3

Гумористичний сон

Давно це було) Якось я з підмовляла подругу зробити прогулянку поїздом в інше місто. Місто недалеко, тож до вечора можна встигнути вернутись, але та все відмовлялась:

- Що ти? Як я можу поїхати нікому вдома про це не сказавши?

- Та все буде нормально. Ми встигнемо!

Все-таки посадила її в купе і ми з вікна почали милуватись різними краєвидами.

Раптом вона помічає, як ми обганяємо стаю птахів, що летять поруч, а серед них подруга впізнає свою маму-чарівницю:

- Бачиш? Я казала, що так не можна! Тепер мені дістанеться!

В цей час потяг зупиняється на станції і я кажу:

- Спокійно. Зараз я все влаштую, - і виходжу з вагону.

На пероні я підходжу до вишки, на якій стояла сумна жінка с сивим волоссям. Вона сама була худа і одягнена в довгу сіру спідницю і сіру шаль – загалом, нагадувала голуба. Я стала підійматись до неї, але вона відсахнулась і піднялась вище. Я йду далі, а вона перетворилась на голуба і піднялась ще вище. Тоді я ловлю ривок вперед і ловлю цю пташку.

…

Як я дісталась назад – не пам’ятаю. Пізніше цю техніку назвуть телепортом.

Я заходжу в купе, зачиняю двері, подруга з надією питає:

- Ну як? Влаштувала?

Я кидаю на стіл два відрізаних крила:

- Так, тепер вона за нами не летітиме.

Якось дивно повела себе подруга. Замість того, щоб заспокоїтись, у неї ентузіазму іще менше стало. Всю дорогу зі мною навіть не розмовляла. Лише, коли ми прибули на наступну зупинку, вона дала собі волю виговоритись:

- Як ти могла так вчинити з моєю мамою? Як вона тепер буде без крил?

Та я й тут не розгубилась:

- Спокійно, я все влаштую.

Коли поїзд став відправлятись далі, я знов заходжу в купе, подруга кидається з питанням:

- Влаштувала?!

- Так, - я кидаю на стіл пташину тушку, - тепер їй крила не потрібні!

Невимовний жах проступає на обличчі подруги.

А мені, як спалось, було смішно))

Наступне - http://blog.i.ua/user/2222714/2382604/