною з ним. Я стала повільно повертатися навколо себе і фіксувати дані тривимірного зображення на різних відстанях. Спочатку на відстані кількох метрів, потім, кількох десятків метрів, сотень і кількох кілометрів, наскільки дозволяла модель даного голограмера.
Поки я фіксувала дані, нас стали помічати місцеві комахи, і тварини, і птахи, звертаючи все більше уваги.
– Так, професоре, повторила я, – треба відлітати. Людей тут, швидше за все, немає.
У цю хвилину невелика пташка (я її в той момент сприйняла як пташку, хоч і не знала, чи можна її з повною підставою зарахувати до класу птахів, теплокровних хребетних яйцекладних) спікувала з темряви прямо нам під ноги. Звідки вона взялася? Крихітна, розміром точнісінько – горобець, вона сіла на землю між мною і професором. Ніч, темрява, вітер. І птах.
Я згадала, як у дитинстві читала оповідання про тварин, написані штучним інтелектом з мотивів творчості відомих письменників. Програма брала все найкраще з того, що написали письменники-люди, і компілювала у захоплюючі розповіді. Навіщо цей спогад мені зараз, за п'ять мільйонів років від дому? Зовсім не вчасно, подумала я, нахилилася і взяла пташку у руку.
– ніка, що ти робиш? – Голос Патсторса звучав досить нервово.
– Беру зразок місцевої фауни, професоре. Нам треба повертатися, ти ж пам'ятаєш, що кротовина закривається через пару годин, при чьому, з цієї пари годин ми вже витратили хвилин сорок? А нам ще повертатись. Давайте візьмемо пташку?!
– ніка, ти навіть не уявляєш собі, які організми ми можемо привезти додому. Віруси, бактерії, найпростіші…
Я швидше відчула, ніж побачила, що професор уже погодився взяти птаха, а сперечається просто за інерцією.
– Вона пройде карантин. Процедуру відпрацьовано. Ходімо, не будемо гаяти часу. – Я зробила крок до входу в льотку. Ми посідали, я посадила птаха на седіння – він (або вона, поки неясно) охоче пархнув на спинку крісла, і я активовала Сардію для польоту. Зафіксованими координатами ми долетіли до "своєї" червоточини і стартанули назад, як і сюди: Активували кротовину, пірнули у воду, пройшли просторово-часовий бар'єр. Сардія зробила різкий поворот нагору, і ми знову виринули з води, закривши кротовину. Переконавшись, що Сардія не постраждала, ми вирушили до нашого робочого приміщення.
– Нашкодив, – різко промовив професор, з емоційним виразом, на якому знову з'явилося трохи, відчуття, яке в нас активувалося в минулому – страх.
– Що трапилося, Патсторсе? – З тривожним інтересом, спитала я.
– Щойно хотів допити Джинго з пляшки, а пляшки немає.
– Значиться, ти забув її на траві.
– Я ж тобі поставив-залишив...
– Ну, – почала була я, і хотіла сказати, що, мовляв, у чому проблема? Але до мене швидко дійшло, що професор має на увазі можливість реалізації тимчасового парадоксу під назвою «ефект метелика». – Ефект метелика, – уточнила я у свого партнера?
– Можливо, – сказав він і додав, – треба перевірити.
– До речі, через цього папугу чи хто він там, теж могло щось статися щодо вихідних хвиль.
Я глянула на пташку. Треба шукати клітину та запитати у зоологічній секції, чим харчуються представники цього виду.
– Так, – вибач, я не подумала в той момент взагалі про парадокси часу.
– Ну, я теж тоді забув, мною керували емоції.
– Так, якесь негативне відчуття, але в той же момент нове для мене, не відоме... – Висловила я те, що до цього ніколи не було висловити.
– Так, у мене також, – погодився зі мною напарник. – Може, це говорить про те, що проникнення в минуле – небезпечне...
Ми зайшли в базу даних наших сигмоїдних програм, щоб дізнатися, чи мав місце ефект метелика.
– І що? – Подивившись на професора, спитала я.– Як ми дізнаємось?
– Так, інформація в цьому випадку нам не допоможе, доведеться спиратися лише на нашу з тобою спільну пам'ять. – підсумував моє запитання професор.
– Патсторс, спробуй дані про знахідки, дотовані мільйонами років тому.
– Точно, – зрадів учений.
Він відкрив через голограммер інформацію про знахідки. Серед інших, на наш, чи подив, чи засмучення, ми побачили і нашу пляшечку. Там археолог стверджував, що цієї пляшечки мільйони років, а скептики сперечалися, мовляв, аналіз показав, що вона ідентична пляшкам нашого часу. А той вчений Говард Селлін говорив про свій новий винахід, який сканує предмет на якийсь час. Тобто: визначає вік предметів, скільки їм днів, років, віків.
– Ну, все, – виключивши голограммер, сказав Патсторс, – звітуватимемо міністерству. І не забудь віднести свою пташку до зоологічного сектору.
Ми зв'язалися зі своїм начальством з міністерства і сказали, що ми вже маємо результати щодо нашого секретного проекту. Нам сказали, що за кілька годин зберуть усіх, хто в курсі проекту, і нас вислухають. Ми взяли наш запис минулого, для голограмера і свій випромінювач-24, і полетіли на звіт.
Коли ми зайшли до зали, то виявили, що людей набагато більше, ніж ми очікували. Це говорило про те, що нам виявили більше довіри, ніж ми думали. І незважаючи на те, що багато років роботи над випромінювачем не дали жодних результатів, нас не відсторонили від роботи.
Коли нам дали слово, професор сказав:
– Наш випромінювач-24 навчився фіксувати кротовини. Ми майже випадково знайшли одну, і тому що ми вирахували, що її тимчасовий розмір скоро закінчиться. – Коли ми зрозуміли, що прохід крізь час у минуле скоро закриється, – перебила я напарника, – то ми на льотку пройшли крізь цей прохід, не повідомивши вас. Інакше ми втратили б можливість, і ми поки не знаємо, ця можливість була одна, або кротовини розташовані дуже насичено, по відношенню один до одного в тимчасовому розташуванні. І ось що ми там, на доказ, зафіксували, – закінчила я. Коли я перебила професора, він одразу почав займатися іншою справою: став підключати нашу переносну базу даних, до міністерського, більш просунутого, голограмеру.
Коли голограммер увімкнувся, більшість присутніх у залі здригнулися. Тому що ми всі, як би, опинилися там – у минулому, серед такої великої кількості флори та фауни. Звичайно вже давно всі люди звикли до різкої зміни локації навколо себе, при включенні голограмера. Але ця локація для них була несподівана, за відчуттями.
Під час трансляції локації з минулого люди в залі почали вставати і ходити, розглядаючи різні елементи локації.
– Ви давно знаєте про знахідку археологами? – Задала я запитання залу, коли голограммер увімкнувся.
– Про яку саме знахідку? – запитав один лисий чиновник із міністерства.
– Ну, пляшка, яка ніби сучасна, але пролежала мільйони років у глині. Мова Говарда Селліна чули?
– Я чула про це 2 роки тому – сказала літня жінка, яку я вперше бачила і навіть не здогадувалася яке місце і статус вона займає серед людей, пов'язаних із секретними розробками. — То ви залишили там ту пляшку?
– Так…, – відповіла я.
– Ось, – тепер Патсторс перебив мене, – два роки люди знають про цю інформацію, а ми ні. Розумієте, що це доводить?
– Що? – запитали хором ще кілька людей, присутніх у залі, на цьому секретному звіті.
– Що ми змінили минуле, – вів далі мій партнер. – Якби це було не так, то ми теж знали б про цю знахідку. Розумієте?
– Це не зовсім доведено, професоре, – висловився молодий хлопець пояснюючи свою думку, – ви могли просто не побачити той файл, в якому йшлося про знахідку, і все.
– У принципі, ви маєте рацію, але я схильний вважати, що ми з напарницею перебуваємо вже в зміненій, хоч і трохи, але зміненій хронології.
Усі присутні почали радитись. Ми з Патсторсом вийшли перекусити. А я ще й збиралася зайти до зоологічного сектору. Уточнити, що там із пташкою. Але спочатку, звісно, до лабораторії. У лабораторії нам зробили безконтактний аналіз крові, щоб визначити, які мінерали, вітаміни та нутрієнти необхідно заповнити нашим організмам. Інформацію з лабораторії передають безпосередньо до їдальні, і ми отримуємо їжу, підібрану під наші потреби. Звичайно, іноді люди їдять по-старому, абияк, поглинаючи більше калорій, ніж слід – але це в основному на свята. Ось сьогодні ввечері, наприклад, удома буде частування на честь Великого Вибору доньки. Там ми не розраховуватимемо склад їжі з лабораторною точністю. Але якщо постійно так харчуватись… ніякого здоров'я не вистачить.
Мені згадалося, що Синтія буквально днями розповідала, що вони проходили під час уроків історії. Раніше, до того, як люди навчилися аналізувати склад їжі та робити молекулярну розкладку засвоєння нутрієнтів, траплялися випадки переїдання. При цьому в людини навіть могла бути зайва вага. Навіть хвороба така була, ожиріння. Звучить моторошно, але ось було. При цій хворобі жирова тканина аномально розростається, і талія стає більшою, ніж коло черепа, помножена на 1.5. Нам зараз це здається дивним і дивним, але тоді у людей життя було зовсім інше. Жили вони недовго за нашими мірками. Вмирали молодими. Страждали від хвороб, які зараз легко можна запобігти. Навіть бували епідемії, викликані вірусними і бактеріальними збудниками. До речі, як там пташка? Чи не несе вона якихось цікавих для науки вірусів та бактерій?

