Безмолвие рекой течет, заглядывая в мои глаза,

Треск хвороста пустых слов не в счёт… – Что мне сказать?..

Как остро нужен Бог оживляющий жизнь – всё пусто без Него!

Бескровные губы. Пыльный сосуд. Потухший взгляд. А одним словом – ничего. 

 

Как фейерверки лозунги – иней пустых речей,

На миг осветят душу и опять темно…

Глаза прищурив, вглядываясь в мрак души: «Ты чей?..»

А эхо пустоты: «Не знаю… – А знал?.. – Забыл… давно…»

 

Давно забыты, царственные хоромы,

Сокрыты дымно плесневелой пеленой…

Не умолкает треск словес надутых, у черты парома,

Нисколько не стесняясь и бескровной безмолвной сединой.

 

А пыль дымится под коровьими копытами,

Всё застилая стеной свет…

Хотелось мягче найти эпитет,

Искал, но, к сожалению, его нет…

01.10.15

Сидить Вовка Пукін та й думку гадає
Чому він не сокіл, чому не літає?...
А так би міг просто собі захотіти-
Розправив крильцята і нумо летіти!

Давай своїх підданих Вовка просити
Чи мо вони можуть йому підсобити?
Та жоден йому відповісти не знав
Бо їм Бог ні крилець ні думки не дав.

Подумав Володя піду до хохла,
У них не вродився, а вже голова,
То може розкажуть ото, де беруть
Пір'іни для крил і у чому їх суть?

Приходить до хати, там дітки маленькі
Горнуться так гарно до рідної неньки,
У кожного є вишиванка яскрава,
Чомусь Вові так захотілося... сала!

Чомусь так натхненно запахнув чосник,
І борщ з пампушками... Боятися звик
Усього з дитинства, авжеж не зуміють
Його зрозуміти... державні повії...

Присів Володимир, як той Мономах,
Навпочіпки... Й нумо бороти свій страх...
Пита у найменшої в домі дитини:
Звідкиль в тебе крильця взялися на спині?

Чи можу і я їх собі відростити
Щоб в небі літати, не просто... ходити?
Регоче маленький, ну й дядько питає:
"Гівно тільки плива, воно - не літає!")))

Слава Україні!

п/с нічого лихого не маю проти російського люду. Прийде час і вони зуміють окрилити себе у свого "Януковича" ;-)

Моя промова – єдине слово,

Та мій язик немов вріс в піднебіння –

Мов хтось в одну мить відібрав мою мову,

Щоб більше не сіяв живого насіння....

 

 Ця прикра новина, не станеться кризою

І щупальцям відчаю – не задушити –

Гіркоту і прикрощі в намисто я знизую,

Бо щоб не мішали, в спокою жити…

 

 Те слово не мовлене – але ж воно є! – 

Я ніжністю погляду в тиші цій гучній,

Теплом що зігріє, любов"ю, що з"єднує

І подихом неба мовлю: «Всемогутній»….

03.02.14р.