29 січня 1918 року бійці УНР зайняли оборону обабіч залізничного полотна поблизу станції Крути.
Вранці 30 січня більшовицькі війська, які складалися з петроградських і московських червоногвардійців та матросів Балтійського флоту, розпочали наступ. Протягом 5 годин українські підрозділи стримували атаки ворога. Проте незабаром, скориставшись кількаразовою перевагою в чисельності, наступаючі зім'яли оборону і почали оточувати українські частини. Розуміючи безвихідність cвого становища та не бажаючи здаватись в полон ворогові, бійці пішли в багнетну атаку і були майже всі знищені. 27 студентів і гімназистів захопили в полон...

Як свідчили селяни, що бачили страту, учень сьомого класу гімназії Пипський заспівав гімн «Ще не вмерла Україна», який підхопили інші. Після розстрілу більшовики не дозволили місцевим селянам поховати тіла загиблих. Декілька бійців, яким вдалося врятуватись, вночі розібрали залізничну колію і все-таки на кілька днів затримали наступ Червоної гвардії. Після звільнення території України від більшовиків загиблих було поховано з військовими почестями на Аскольдовій горі у Києві...

Михайло Грушевський у своїй промові біля Центральної Ради під час похорону крутянців сказав таке: «Dulce et decorum pro patria mori! Солодко і гарно вмерти за отчизну — каже латинський поет, поезії котрого були шкільною книжкою тих, котрих тепер ховаємо. Солодко і гарно! Се затямили вони — і не опустили тієї рідкої нагоди, яку давала їм нинішня велична хвиля відбудування нашої держави і охорони вільностей і прав нашого трудящого люду. Вони стали грудьми за свою батьківщину і мали щастя полягти головами в цій святій боротьбі.

Велике щастя згинути так, в боротьбі, а не дезертирами, не нейтральними, не замішаними в юрбі страхополохами, що безплатними пасажирами силкуються прослизнути в нове царство української свободи. Велике щастя окупити своєю кров'ю забезпечення цієї свободи!

От у цій хвилі, коли провозяться їх домовини перед Центральною Радою, де протягом року кувалась українська державність, з фронтону її будинку здирають російського орла, ганебний знак російської власті над Україною, символ неволі, в котрій вона прожила двісті шістдесят з верхом літ. Видно, можливість його здерти не давалась даремно, видно, вона не могла пройти без жертв, її треба було купити кров'ю. І кров пролили ці молоді герої, котрих ми нині проводжаємо!

Вони щасливі, що могли купити своєю кров'ю такі вартості своєму народові! Батьки, брати, сестри тих, котрих ми сьогодні ховаємо! Стримайте сльози, що котяться з ваших очей, як стримую я. Бо ж ті, котрих ви ховаєте, доступили найвищого щастя — вмерти за отчизну! їх слава і вдячна пам'ять про них житиме з нашою свободою разом, серед народу нашого однині і довіку!» — сказав тоді Голова Української Центральної Ради УНР Михайло Грушевський.

 

Ще тільки вчора упали тюрми,
Ще тільки вчора родилась воля.
Нині на сполох сурмлять вже сурми:
— Орда йде дика з чужого поля! —