Після безконтактних аналізів ми зайшли до зоологічного сектору. Співробітників ми не побачили, але мобільний відсік із птахом був оглянутий та позначений як безпечний. Я могла його забрати після завершення зборів.
Коли нас покликали, ми отримали конкретні завдання: намотати якнайбільше кілометрів і надати звіт про кількість кротовин, які відкриті на сьогодні, і вказати їх розміри, природно, у тимчасовому значенні.
– Будемо тоді по черзі, чи як? – Запитала я напарника, маючи на увазі пошук кротовин.
– Можна і по черзі. Але одна не проходь крізь кротовину. Добре? Переживально запитав професор.
– Домовилися, – відповіла я. Забравши пташку, я полетіла додому новим шляхом, увімкнувши випромінювач, сподіваючись дорогою, знайти нову кротовину. До речі, наш прилад випромінював певний вид енергії, якому ще навіть назви немає, тому й назвали ми його випромінювач.
Цього разу я вирішила зробити велику петлю, увімкнувши на Сардії надзвукову швидкість, і полетіла через Афку (Африка). Максимальна ширина прийому сигналу про наявність кротовини, була 200 метрів. Я усвідомлювала, що це дуже мало і вирішила потім сказати про це своєму напарнику, щоб попрацювати над розширенням сканування кротовин. Флора так майнула, що розглянути її було не реально, тому я навіть і не намагалася...
І ось, майже пролетівши Афку, пролунав сигнал випромінювача. Сардія вже була в курсі того, що при появі даного сигналу потрібно фіксувати координати і повертатися відразу до них. Вона загальмувала та дала задній хід. Працюючи лише на антигравітаційному двигуні, Сардія зависла за 2 метри від нової кротовини. Я почала вимірювати саму кротовину і фіксувати всі дані в нашу програму. Цього разу розміри червоточини були зовсім інші. Минуле було всього 103 роки від нас. А розміром на нашому боці, кротовина виявилася в 2 тижні, і до її "закінчення", тобто закриття, залишався один тиждень. На тому боці вона була теж приблизно один тиждень, плюс, мінус кілька годин.
Я все зафіксувала і полетіла далі додому. На цей раз більше кротовини мені не траплялися. Було пізно вже повідомляти Патсторсу про нову кротовину, і я вирішила це зробити завтра. Взявши з собою випромінювач та мобільний відсік із птахом, я пішла до свого дому.

