Холоне вечір – золоте лоша
Втіка за обрій, у далеке літо;
Зів’ялий лист, немов чиясь душа,
Влітає сумом у вікно відкрите.
В долонях осінь – легкокрилі сни,,
Сльоза роси, вже паморозь колюча.
Знов серце завмирає до весни –
Дотик твоїх долонь
Мене завжди турбує
То дарує у діші вогонь,
То розчаруванням пов’язує
Твоя рука – твоя душа
І світ твоїх емоцій
Як пролісок завжди свіжа
Назустріч сонцю розквітає.
Назустріч йдуть твої блакитні очі.
Даруючи, все ж, певную надію
То раптом – прохолода ночі
А потім вранці сонце розігріє
Тягнуть Небеса мені долоні,
А хмари плечі вже вкрівають.
Мені б хотілось віриті в цей сон,
Хотілося би знати, чи любов жива?..
Мне снится непонятный сон,
Что я на море, полный штиль…
В прибрежной пене как мираж
Изгибы тела твоего,
Зови меня, русалочка, мани -
Ведь я с тобой, твой верный паж…
И я хочу лишь одного -
Не в силах более себя сдержать -
(быть может, ради этого живу?)
Чтоб не кончался этот сон,
Чтоб смог когда-нибудь тебя обнять
Не в «виртуале» - наяву…
