Люблю хустки. Маю цілу колекцію з тих, які ношу і з тих, які не ношу. Не ношу не тому, що не гарні, а тому, що вони зберігають енергетику тих людей, які передали мені цей скарб у спадок. Моя любов до української хустки дуже давня і щира. Пам'ятаю, мені було років 14 і я вибирала свою першу у бабулі в великій дубовій софці.

- Олю, бери оцю турецьку з люрексом. Нашо тобі ті лапаті бабоцькі?

- Ні. Хочу цю бордову з китицями!

Пам'ятаю ту хустку. Я довго носила її поверх пальто і завжди отримувала компліменти. Бо навіть з такої сірої миші, як я тоді, хустка робила зірку. 

Носила хустки. Ношу. І буду носити. Амінь.