1663 року, в особі гетьмана Лівобережної України, Івана Брюховецького, вперше вийшов на історичну арену новий, не знаний до того тип людини: малоросійський хахоль. Думаю, якщо б, ще  років 60 до того,  хтось сказав гетьману Сагайдачному, що русини й москалі - "йєдіний народ", це були б останні слова того бідолахи. Тим більш вражаючими є прогинання перед Москвою "вірного холопа і московського подножка" Івашкі Брюховецького... Але чому ж так сталося? Відповідь тут очевидна: після повстання Хмельницького відбувалась швидка ротація владних еліт України.

На зміну представникам  шляхетних родів Рюрика, Гедиміна..., свідомих слави "древніх княжат руських", які захищали та розвивали концепцію руського народу як третього (рівноправного із польським і литовським) народу Речі Посполитої , прийшли представники нової, козацької "аристократії без роду без племені" (походження Брюховецкого невідоме), життєвою програмою яких було "нацарювати та втекти"...

Малоросійські какли і малоросійське какляцтво, як явище, мають "гідний" їхньої справи ідеал - вєрнава холопа  і найніжчого подножка прєсвєтлого прєстола прєсвєтлого  вєличества Івашку Брюховєцкава - до якого вони мають тягнутися і в усьому бути схожими на нього.

"Женіть мене на московській дівці!"

1663 року, в Ніжині, на сумнозвісній "Чорній раді" Україна розпалася на два гетьманства: лівобережне й правобережне. Лівобережні гетьмани України, подібно до нинішнього українського уряду дивилися лише у північно-східному напрямку.

Вирішальним фактором на користь вибору Івана Брюховецького стало московське військо, яке було під рукою спеціального царського посла, боярина Велікоґаґіна, присланого на раду до Ніжина. Інший кандидат Яким Сомко разом із старшиною утік від повсталої "черні" до обозу Велікоґаґіна, а той звелів їх заарештувати "як ворохобників".

Після цього обрали Брюховецького, московський посол утвердив цей вибір, а Сомка, Золотаренка і ще кількох політично активних представників старшини засуджено за зраду, і страчено.

Іван Брюховецький одразу ж почав зміцнювати московську владу над Україною, сам ідучи назустріч московським бажанням і роблячи всілякі уступки задля особистої користі та інтересів своїх прихильників.

У вересні 1665 року він сам поїхав до Москви з численною делегацією ґенеральної старшини - полковників, сотників, нижчої старшини, представників від духовенства, міщанства й від рядових козаків; всього поїхало з ним понад 500 людей. Цього Москва добивалася і від попередніх гетьманів, тільки ті - не хотіли.

Брюховецькому зроблено урочисту зустріч, він відбув аудієнцію в царя, якому підніс багаті подарунки. Гетьман заявив про своє бажання одружитися з якоюсь "московською дівкою" й прохав визначити йому молоду.

"Гетман верного войска вашего царского верный холоп  и   найнижниший подножок пресветлого престола пресветлого          величества Ивашка Брюховецкий"

Потім просив для України митрополита з Москви, собі маєтностей поближче до московського кордону й "прислання  до України значнішого відділу московського війська" для своєї особистої охорони. У Москві Брюховецького справді оженили з донькою окольничого Салтикова і справили гучне весілля.

Але головне - гетьман зробив заяву, що він "б'є чолом цареві всіма українськими городами", що означало, що податки з міщан і селян мають збиратися безпосередньо до царського скарбу, що туди ж мусили б іти всі українські державні доходи з продажу горілки й митні збори із зовнішньої торгівлі, та щоб по всіх найбільших містах України було призначено царських воєвод із військом: до Києва, Чернігова, Переяслава, Канева, Ніжина, Полтави, Новгороду-Сіверського, Кременчука, Кодака й Остра.

Також передбачалося, що відтак вибори гетьмана мали відбуватися у присутності царських посланців, а сам новий гетьман тепер повинен був їхати за підтвердженням до Москви. За такі щедрі поступки, коштом української автономії, сам Брюховецький дістав титул боярина й цілу Шептаківську волость на північній Чернігівщині, в вічне володіння; вся старшина - маєтності й московське дворянство; духовенство - маєтності.

При від'їзді з Москви гетьман і всі, що були з ним, дістали щедрі подарунки соболями. А себе після цих всіх царських ласк він став іменувати так: "... гетман верного войска вашего царского верный холоп и найнижниший подножок пресветлого престола пресветлого величества Ивашка Брюховецкий".

Повернувшись в Україну на початку 1666 року, він почував себе твердо й поводився з старшинами зверхньо. Політичну опозицію хапав і відправляв до Москви, звідки їх засилали далі до Сибіру.

Минуло зовсім небагато часу, як Брюховецький дорого поплатився за нехтування українськими інтересами. Коли в українських містах почали розташовуватися московські залоги, царські переписувачі стали втручатися у приватне життя людей, а пихаті збирачі податків впроваджували обтяжливі повинності, зростало незадоволення московитами й особливо гетьманом, який їх запросив.

Представники церковних верхів відкрито протестували проти посилення московських впливів.

Найбільше обурення серед українців викликав Андрусівський договір 1667 р., який рішуче повернув їх проти Брюховецького та Москви. Як і співвітчизників на Правобережжі, лівобережних українців уразило й розлютило те, що цар, пообіцявши боронити від поляків усю Україну, віддав половину її ненависній шляхті.

У 1667-1668 рр. по Лівобережжю прокотилася хвиля повстань проти царських залог та їхніх українських прибічників.

Побачивши загальне незадоволення в народі з приводу запровадження на Україні московської адміністрації й обурення проти себе, Брюховецький вирішив сам очолити антимосковський рух й відірватися від Москви (когось мені він нагадує).

Та було вже пізно. 8 червня 1668 року, коли Петро Дорошенко з'явився на лівому березі Дніпра й наблизився до табору Брюховецького під Опішнею, козаки збунтувалися проти Брюховецького, вбили його, а Дорошенка проголосили гетьманом обох боків Дніпра...

За матеріалами статті "Від Брюховецького до Януковича? Спільні долі політиків"

http://www.istpravda.com.ua/columns/2011/01/18/16171/