У їдальні яскраво горіло світло, за столом зібралися родичі – ще б пак, не щодня дитина робить Великий Вибір. Коли я увійшла, Синтія, зраділо прибігла до мене назустріч.
– Вітання! Відгадай, який мій вибір?
– Так, ніка, відгадай, що обрала твоя дочка! – Мій старший двоюрідний брат підійшов мене привітати, забрав відсік з пташкою і поставив на стіл, не глянувши, що всередині.
– Та гаразд, Аніка не вгадає, навіть я, супер-залучений батько, не відгадав, що вибере Синтія. Я вважав, що це буде вибір стати співачкою чи балериною, вона завжди підписувалася на перші ролі…
– Ну вже ні, я точно знала, що не актриса, не співачка і не балерина, – сказала трохи ревниво, Івета, прабабуся Синтії. Вона якраз і була балериною, причому протягом 7 років навіть примою. І зараз, у свої 92, вела балетний клас для дорослих любителів, які починають освоювати балет. Причому, її учні крутили фуете не гірше за професійних танцівників, хоч завтра бери в кордебалет найкращих театрів! Івете трохи шкода, що Синтія не пішла її стопами, але для дівчинки балет – хобі, не більше того.
– Не журись, бабусю, мій син явно хоче бути танцівником, – посміхаючись Іветі, сказала молодша сестра чоловіка, Джина, – адже ти не тільки з дорослими працюєш? Набираєш клас хлопчиків наступного навчального року? Візьмеш Ельдара?
– Ну звичайно, люба, про що мова! Йому лише сім, на час свого Великого Вибору він може й передумати, але це балет, дуже корисно і для загального розвитку. І фізичного, і культурного!
– Гаразд, добре, "солов'я байками не годують", кличте Аніку за стіл! – моя тітка набрала замовлення на домашньому "оформлювачі", і наш домашній робот приніс мені спагетті з морепродуктами та броколі під сирним соусом.
– А поки ти їж, подумай все-таки, який Вибір зробила Синтія. Нам цікава твоя версія, – сказала це знову моя тітка. Всі вичікувально подивилися на мене, чекаючи на відповідь.
– Загалом я думаю, що Синтія буде історичним біологом.
Чесно кажучи, сказала я це навмання. Історичні біологи – десь наші з Патсторсом суміжники. Вони займаються копалинами і по-хорошому ми повинні б брати фахівців з їхнього відділу, коли "йдемо" досліджувати кротовину. Саме вони оглядали птаха, якого я привезла додому. Та й загалом здогад не гірший за будь-який інший.
За столом запанувала тиша, всі дивилися на мене з подивом та цікавістю.
– Звідки ти знаєш, мамо? Це саме те, що я вибрала! Тобі хтось розповів? Анхалія?

Сектор гармонії та сили духу

#сектор_спокої #зона_гармонії #воспріяти_духом #створити_мету #душевна_рівновагу #сила_духа

Дізнайтесь свій сектор гармонії та душевної рівноваги. Отримайте безкоштовні рекомендації та індивідуальну медитацію для набуття гармонії та сили духу.

Цей сектор відповідає за внутрішню та зовнішню гармонію. Допомагає нам володіти собою і тим, що відбувається у нашому житті. Дає силу прийняти те, що відбувається, позбутися ілюзій і знайти мету/сенс у житті.

Для рекомендацій, мені знадобиться ваша дата народження або числа гуа, які можна розрахувати на моєму сайті Розрахунок чисел гуа https://spacefengshui.one/cgi-bin/main.cgi?esse=82

Розраховуйте свої числа гуа та пишіть мені. Це безкоштовно!

Пишіть мені в личку або у Ватсап, Вайбер, Телеграм +380679961809, скайп master_feng-shu , а також на сайті у коментарях під цією статтею © Сергій Гіль https://spacefengshui.one/cgi-bin/main.cgi?esse=1403

#сектор_спокої #зона_гармонії #воспріяти_духом #створити_мету #душевна_рівновагу #сила_духу

Всё хорошо

0.4.1.47.2. "Всё хорошо, Роман Иваныч"
(Пародия на песню Леонида Утёсова "Всё хорошо, прекрасная, маркиза").

- Алло, алло, какие вести?
Давно я дома не бывал.
Когда бомбить село начали,
Оттуда нахуй я сьебал.

- Всё хорошо - в селе сейчас нормально,
Всё зашибись и жизнь легка.
Ни одного печального сюрприза,
За исключеньем пустяка:

- Так, ерунда, пустое дело:
Корова ваша околела.
А в остальном, Роман Иваныч,
Всё хорошо, всё хорошо.

- Алло, алло, сосед, ебучий случай:
Моя корова умерла.
Скажи ты мне, козёл вонючий,
Как эта смерть произошла?

- Всё хорошо, Душ - Роман Иваныч,
Всё хорошо, как никогда.
К чему скорбеть от глупого сюрприза?
Ведь это правда - ерунда.

С коровой что - пустое дело,
Она с сараями сгорела.
А в остальном, Роман Иваныч,
Всё хорошо, всё хорошо.

Алло, алло, братан, мутится разум,
Какой припезденный удар,
Скажи ты мне всю правду сразу -
Когда в сараях был пожар?

- Всё хорошо, братан, всё здесь отлично,
И хороши у нас дела.
Тебе судьба, наверно, чисто лично,
Ещё сюрприз приподнесла:

Сгорел твой дом, с сараем вместе,
Когда пылало всё поместье.
А в остальном, Роман Иваныч,
Всё хорошо, всё хорошо.

- Алло, алло, Ютуб, сгорело ранчо,
Ах до чего мне хуёво - во-во,
Я вне себя, скажите прямо
Как это всё произошло?

- Самолёт снова пролетал
И скинул бомбу, вот шакал,
Бомба взорвала сразу дом,
Потом взлетела на шатёр.

