Ти бачиш ме'не оком злим,
ти з кришталя, туманів, злив.
Ті очі -крижані комети.
Чудесним чином дві душі
на єдну мить хіба зійшлись,
ворожі... ріт прошепотів:
-Фантоме, мій відбиток- ти.

Розкинув марень пелену,
у зимну даль мене запнув,
а сивиной присипав коси.
В твоїх очах, буває мить,
вогонь проклятія бринить.
Чи вихід твій змогу спинить?
Любить тебе' чи зна'йду спосіб?

Твоє високе зле чоло
мої гадки` бере в полон,
хіба що серце не зацьку'єш.
Тікай-но, привіде, йди геть,
візми з собой прозору смерть
у скляну, прохолодну чверть.
Ти копняка мого бракуєш.

Коли вустечка шепотять,
в них щось є миле від котят,
їх прагну ковдрой нагорнуть.
І навпаки, коли криві
як лук, і мечуть стріловій,
чи потихеньеку смокчуть звіт,
від серця хочеться чкурнуть.

Відо'мо: ти не єстеш мной,
чужа істото, до якой
мов Моїсей підхожу, бо'са,
понадпотуго невідома,
любов'ю, жалем темним по'вна.
Не покидай прозорця-ло'на:
про спокій твій благаю Бога!

Презачарована тобой,
заскіпла'м віч на ві'ч із ма'рой,
любов змішавши з переляком.
Ґди війдеш геть із кришталя,
живитеме тебе земля.
Дрижатиму легенько я,
опла'чу те'бе, о заклято!

переклад з німецької Терджимана Киримли