хочу сюди!
 

Тетяна

43 роки, рак, познайомиться з хлопцем у віці 38-45 років

Замітки з міткою «злочини радянської влади»

Дем'янів Лаз. Закатовані на Франківщини у 1941 році.

Дем'янів Лаз – урочище біля Івано-Франківська, місце масових розстрілів в'язнів підрозділами НКВС. Розстріли проводили наприкінці червня перед відступом радянських військ в 1941 році. Під час розкопок тут знайшли людські кістки і змогли ідентифікувати 524 чоловік. Для 22 чоловік вдалось встановити особу, робота в архівах СБУ дозволила визначити імена іще 400 страчених. В 1970 році після передачі на Радіо Свобода, місцевий ландшафт змінили важкою технікою (екскаватори, бульдозери), щоб завадити майбутнім спробам пошуків. Незважаючи на це в 1989 році було проведено успішні розкопки, які організувало місцеве відділення «Меморіалу». Розкопки 1989 довели, що тут були закопані жертви, які навіть не були офіційно арештовані. бо мали при собі документи і цінні речі. Серед закатованих були також діти. В 1998 році недалеко від поховань відкрили меморіальний комплекс "Дем'янів лаз".

Розстріл української інтелігенції в урочищі Сандормох

Розстріл української інтелігенції в урочищі Сандормох на Соловецьких островах(Росія) скоєний у 1937 році. Розстріл було скоєно на честь 20-річчя "Великого Октября". Для більшості ув'язнених термін їхнього засудження добігав кінця.

Биківня: стою я в лісі самотою

Біля селища Биківня у 1930-х — початку 1940-х ро масові поховання осіб, репресованих і страчених у Києві органами НКВС. За даними науковців, у Биківні поховано близько 100—120 тис вбитих людей.
Трагедія Биківні стоїть в одному ряді із такими злочинами як Аушвіц, Бухенвальд, Дахау, Бабин Яр чи Катинський розстріл.

Хроніки радянських репресій. В'язниця "Тюрма на Лонцького"

На початку німецько-радянської війни наприкінці червня 1941 р., не маючи можливості евакуювати в'язнів із тюрем, НКВД від 23 червня почав їх розстрілювати. Протягом 23—28 червня 1941 р. у Львові було знищено близько 4000 осіб, з них у в'язниці № 1 (на Лонцького) — 1681 осіб, тобто 41% від усіх розстріляних в'язнів м. Львова. Окрім українців, серед розстріляних були й поляки та євреї, засуджені до виселення до ВТТ, а також в'язні, що підлягали звільненню. Частину тіл загиблих було поховано у трьох могилах у зовнішньому дворі в'язниці, іншу частину залишено у камерах. Після встановлення німецької влади було організовано ексгумацію тіл загиблих у в'язниці «на Лонцького». Протягом 30 червня — 1 липня було відкрито доступ до тюрми мешканцям міста в межах зовнішнього подвір'я для впізнання рідних. Тіла жертв, що не були упізнані та поховані рідними, поховали протягом 2—4 липня 1941 р. До цих робіт було примусово залучено єврейське населення міста. Більшість жертв поховано у спільній могилі на 83 полі Личаківського кладовища, 83 невідомих та 9 окремих — на 55 полі Янівського цвинтаря.

Жертви Рутченківського поля (оновлено)

...День 8-го апреля 1989 года стал переломным в расследовании Рутченковского захоронения. В тот день явочным порядком «неформалы» взяли в руки лопаты и буквально сразу под одним из гаражей обнаружили многочисленные костные останки. Прибывший на место прокурор обронил в тот день ставшую почти крылатой фразу: «А может это кости собак?!». Однако специалистам археологам и антропологам не представило большого труда опознать человеческие останки и остановить возбуждение уголовного дела по факту обнаружения «неизвестного» захоронения областной прокуратурой было уже невозможною. Такое дело и было возбуждено в апреле 1989 года. Почти одновременно начала работать официальная следственная комиссия… В насильственной смерти жертв сомневаться не приходилось – методично простреленные черепа, огромное количество разбросанных пуль – все это говорило о том, что мы наткнулись на одну из пресловутых траншей «секретного объекта». ...   В июне-начале июля участникам раскопок удалось, наконец, приблизиться к разгадке самой острой проблемы Рутченкова – уничтожению раненых военнослужащих и учащихся ФЗУ – детей «врагов народа» в октябре 1941 года, за несколько дней до оккупации Донецка нацистами. Надо сказать, что советская республиканская, областная и городская пресса даже времен перестройки и гласности не могла позволить себе упоминать о самых страшных преступлениях Рутченкова – расстреле советских военнослужащих осенью 1941. Эта тема еще надолго осталась табу для средств массовой информации. Однако одна из публикаций на эту тему все-таки прорвалась –«Горняцкая Слава», многотиражка шахты Кировская выходившая тиражом в 2 тысячи экземпляров опубликовала свидетельства Юрия Михайловича Грязина, который лично побывал на поле осенью 41-го и видел, как лежали «мертвые советские солдаты, многие перебинтованы, некоторые без рук, без ног. Тут же в траншеях лежало немало костылей». («Тайна Рутченковской степи»). Были и другие свидетельства десятков жителей подтверждавшие эту информацию. И вот, наконец, летом 1989-го спустя 48 лет после описываемых событий нами были извлечены из земли предметы характерные для военного госпиталя –большое количество окровавленных бинтов, загипсованные конечности, кислородные подушки, а также типичная больничная посуда того времени. В отдельной яме были обнаружены чудом сохранившиеся ученические гимнастерки, сильно напоминавшие казенную форму фабрично-заводских училищ…

http://infodon.org.ua/donetsk/150 http://infodon.org.ua/donetsk/163