А там всё сено аж вовсю
Как запылало, я не вру,
В добавок град ебашить стал,
Что и гараж весь запылал.

А в нём ведь газовый баллон,
Он так взорвался, будто слон,
В углу канистру ты забыл,
Бензин аж доверху налил.

Она рванула, будто град,
И в небе запылал парад,
Сарай он сильно пизданул,
И ветер в сторону подул.

Корова бегала везде,
Но нет укрытия ни где,
Сгорела нахуй - умерла,
Всему двору пизда пришла.

А газ открытый в доме был,
Ты его перекрыть забыл,
И запылало всё вокруг,
И сгорел заживо твой друг.

Жена варила в доме щи,
Как ебанули кирпичи...
А в остальном, Роман Иваныч,
Всё хорошо, всё хорошо.

- Шо-шо?

Сказка Про Емелю - продолжение сказки Хоя!

0.2.30. Про Емелю.

(Автор начала: Хой - Клинских Ю.Н.
Автор продолжения: Душ - Кирнасов Р.И.
Внимание!
Начало сказки я прочитал в книге о Хое "Хой. Эпитафия Рок-Раздолбаю". То есть: это он - Клинских Ю.Н. автор начала этой сказки "Про Емелю". И так как я являюсь поклонником его творчества, я решил написать продолжение этой сказки.
Для тех, кто любит всячески критиковать чужие произведения, пишу: Вы сначала напишите своё, и пришлите сюда ссылку на своё произведение, а потом уже критикуйте это произведение).

Хорошо в деревне летом,
Пристает гавно к штиблетам.
Выйдешь в поле, сядешь с**** —
Далеко тебя видать!

Одуванчик тычет в ж***,
Вот такая благодать.
А зимой другие корки:
Лёд порою очень тонкий...

В той деревне жил Емеля,
Каждый день он был с похмелья.
Утром - рюмку, днём стакан —
К ночи снова в ураган.

Жил он с матерью старушкой
В ветхой маленькой избушке.
Бабка гнала самогон,
Запах был на весь прогон.

Он пошёл другим путём:
Самогон не пил лаптём,
Стал он селекционером
Всем мичуринцам примером.

Коноплю растил сынок,
В этом Емеля был знаток.
Он засеял в огороде
Коноплёю всё, что мог...

Надоело сыну пить
И с похмелья выходить,
Надоело жрать спиртное,
И Емеля стал курить.

О******* был размах,
Огород был весь в кустах.
И индийская, и чуйка,
Зеленело аж в глазах.

Ну, нормально, з******...,
Мы чегой-то отвлеклись,
Мы на чём остановились? -
Конопли, блин, - завались.

Всё, хорош про коноплю,
А не то я кайф словлю.
Гнать по кругу всю мазуту
Я вообще-то не люблю.

Так, короче, наш Емеля
На печи лежал с похмелья
И подсчитывал, меж тем,
Проползавших микросхем.

Мать варила самогон,
Мать плевала на закон,
Мать сказала: — Ема, блин,
Одевай скорей зипон.

Что б не задохнулся дичкой,
Быстро сбегай за водичкой,
Охладить чтоб змеевик —
Он расплавился и сник.

- Не хочу я, мать, в натуре,
Вихри за окном, да вьюги.
З****** здесь на печи -
Пыхнул и лежи, торчи.

Заглушил косяк Емеля,
Слез с печи он еле-еле,
Нехотя взял два ведра
И на пруд пошёл с бедра...

Зима, крестьянин торжествуя,
Залез на печь и в х** не дуя,
Через планшет видосы зырит,
В курятнике яиц натырив.

У Емели, между тем,
Было несколько проблем:
Дров в сарае было мало,
И корова з******,

Всё мычит и просит жрать.
- Мож сожрать её, а, мать? -
И сарай уж исхудал,
Боров доски поломал,

И соседи задолбали -
Постоянно доставали,
То вопросы задавали,
То кирпичи в окно кидали...

На пруду в такую пору
Было холодно, не спорю.
Но зато лёд, как кремень,
Не утонешь в этот день.

Ема бур воткнул, крутнул,
Вытащил, потом пыхну`л.
В общем долго он е*****,
До воды проковырялся:

Зачерпнул Емеля раз —
Вынул старый унитаз.
Зачерпнул Емеля два —
Глядь, в ведре лежит жратва!

В виде щуки, "Это класс!",
Выбросил он унитаз.
Щуку стал пихать в тулуп,
Как услышал громкий стук. -

Щука сильно трепыхалась,
Плавниками умудрялась
Стукануть ему в сердечко
И хвостом в****** яечко.

И Емеля рассердился
На неё заматерился:
- Ты, какого х**, щука,
Меня п******, ах ты - с***. -

Вдруг в ответ он слышит фразу,
Будто-бы из унитаза:
- Отпусти меня, братан, -
Я зашью тебе карман.

Или может что другое,
Чтоб оставил ты в покое?
Отпусти - исполню всё,
Ты ж Емеля - не лошьё?

Сразу первая мысля:
- Вот тебе и конопля...
Докурился иль допился?
Иль в том свете очутился?

Он на щуку посмотрел
И по полной о****.
- Я уху с тебя не ел, -
Испугался, Ёшкин пень...

Щука вновь заговорила:
- Ты что-ли - кусок дебила?
Я тебе базарю дело,
Соглашайся, ты ведь смелый.

И Емеля, затянувшись,
Молвил голосом уснувших -
Говорил он, как мертвец,
Испугавшийся малец:

- Чё-то бьёт меня измена,
И закончилось полено;
Мне бы смелости, ума,
Что мне мать не додала;

Сена на пять лет вперёд
Для коровки в новый год;
И сарай, чтоб новым стал,
Чтобы сам себя латал...;

Чтоб соседи поменялись:
Эти б к е***** с********,
И чтоб не парили мозги,
И коноплю мою не жгли;

Чтоб отходняки не брали,
Листья горло чтоб не драли,
Чтоб отсюда вот вода
В вёдрах в дом сама вся шла;

Чтоб канал мой на ютубе
Процветал и чтоб платили,
Чтобы лайкали видос
И его чтоб не чмырили... -

Щука Ему перебила:
- Подожди, кусок дебила,
Не успеваю исполнять,
Ты ступай домой-ка, б****,

И лежи там на печи,
Больше в уши не п****,
А когда захочешь чё,
Прошепчи ты вот "чаво":

"Так, как щука приказала,
А моя личность пожелала", -
Дальше -то, что тебе надо,
И живи себе ты славно. -

И Емеля в тот момент
Щуку выбросил, как мент.
В прорубь та ушла под воду,
Вновь приобретя свободу.

Вода из прорубя сама
Наполнила собой ведра,
Вёдра к дому понеслись,
Как у растаманов мысль.

Измена больше не лупила,
Емеле очень классно было,
Он кайфовал, не очковал,
Дрова он, якобы рубал.

Ну, а по факту: сам топор
Колол дрова, и ты не спорь.
И доски сами выпилялись,
К столбам в сарае прибивались.

И сено тоже прибавлялось,
Из прошлого перемещалось.
А может даже из "далёка",
Ты разберись сейчас чаво, как...

Планшет у Емы обновился -
Крутым и новым - обнулился.
И стал он диво то снимать,
Свои желанья исполнять.

В ютубе стали удивляться,
Как мог топор сам упахаться,
Пила и вёдра без кого,
Наделали много чего.

Как-будто магия иль что?
Не понимали ничего.
Одни считали - фотошопом,
Другие думали - гоп-стопом,

А третьи - верили, что он,
Был о******** колдуном.
А растаманы: "Повезло,
Что чувачок растил чаво..."

Емеля очень мудрым стал,
Ведь стать он умным пожелал.
В три часа ночи Ема встал
И в тихоря он прошептал:

"Так, как щука приказала,
А моя личность пожелала, -
Корова, ты сама доись,
Лопата, ты сама трудись..."

Вот новое в ютубе чудо,
Как дойки "пляшут" так упруго,
В ведро всё льётся молоко,
И чистится само гавно -

Лопата, над землёй сама,
Парит и грузит навоз, м-да...;
Его на кучу выгружает...
И дверь, как ветер закрывает...

Ведро налилось молоком,
Само прям залетело в дом,
Молоко в банки процедилось,
Емеле в руку кружка впилась.

Хотя потом и без руки
Он делал вкусные глотки,
Емеля на печи крутился,
Он кайфовал и не трудился.

Подписчиков уж миллард,
И коментарий сиксильярд,
Научные трудяги, вот
Спросили: Где же он живёт?

К нему приехать напросились,
Разоблачить, б**, соблазнились.
Не верят в ливитацию трудяги,
Из-за науки, как бедняги.

Неверие их разрушает,
И доказательств всё желает.
Материальность треплет нервы,
И вытирает об жизнь душу.

Секреты есть у всех свои,
К чужим ты "руки" не тяни.
Свои секреты ты скрывай,
Себе лишь двери открывай...

Емеля написал ответ
И вышел жёсткий, б**, комент:
"Да пошли вы все в п***,
К е***** я вас всех шлю.

Интервью не дам, мне жалко
Тратить время на муру.
Я живу, как я живу,
Ваше неверье мне п****"...

Жил Емеля - кайфовал,
И проблем совсем не знал,
Все желанья исполнялись,
Как только он их пожелал.

Другим нужно напрягаться,
И чего-то там лишаться,
Чтоб желание продлилось,
И потом осуществилось.

А Емеле повезло:
Что захочет - то его.
И проблем реальных вовсе
У него не было давно.

Но исключенья есть всегда -
Философская фигня.
И в такой капкан, почти,
Угодил и он, в пути:

Стукнуло ему - тридцатник,
Нечему тут удивляться.
Ема пожелал супругу.
Нафига? - Он мыслил туго...

Думал, что супругой он
Будет вечно вдохновлён.
Но не знал, что женский дух,
Может сломить мужских двух.

Познакомился легко -
В интернете жал табло,
И приговаривал всегда,
Что велела щука та.

Телефонное общенье... -
- Выбирать-то было лень мне.
И я сразу пожелал,
Чтоб приехал идеал. -

Прикатила на санях,
Отрусилася в сенях.
И зашла в дом, торопливо.
Это диво - уж так диво:

Волос плечи покрывает,
Платье пол аж подметает,
На лице изъянов нет -,
Захотелось в туалет.

Макияжа тоже нету,
Нету химии вообще,
Это единичный случай
В 21-ой полосе.

Улыбается всё время,
И глазами всё стреляет,
На постель, что на печи,
Как-то скромно намекает.

Мать свалила до кумы,
Ема предложил блины,
А она ему в ответ,
Сбросила свой туалет:

Сняла платье, сапоги,
На брительках колготы,
Трусики, ну и лифон,
Что порвался аж зипон.

Ема быстренько разделся...
В общем: с "чиксой" этой "спелся"...
А когда страсть утихала,
Дарью сильно "глючить" стало:

То и сё - не так, не эдак,
Развязался левый кедок...
Оказалось, что ей мало.
А чего, - не понимало.

Давит Еме на мозги,
Печь не хочет пироги,
Хочет по Земле летать -
Путешествовать, б****, мать...

Ей в избушке не сидится,
Хоть, что хочешь говори.
Заклинания его
Не решают ничего.

- Толи с щукой, что случилось? -
Толи всё ему приснилось?
Не понятно н****,
Вот, капкан, е****, б**...

Это дело летом было,
Мать его уговорила,
В лес сходить, чтобы размяться,
Спортом, мол, позаниматься...

Но когда он шёл туда,
То дошёл лишь до пруда.
В воду в труселях нырнул,
Сразу в бок корягу пнул.

Стал он плавать под водой
И искать себе покой -
Щуку стал искать и звать,
И по сильному желать.

Щуки не было нигде,
Он наплавался уже.
В лодку сел, закинул удку,
Чтоб споймать, б****, эту щучку.

Солнце жарило вовсю,
Он в тенёк приплыл - к мосту.
Прикимарил слеганца...
Вдруг тут что-то, запища,

Сильно, в миг, затрепеталось,
И об борт, как у*******,
Удочка по швам пошла
И сломалася она.

Ема на автопилоте
Резко хватанул пацак,
За край удочки схватился,
А по борту снова - шмяк-к...

Взял весло, и быстро леску
На него он намотал,
Без пацака он, что было,
Резко в лодку закидал.

У Емеле радость шла,
Ведь явилася она -
Снова чешуёй сверкая,
Щука у него была.

- Снова ты? А я забыла
Про тебя, уже, дебила.
Ты меня закалибал,
Часто много чё желал.

- Исполнять тебе в напряг? -
Говорит Емеля, - ах...
Я, конечно, понимаю,
Что тебя з*******,

Но тогда ты дай ответ:
Что с женой делать? Совет. -
Ема вынул крюк со рта,
Щуку ложет у борта, -

Я кайфую, спору нет,
И жена моя вся - диво,
Но ей вечно всего мало,
Часто дать хочу в е****...

Я терять её не буду,
Но она мне мозг съедает,
Чайной ложечкой всё время
Его, стерва, подъедет.

Я хочу, чтоб и она
Кайфовала в жизни, б**,
Со мной вместе и всегда,
Вот такая вот байда.

Щука еле отвечала:
- Окуни-ка для начала, -
После влажненькой водички,
Продолжала речь от лички, -

Я могу не д****.
Понимаешь ты меня?
Ливитация - легко,
А мозг бабы - тяжело...

В паре вместе кайфовать
Не бывает, с***, б****...
Волшебство не в силах, н****,
Бабий "мозок" обуздать.

- Дай тогда ты хоть совет,
Что мне делать? Аргумент.
А то мозги закипают.
Как быть дальше, х** не знает.

- Вдонови её на то,
Что ты хочешь от неё, -
Как её мне вдохновлять?
Не пойму я н****, б****.

- Метода есть только два,
Их менять нужно всегда.
Метод пряника - давал -
Что хотела исполнял.

Включи метод ты кнута -
Запрети всё н****, б**:
Печь сама пусть не п******,
Пусть жена её разудет,

И посуду не желай,
Чтоб помылась, так и знай.
Моет пусть жена посуду,
Ну, и пол везде и всюду...

Принцип понял? - Да понял.
Смысл методов я внял.
- Что ты понял, объясни,
Только внятно, не спеши.

- Лишь дела свои я буду
С твоей помощью рулить,
А она свои пусть будет
Своей практикой решить.

А когда, б****, з*******
И попустится слегка,
Тогда буду предлагать ей
Помощь я издалека,

И романтику, и розы,
И зелёные мимозы
Тогда ей я подарю,
Когда попуск ощущю.

Понял я, что этих баб
Нельзя н**** расслаблять,
А вот я её расслабил,
Кайфовать вовсю заставил.

Вот она и о*****.
Понял, щука, в чём тут дело.
Но парадокс тогда здесь есть:
Если расслабиться, то жесть.

А если будешь напрягаться,
Тогда зачем жена нужна?
Ну, разве чтобы п********, -
Тут поднялась его я***...-

Давай плыви, но если что,
Ты приплыви сама в ведро,
Чтоб на крючок вновь не нарваться,
Иль в сеть мою чтоб не попасться...

Емеля рыбы наловил,
Поймал сома, уху сварил.
Он на природе отдохнул,
Потом ещё косяк курнул,

Пришёл домой и х** забил,
В планшет свой разум опустил.
Жену хотел, но он держался,
Стояк его забушевался...

Жена пилила днём и ночью,
Он удержался, чтоб помочь ей.
Всем не довольная была
И задолбалася она.

Вниманье он не обращал,
Себя, как мог долго держал.
А когда понял, что предел,
Он подошёл, и как хотел -

Всмалил ей раз, ещё разок,
Он заволок на потолок,
И в погребе, на чердаке,
И даже как-то на окне...

И Дарья точно каждый раз
Брала от этого экстаз...
А он похавав борщица,
Задрых на кресле у крыльца.

На утро было всё ништяк:
Предъяв уж не было никак,
И разговоры о поездках
Ушли в забытый кавардак.

Емеля делал свои дела
Всегда на нычку, это да.
А если бы жена узнала,
Что на халяву Ема, б**,

Тогда б она его "сожрала",
Что он лентяй и размазня.
Её бы жаба задавила,
И назвала б его дебилом,

Мол она пашет, а он нет,
Не сделала б ему м****...,
И начала б вновь истирить,
И что как делать говорить.

Не нравится жёнам смотреть,
Что муж лежит, а денег нет.
А когда видит, что при деле,
То мозг не пилит еле-еле...

Но если вовремя е*****,
Не будет злиться и орать,
Если успеет кайф поймать,
И если после, целовать...

Нужно сначала расчехлиться -
Понять когда и сколько, как? -
Понять её систему нужно,
И ублажать по ней, вот так.

Но многие, типа Емели,
Это не знают - не при деле.
Они вначале напостой,
Ну, а потом - как холостой...

Система разная, по масти,
Но нужно возбуждать до страсти.
Раз в день? - То значит каждый день,
Всего по разу вдуй - в*******.

Коль раз в неделю - раз в неделю,
Ты поучискь-ка у Емели.
Дня три всего лишь потерпи -
Не лезь к жене и не д****,

Потом цветы ей подари,
Ласкай целуй, но не спеши...
Пусть она мокрой очень станет,
Тогда сама твой "хрен" достанет.

И в этот миг ей всё давай -
Жену по полной... ублажай.
Целуй, лижи, давай..., входи,
Но для себя ты не спеши...,

Чтобы её не обломать
И вялым резко, чтоб не стать.
А вот когда кричать начнёт,
К***** тогда ей прямо в рот...

Жил Емеля, поживал,
Он по жизни кайфовал,
Кайф ловил он от всего,
Делал, что хотел, и всё.

А от кайфа пошли дети, -
Начались проблемы эти:
С воспитаньем, с пониманьем
И с их обеспечиваньем.

Ну, а тут ещё заклятье
Действовать вдруг перестало,
Когда крышу починить
Время у него настало.

Шифер только вверх поднялся,
В миг Емеля обломался -
Сразу шифер вниз упал,
По башке чуть не попал.

Ема сразу матерился:
- Это может быть, мне снится?
Что за н****, с***, б****?
Повелела ж щука, мать.

Но по щучьему виленью,
Снова это не проходит...
Заклинание с детьми -
Ничего не происходит,

Ливитация исчезла,
Управленья больше нет.
Тут Емеля испугался,
Побежал он в туалет...

В туалете посидел,
С нычки "пяточку", он "вдел",
Чтоб решить проблему эту,
Слышать щуку захотел.

В это время у пруда
Было тихо, как всегда.
И какое-то бревно
По нему давно плывло.

То бревно был - Буратино,
Сук торчал, б****, из него.
Своим носом - тем суком,
Щуку загарпунил он.

Щука в это время спала
Ничего не осознала,
Когда этот вот сучок
Ей встромился прямо в бок.

Завертелась, закрутила,
И от боли аж завыла,
На автопилоте снова
Свои услуги предложила,

Ей ведь очень больно было,
Про Емелю позабыла:
- Отпусти меня, бревно,
Проси всё что хочешь, во.

"Во, - подумало бревно, -
Наконец-то повезло.
Я смогу стать человеком,
Как и все вокруг, давно".

- Хочу стать я - Буратино,
Не поленом, не дебилом,
Человеком хочу стать.
Поняла ты, твою мать?

- Поняла, я спору нет,
И исполню всё в ответ.
Только с носа меня сдень,
И перевяжи, олень...

Но нюанс есть не большой,
Ты послушай, милый мой. -
Буратино снял ту щуку
И стал слушать про науку:

- Я способностью владею,
Но сказать тебе я смею,
Что сейчас ещё пока
Я Емеле "шью бока" -

Его желанья исполняю,
А других не выполняю.
Не могу я разорваться
И сразу двоим "отдаться". -

Рассказала щука всё,
Что исполнило чего
Тому Емеле человеку,
Мол, прошло почти пол веку.

- Ну, так всё - теперь моя
Очередь к тебе пришла.
Хватит с Емы, теперь мне,
Щука, помоги, вполне. -

Щука, глазками сверкая,
Прыгнула в воду, ныряя,
Буратиновы желанья
Прям со старта исполняя.

А с Емелей связь ушла -
Кончилась халява, б**.
Только Ема ведь не знал
Все причины и финал.

Вновь к пруду идёт Емеля,
Размышляя, не спеша.
Он фигачит не с похмелья, -
Вновь загружена башка.

Осень, листья на воде,
Щуки не видать нигде.
В пруд по пояс он зашёл,
Между ног ведро он вёл.

- Щука, щука, приплыви,
И Емеле помоги.
Коли чудом ты не можешь,
То советник предложи.

Иль хотябы ты послушай,
Чтобы камень снять с души.
А то состоянье снова -
Сам себя бы удушил. -

Щука всё не приплывала,
От Емели уж устала.
З***** Емеля щуку -
Очень часто мозги дрюкал.

Он стоял, не уходил,
Потом в пруд прям напрудил,
Матершина с губ слетала,
Щуку н**** посылал он...

По ведру, хвостом махая,
Щука всплыла очень злая:
- О******* ты уж стал.
Как же ты меня достал.

Я с тобою уж давно
Расплатилася за всё,
А ты вновь меня тревожишь,
Как, б****, это з*****. -

Только Ема рот открыл,
Как в ответ ему: - Дебил,
Дальше делай ты, как знаешь,
Без моих чудесных див. -

Кайф весь прекратился в раз, -
Сам паши ты, "водалаз".
Пора уж делать самому,
Что тебе нужно, я е**... -

Так сказала, щука, зло,
И перевернув ведро,
Уплыла к е***** мать,
Пора сказку завершать,

А не то мазуту эту
По кругу буду я мотать.
Мораль сказки такова,
Коль не внял ты все слова:

"Помогли, - а дальше - сам,
Совершай свой тухлый план.
А чтоб вечно на халяву,
Это вам: парам-пам-пам..."

Шёл Емеля не спеша,
Думал: "Эт, вот это, б***,
Словит щуку кто другой,
Повезёт ему с водой...".

- Ну, а мне как дальше жить?
Я привык пыхтеть, тупить,
Я, в конце-концов, люблю
На печи лежать в дыму...

А тут дети, и жена,
Крыша в доме протекла,
Мать болеет, денег нет.
Б****, не жизнь, а полный бред.

Не работает топор
И вода не льется воновь.
- Что за н****, твою мать?
Что случилось с тобой, б****? -

Так Емеля лишь подумал,
Зарядил горпун он в дуло. -
Сейчас пойду на пруд тот снова,
Позову вновь щуку я.

С горпуна её в****,
Потом быстро расчиню,
Начиню её лимоном,
Заматаю всю в фальгу;

И в печи её спеку,
А потом, к х***, сожру.
Ни кому чтоб не досталась,
Раз халява вся скончалась. -

Но не знал, что было поздно,
Время заполночь, и звёзды...
Щука "в плену" уж у другого,
Деревянного такого.

И не знал Емеля что
Он не сможет ничего
Против щуки помешать,
Он неблагодарный, б****,

Ведь она с ним расплатилась,
Значит - больше не должна,
И поэтому не сможет
Сделать ей он н****.

- Мне придётся самому
Чинить крышу, я е**,
И детишкам "мозг вставлять",
А не вновь х** пинать.

Свою ж*** из печи
Вновь придётся поднимать,
Хоть кричи, хоть - не кричи,
Жизнь-то сложная ведь, мать.

Лень придётся мне глушить,
Но траву буду курить,
Потому что без травы,
Пухнут по ночам мозги.

Не мой типаж

0.4.1.40.6. "Не мой типаж".

1к. Люди ищат идеалов, люди ищат их всегда.
А трудиться над собою не желают никогда.
А когда их не находят, то твердят, и им не лень,
Вот такую поговорку, в общем - просто - дребедень:

Припев:
Не мой типаж ты, ты - не мой типаж ты -
Ты не мой типаж.
Не мой типаж ты, ты не мой типаж ты -
Ты не мой типаж ты - ты не мой типаж.

2к. Так говорит мне каждая девица,
С кем я знакомлюсь через интернет.
Но это говорит она не сразу,
А когда узнаёт, что я такой поэт...

Припев:
Не мой типаж ты, ты - не мой типаж ты -
Ты не мой типаж.
Не мой типаж ты, ты не мой типаж ты -
Ты не мой типаж ты - ты не мой типаж.

3к. Так говорю я каждой кто кумарит:
Кто говорит, что я ей должен дофига...
Кто говорит, что песни мои - бред,
И что не правильно живу, ни как она.

Жена из парадокса

0.4.1.40.3. "Жена из парадокса".

1к. Я как-то познакомился с девчёнкой из сна,
Она мне рассказала, что мне она жена,
Что с нею мы вдвоем давно уже живём,
И вместе под гитару с ней песенки поём.

И что там - на ютубе у нас уже канал
Стал сильно популярен "Душ Априот" - Роман.
И что мы не грыземся с нею никогда,
А принимаем друг друга такими, как всегда...

Припев:
Теперь везде по сайтам девченку ту ищу,
Ведь полностью тот сон свой я осознаю,
Что это был не сон, что это была связь
Из будущего в прошлое она прорвалась.

2к. Она мне сообщила: на каком сайте и когда
Мы с нею познакомимся и какие слова
Мне ей тогда сказать, чтоб ей мне доказать,
И чтобы много время на знакомства не терять...

И чтобы парадокс вот этим совершить,
Затем и дежавю вдвоем ощутить,
Потом - Эффект Мандэлы по времени пройдёт -
И волны времени перезагрузят "параход". (реальность)

3к. А мне вот с прошлым связаться не удаётся,
Оно зафиксировалось, "пере..." не поддаётся.
Лишь только в будущее я проникаю,
И разную информацию от туда я черпаю.

С женой со своей будущей о многом говорю,
А также её вижу и смысл осознаю,
Дотронуться я даже во сне до нее могу,
И запах , и вкус ощутить ее на всю.

0.4.1.40.2 Висячие сиськи!

0.4.1.40.2. "Висячие сиськи".

1к. Я встретил девченку, она мне улыблнулась,
Её красота в мои мысли воткнулась,
И мы захотели друг дружку -
И пошли быстрее к "подушке"...

Мы с ней целовались и я возбуждался,
А запах её в мой разум вонзался,
Влюблялся в неё всё сильнее,
И в трусики лез всё быстрее...

Она тоже стала уже возбуждатсья,
И начала быстренько вмиг раздеваться...
Сняла она блузку и лифичик -
Оттуда упали все сиськи...

Припев:
Висячие сиськи, как-будто носки -
Носки шерстяные, почти до земли
Упали и просто висели -
Соски на меня не смотрели...

2к. Увидел висячие сиськи, и "куй" мой упал без "прописки".
Чтоб "куй" мой поднялся, я к пи**ке прильнул,
Ей ножки раздвинул, её занюхнул,
И стал языком её клитор вовсю поднимать, как магнитом.

Когда куй поднялся, и я захотел,
То из междуножья я вверх поглядел,
Увидел висячие сиськи
И снова упал куй так низко.

Приев:
Висячие сиськи, как-будто носки -
Носки шерстяные, почти до земли
Упали и просто висели -
Соски на меня не смотрели...

3к. Ну, что же мне делать? совсем не пойму...
Когда же уже я её "отвлюблю"...?
Такие висячие сиськи,
Что просто - волшебные вспышки.

Она потекла уж, меня захотела,
И я намекнул, что пора уже делать...
Взяла, поднимать "его" стала,
И чтобы стал твёрдым - сосала...

А я ей рукою в "звезде" теребил,
Она захотела - уж не было сил,
Я плавно пониже спустлися,
На сиськи её не "дывывся" ...

Припев:
Висячие сиськи, как-будто носки -
Носки шерстяные, почти до земли
Упали и просто висели -
Соски на меня не смотрели...

4к. Я куй свой засунул в её мокроту,
"Схвати меня сильно", - я ей говорю, -
Моментом "меня" захватила -
И "стенками пи**ки" обвила.

Она всё сжимала мой член постоянно,
И я впервый раз ощутил пониманья
Того, что мышцу прокачала,
Чтоб я начинал всё сначала...

И чтобы мой куй снова вдург не упал,
"Одень ты свой лифчик", - я ей прошептал.
Она ничего не спросила,
И быстро лифон нацепила.

Припев:
Висячие сиськи пакуйте в лифоны
Чтоб не обломаться вам с "потифоном".
Ну, или за ними следите -
Висеть им совсем не велите.

5к. Она уже кончила, потом ещё раз,
И я много раз получал свой экстаз,
Но куй мой не знал всё покоя -
Ведь сильно сжимался "зведою".

Мы позы меняли, мы не отдыхали,
А только по очереди задыхались,
И сиськи уже не висели,
Ведь мы ей лифончик одели.

А чтобы не думать про то, что они
Висели у ней почти до земли,
Смотрел на неё я и нюхал,
И стоны её я лишь "слухал"...

Припев:
Висячие сиськи - большая проблема
Для мыслей мужчин, - ведь меняется "схема"...
Для женщин то тоже - проблема...
Стесняться приходиться всем нам.

Висячие сиськи - как-будто носки -
Носки шерстяные, почти до земли
Упали и просто висели -
Соски на меня не смотрели...

(под музыку песни "Песенка мамонтёнка").
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
8
попередня
наступна